Декомунізація Кіровограда

Історик Юрій Митрофаненко в програмі Історичний Фронт розповість про декомунізацію та зміну топонімів, зокрема, Кіровограда.

 

 

 

 

 

 

Андрій Давидов: Чому місто Кіровоград мало таку назву і як воно пов'язане із Кіровом?

Юрій Митрофаненко: Місто Кропивницький, напевне, є рекордсменом зі змін назв. Датою його заснування вважають 1754 рік, коли на козацьких землях збудували російський блокпост — фортецю святої Єлисавети. Пізніше фортецю ліквідували, а місто назвали Єлисаветградом. У 1918 році відбулося два перейменування: офіційне та неофіційне. 6 березня 1918 року Центральна Рада назвала місто Єлизаветом і зробила центром землі Низ. А Вільні козаки з Глодосів перейменували місто на Низовий. Органи місцевого самоврядування користувалися назвою Єлисавет.

1924 року Єлисаветград було перейменоване на Зінов'євськ. Зінов'єв — це більшовик, комуніст, людина котра жила з Леніним в одному шалаші. Сам був уродженцем із Єлисаветграда. У 30-х роках Зінов'єв стає ворогом народу. У 1934 році вбивають Кірова. В Кремлі вирішили назвати місто його прізвищем — Кірово. Цікаво, Кіров ніколи в нашому місті не був, але коли кажуть про його непричетність до історії міста, то це не зовсім вірно.

На жаль, Кіров причетний, але в негативному розумінні. Кіров — один з організаторів Голодомору у 1932-33 роках. У газеті Правда він обґрунтовував "Закон Про п'ять колосків". Цей закон став однією з причин геноциду українського селянства. Тому однозначно, коли були внесені закони Про декомунізацію — Кіров, як один із найяскравіших представників комуністичного режиму, не міг залишитися в назві нашого міста. Саме тоді розпочалися, баталії по перейменуванню нашого міста.

Андрій Давидов: А чи є ще якісь зв'язки міста із Кіровим, окрім назви?

Юрій Митрофаненко: Звичайно були. Була площа Кірова, вулиця Кірова, різноманітні пам'ятники та навіть Кіровський район. Взагалі було дуже багато подібних топонімів. Щодо пам'ятника, то дуже символічно, що демонтований він був 23 лютого 2014 року. За день до цього був повалений Лені. Дуже шкода, що наразі досі залишається Кіровський суд, який приймає рішення про декомунізацію. Але найголовнішим бастіоном залишалася сама назва міста — Кіровоград. Декомунізаційні закони, фактично, позбавляли Кірова шансів зберегтися в назві міста. Тому було прийнято рішення про його перейменування і тут вже розпочалися цікаві дебати й обговорення різних варіантів.

Андрій Давидов: Які версії назв були окрім Кропивницького?

Юрій Митрофаненко: 2015 року в міській раді пройшли слухання на котрих кожен охочий міг вийти на трибуну та запропонувати свою назву міста. Загалом було запропоновано 7 варіантів міста.

Перша назва була Єлисаветград, друга Кропивницький, а також Златопіль, Козацький, Благомир, Ексампей та Інгульськ. Необхідно розуміти важливий момент, згідно із Законом Про декомунізацію, Постанову про перейменування міста ухвалювала Верховна Рада, орієнтуючись на ті пропозиції, котрі надала влада міста. Спочатку Рада ухвалила варіант назви Інгульськ, оскільки місто знаходиться на Інгулі. Але частину мешканців такий варіант назви міста не влаштовував, тому Верховна Рада відхилила його, запропонувавши натомість назву Кропивницький.

Андрій Давидов: Якщо патріотичний пласт суспільства підтримував назву Кропивницький, то хто постійно підтримував та відстоював назву Єлисаветград?

Юрій Митрофаненко: Була дуже цікава категорія єлисаветградців, котра ображалася, що їх пов'язують із рускім міром. Але суть була в тому, що їхній лідер був минулим лідером Партії регіонів Сергієм Ларіним. Котрий, своєю чергою, погрожував всім, що буде відновлювати пам'ятники Леніну і тому подібне. Перша половина прихильників Єлисаветграду була класичними прихильниками Партії регіонів. Зараз вони поховалися і їх не видно й не чути.

Друга категорії — це мешканці самого Кіровограда, котрі до цього не знали ніякої назви міста, окрім Єлисаветграду. Вони вважали, що ця назва історична і її варто повернути. Також вони аргументували свою позицію тим, що назва пов'язана не з імператрицею Єлизаветою, а зі святою. Можемо простежити цікаву тенденцію, всі назви визначних міст якимось дивом схожі не лише на імена святих, а й на імена російських імператорів. Прихильники Єлисаветграду були ліпше профінансовані та вели через те масовішу рекламну кампанію. Ми ж працювали із меншими фінансами, проте більшими інтелектуальними ресурсами.

Андрій Давидов: Як все ж таки змогли обрати правильну назву міста?

Юрій Митрофаненко: Депутату Верховної Ради Олександру Горбунову та спікеру парламенту Андрію Парубію вдалося переконати депутатів проголосувати за українську назву міста. 14 липня 2016 року місто отримало назву Кропивницький. Хоча й опісля надходили судові позови, ніби були порушені регламентні норми. Але крапку в цьому питанні поставив Верховний Суд України та постановив, що жодних порушень в питанні перейменування Кіровограда на Кропивницький не було.

Андрій Давидов: Як розв'язати питання про перейменування Кіровоградської області?

Юрій Митрофаненко: Для України велика ганьба, що назви областей вшановують пам'ять організаторів Голодомору. Візьмемо для прикладу Дніпропетровську область. Для того, аби її перейменували достатньо просто привести одну фразу Петровського, котрий сказав, що все українське в Україні підтримується виключно куркулями та покидьками. Зараз слово "куркуль" не несе в собі жодного негативного підтексту, адже це звичайний заможний селянин. Для того, аби перейменувати Кіровоградську область на Кропивницьку, а Дніпропетровську на Січеславську необхідно просто отримати конституційну більшість голосів, а саме 300.

Андрій Давидов: Чи залишились в області імперські назви?

Юрій Митрофаненко: Назви імперські відсутні, а от пам'ятники, на жаль, збереглися й донині. Хоча і на цьому напрямі ми маємо успіхи. Буквально недавно Розумівський старостат ліквідував два пам'ятники цікаво змісту, а саме з імперськими маркерами, котрі були встановлені у 2005 році. Перший — це пам'ятник із підписом Встановлений на честь 185-річчя подорожі Пушкіна з Раєвським "Півднем Росії". Другий, де Пушкін вихваляв російське військо та Катеринський вік. Тобто, фактично, центр України намагалися видати за південь Росії.