Держава має підставити плече: як Україна будує нову ветеранську політику
Україна поступово відходить від моделі формальної «соціалки» для ветеранів і переходить до системи, що має забезпечити їхню самоспроможність і розвиток. Про власний бойовий досвід, трансформацію послуг, проблеми на місцях і стратегічну роль ветеранської політики в безпеці держави — в інтерв’ю Армія FM розповів заступник міністра у справах ветеранів України Руслан Приходько.
— Ви є учасником бойових дій, як особистий досвід служби змінив ваш підхід до формування ветеранської політики? Допомагає це розуміти краще?
— Насправді, досвід достатньо різноманітний, враховуючи те, що участь в бойових діях для мене почалась з 2014 року, я був кадровим офіцером і в цілому навчання своє розпочинав з військового ліцею з 14 років, 7 років прожив у казармі. І у 2022 році я став чиновником, який паралельно був добровольцем.
Але найважливіше, що для мене створив власний досвід — це, мабуть, розуміння сутності очікування ветеранів від держави. Я згадую 2014 рік, згадую якісь перші такі розмови на курилці і коли почались розмови, що за перші ротації будуть давати УБД. А що таке УБД? Це ж землю дадуть, проїзд у маршрутці, комуналку.
І сьогодні, коли я вже системно працюю над цим питанням, коли ми формуємо політику, аналізуємо, трансформуємо існуючі норми і дивимось на актуальні потреби ветеранів. Я розумію, що ветерани не просять чогось більшого, ніж їм сказав законодавець. І ще у 2014 році, якби там було написано щось інше, то очевидно хлопці просили б щось інше.
— Куди ветеранам краще звернутись, щоб отримати необхідні їм послуги?
— Системно ми зробили от все можливе для того, щоб це було зручно, доступно. Якщо взяти знижку на оплату комунальних послуг, вона сьогодні виплачується у монетизованій грошовій формі, приходить на особисті рахунки наших ветеранів. І починаючи з початку повномасштабної війни, ми максимально розгалузили мережу можливості, як людина може податися. Ну, по-перше, зробили можливість онлайн-подачі документів через портал Пенсійного Фонду або ЦНАП.
Тому можна фізично звернутись у будь-яке відділення Пенсійного Фонду, можна звернутись у будь-який ЦНАП, а він дійсно децентралізовано приймає документи у разі такої потреби, можна звернутись на портал Пенсійного Фонду, а у разі, якщо військовослужбовець — ветеран війни і виконує бойові завдання, немає фізичної можливості ні доступу до інтернету, ні розуміння, ми зробили можливість, щоб його дружина або член родини мав можливість подати документи за його відсутності замість нього.
Інше питання, як побудований менеджмент надання цих послуг на місцях. І це вже людський фактор, який відіграє, на жаль, дуже часто негативну таку складову, що створює такий фон, нібито все складно. Бо насправді, так само сьогодні і фахівці супроводу, які можуть допомогти забезпечити збір необхідних документів, не подачу таких документів і так далі. Тому насправді дуже широкий перелік різних інструментів, як можна подати і отримати відповідну послугу.
— Загалом, ось ви і казали, так, про перехід від імітації соціального захисту до повноцінної системи розвитку ветеранів. Де зараз Україна на цьому шляху?
— Торік ми запровадили послугу виплат на ветеранський спорт для наших захисників і захисниць. І зараз ми вийшли на цифру одержувачів такої послуги понад 250 000. Якщо ми одразу планували, що це буде до 100 000, можливо потенційних одержувачів, то зараз це понад 250 000.
Я дивлюсь, які коментарі та звернення пишуть, що людям цікаво, а де саме можна тренуватись. Я чомусь згадую, що раніше так писали про соціалку, про якісь більш нативні речі. Так само сьогодні бачимо великий запит ветеранів до можливостей у сфері ветеранського бізнесу, освітніх послуг і так далі.
Тому ми крок за кроком прогресуємо, але що дуже важливо, оцей розрив і перехід від соціальних залежностей до можливостей і до спроможності ветеранів, він очевидно не може бути різким, але найголовніше, що ті всі нові інструменти, які впроваджуються, вони мають працювати на відмінно. І тут дуже важливий фокус для нас, і це буде безумовним пріоритетом, це відновлення фізичного і психічного здоров'я ветеранів, але воно не працює відірване одне від одного.
Це цілий комплекс різних заходів, де в цілому реабілітація має закінчуватись на етапі, коли людина максимально самоспроможна і має власне джерело доходу і може забезпечити гідне життя для себе і своєї родини.
— Якщо в Україні стане багато учасників бойових дій, як тоді бути?
— Ви знаєте, я так метафорично надам відповідь. Якось була ситуація, ми відкривали ветеранський простір в місті Ірпінь. І один з ветеранів звернувся до мене і розповів про свою проблему. Я розумію, що це геть не проблема, це просто технічне питання. Я одразу звернувся до керівників соцзахисту, а мені відповіли, що знають цього бійця, бо це їхній постійний клієнт. Я пояснив, що вони погано виконують свою роботу, бо він не має бути постійним клієнтом.
Наша кінцева мета — це коли ветеран досягне такої спроможності, коли йому не потрібно буде навіть знати про існування Мінветеранів або інших якихось програм, це коли людина не потребує, а сама може щось надати. Стратегічна мета ветеранської політики — відновити максимально і вивести в активне життя ветерана.
А що стосується законодавства, то сьогодні ми у межах трансформування і зміни законодавства, ми закладатимемо логіку не процесу, не пообіцяти все всім і нічого нікому не надати, чисто задекларувати, а зробити етапи відновлення наших ветеранів, де на первинному етапі після звільнення з військової служби або після отриманих поранень будуть дійсно сильні такі об'ємні інструменти, які будуть дійсно давати допомогу людині.
Зараз допомога ветеранам — 1000 грн в рік, а це не дуже велика сума. Бідний не став багатим, багатий не став багатше. А тепер помножимо це на 1,8 млн ветеранів, ветеранів з інвалідністю, родин загиблих. І одразу розуміємо, що це приблизно 2 млрд грн виходить. Для держави це дуже сильно відчутно.
— Як вирішувати проблему ветеранів, які взагалі не звертаються по допомогу?
— Враховуючи кількість захисників, які мають ті чи інші поранення, кількість наших ветеранів, які повертаються у віддалені населені пункти, у ті громади, де вони проживають, де скажімо дуже слабка інфраструктура — це величезна загроза.
Тому у фокусі нашої уваги і тих змін, які ми впроваджуємо, є прямо системні рішення. Перш за все, що сьогодні ми робимо? Ну, перше, розгортання інституту супроводу, тобто фахівці супроводу ветеранів.
Сьогодні, враховуючи те, що наші військовослужбовці і ветерани лікуються і проходять реабілітацію в єдиному медичному просторі, куди включені як відомчі, так і цивільні заклади охорони здоров'я, у нас працевлаштовані фахівці супроводу у кожен заклад охорони здоров'я. Ми зробили спеціальний наказ, яким визначено порядок надання послуг військовослужбовцям і ветеранам, які проходять лікування або реабілітацію.
Задача — підставити плече і забезпечити необхідну підтримку, починаючи з найкризовішого періоду, коли людина тільки відходить після поранень і потребує допомоги. І тут треба показати, що державі не начхати на наших захисників і має бути розгорнутий максимальний комплекс надання послуг.
Друге питання — це простори роботи з ветеранами у лікарнях. Як сказав Віктор Ляшко, це такі «оазиси», де є і сервіси, і місце для відновлення, і навіть простір для спілкування — від побутових речей до спільного перегляду футболу.
І третє — це супровід впродовж всієї траєкторії повернення до цивільного життя. Причому ще з моменту початку служби: супровід військовослужбовця і його родини має бути безперервним, щоб потім не було проблем із документами, статусами і виплатами.
Так само змінено підхід до оцінювання стану здоров’я — замість МСЕК запроваджено нову систему, і у неї інтегруватимуть фахівців супроводу, щоб мінімізувати корупційні ризики і спростити процес для ветеранів.
— І певні тенденції, прогнози чітко кажуть, що українське суспільство може великою мірою стати ветеранським. До чого нам треба готуватися вже зараз?
— Та власне, наша ключова задача — зробити так, щоб ветеранська політика була не просто соціальною, а елементом національної безпеки.
Прийде день, коли війна закінчиться. Але загроза не зникне. І тоді постане питання: чи будуть ветерани знову готові стати на захист?
У 2022 році значну частину сил склали саме ветерани — або чинні, або ті, хто повернувся. І якщо сьогодні не вибудувати правильну політику, через кілька років може виникнути дефіцит мотивації.
Тому повага до ветеранів і ефективна система підтримки — це питання мобілізаційної готовності країни.
Ми часто говоримо про досвід США, Ізраїлю, Великої Британії, але вже сьогодні Україна будує власну модель. І ба більше— ми вже можемо навчати інших.
Наші військові інструктори працюють з іноземцями, наші медики передають досвід, і навіть у ветеранській політиці до нас приїжджають вчитися.
Але треба розуміти, що ці реформи не дають миттєвого результату. Це довга системна робота — від центрального рівня до кожної громади.
І, на жаль, децентралізація іноді створює проблему, коли окремі громади не ставлять ветеранів у пріоритет. Але ми будемо працювати над тим, щоб це змінити.