Через наше маневрування російський корабель Ізумруд отримав пробоїну, — лейтенант Роман Мокряк
До Дня Військово-Морських сил під час прямого ефіру з Одеси спеціально для Армія FM про події 2014 року в Криму, виведення військово-морської техніки з окупованої території розповів начальник навігаційного гідрографічного відділення експедиційного відділу старший лейтенант Роман Мокряк.
Олена Кравченко: Як вас атакували росіяни?
Роман Мокряк: Події того дня пам’ятаю детально. Вийшли десь близько першої ночі на місце зустрічі з нашими кораблями. Заправилися. Там вже кружляла зграя російських суден. Росіяни кричали, що через Керч нам йти не можна. Я домагався, щоб хоча б сказали свій номер. Вони, звичайно, не відповіли. На сучасному обладнанні я й сам міг все це подивитися. Вони, мабуть, сподівалися, що ми повіримо на слово. Я перевірив, але ніяких повідомлень про закриття району не було. Ми пішли в район Керченської протоки. Вийшло так, що берегова служба нас пропустила і ми почали рухатися до Керч-Єнікальського каналу. Росіяни спробували завадити. Ми вимушені були маневрувати. Через наше маневрування російський корабель Ізумруд дістав пробоїну від свого буксира. Декілька разів їм вдалося навалитися на наш буксир. Ми дійшли до якірної стоянки та повинні були чекати формування каравану. Налаштували радіостанцію на місцеву хвилю. Чули заяви Піскова. Десь близько п’ятої години нам повідомили, що домовитися не вдається. Вже смеркло, коли ми розпочали рух на вихід. Росіяни не облишали спроб нас затримати. Ми повністю вимкнули зовнішнє освітлення, щоб хоч якось приховати місце перебування. Російський буксир також вимкнув освітлення, а інші кораблі підсвічували нас прожекторами. Буксир намагався нас таранити. Маневруванням вдавалося уникнути зіткнень. Ми вийшли із зони, та російський корабель відкрив вогонь. Катер дістав сім пробоїн, три члени екіпажу були поранені. Командир дивізіону попросив допомоги у росіян, оскільки катер далі рухатися не міг. Їхній човен забрав поранених. Потім ми сиділи на Ізумруді довгий час. Не знали, що відбувається. Зранку нас доправили в Керч та допитали. Вночі мене викликали та почали розповідати, що мене вважають зрадником і якщо не погоджуся на співпрацю з росіянами, то в Україні мене посадять. Але я відмовився підписувати будь-що. У Сімферополі на мене ще раз намагалися натиснути. Зі своїм адвокатом з українського боку я зустрівся тільки на суді. Далі було декілька днів в СІЗО. Після чого нас доправили в Москву.
Олена Кравченко: Росіяни постійно тисли на вас?
Роман Мокряк: Я ніяких свідчень не давав. Була тільки одна розмова з начальником їхньої слідчої групи. Потім я зустрівся зі своїм адвокатом. Після цього до мене знову прийшла начальник слідчої групи та запропонувала все ж підписати все, що потрібно. Я не погодився. З екіпажем весь цей час не контактував. Аж у січні ми побачилися в суді. Через адвокатів дізнавався новини. Хочу дуже подякувати нашому консульству, вони регулярно нас навідували, передавали вітання, зачитували листи від рідних. Волонтери передавали нам їжу декілька разів на місяць. Покинутими ми не почувалися. Проблеми були з листами, які приходили зі значною затримкою. Фотографії з дому нам передавали.
Олена Кравченко: Що Вам допомагало твердо триматися в полоні?
Роман Мокряк: Підтримка. Відчуття, що нас чекають не тільки рідні, але й вся Україна стоїть за нами. Ми отримували листи з багатьох країн світу. Розуміли, що робота щодо нашого звільнення триває і що про нас не забудуть.
