Фестиваль «З країни в Україну»: відновлення історичної тяглості через світлини
В продовження серії випусків про фестиваль «З країни в Україну» на «Ранкову каву» до Армія FM завітали фотограф та відповідальний за фотонапрям фестивалю Валентин Кузан та проєктна менеджерка Леся Лесів.
Нікіта Гросс: Традиційно розпочнемо з історії створення фестивалю «З країни в Україну» і чому його варто відвідати. Лесю, тобі слово.
Леся Лесів: Цього року фестиваль змінить формат і буде не просто великою подією у серцевині міст на Сході, а й зайде у двори і стане частиною міста на один день. Фестиваль організовується київською командою спільно з місцевими активістами, які спочатку навчаються в Академії фестивалю. Цього року у зв’язку з пандемією навчання відбувалось онлайн. По завершенню люди стають організаторами. Більше того, кожна команда захищає свою концепцію, яку може реалізувати в межах фестивалю. Тобто, окрім 5 локацій від київського осередку, будуть додаткові заходи від місцевих команд. За результатами навчання в Академії вони отримали додаткове фінансування на реалізацію цих заходів.
Нікіта Гросс: То коли ж нарешті фестиваль стартує і на якій він стадії нині?
Леся Лесів: Фестиваль триватиме з 2 липня до 15 серпня. Тобто чи не щовихідних ми виїздитимемо в різні міста. Зараз на активній стадії підпроєкт фестивалю «Натхнення Сходу». У зв’язку з пандемією нам довелося змінити формат вечірнього концерту. Зараз артисти їздять містами Східної України, де відбудеться фестиваль, і знімають кліпи на свої треки, які потім покажуть на великому екрані. Амбасадорами міст стануть Сергій Асфатов, Мазепа, Джамала, Алекс Сілаков, а також гурти «СКАЙ», «Гуртом», «Неспроста» і «Танок на майдані Конго». Вони вже повернулися до Києва і з Валентином роблять додатковий підпроєкт.
Валентин Кузан: Ми домовилися з музикантами, що будемо фотографувати їх на репетиційних базах, щоб вловити робочу атмосферу. Теж дуже надихає «Натхнення Сходу». З початком війни зрозумівши, що не поїду на фронт, взявся документувати те, що саме ми захищаємо. Почав довготривалий проєкт про українських митців, нашу культуру, ідентичність. І робота в межах фестивалю дала новий поштовх моєму проєкту.
Нікіта Гросс: Валентине, Ви цьогоріч відповідаєте за фотонапрям фестивалю «З країни в Україну». Що цікавого готуєте?
Валентин Кузан: В нас буде три великі експозиційні частини різного рівня масштабності. Найбільша – «Україна з неба». Це будуть абстрактні індустріальні пейзажі і потрібно буде вгадати, де ці місця. Частина цієї експозиції авторства Григорія Веприка. Другий напрям – виставка фотографа Юрія Хромушина, який народився в Авдіївці і пік його творчості припав на 90-ті. Ми вирішили, що глядачам буде цікаво подивитися на рідні краї, порівнявши їх в ті роки і нині. У відділі під назвою «Україна змістовна» міститимуться фотографії мого авторства. Це листівки із фотографіями українських авторів. Оскільки буде відкрита бібліотека, то ми вирішили, що доречно проілюструвати презентовані там книжки українських авторів їхніми ж фото. Також буде невеличкий інтерактив. Ми хочемо, щоб люди звернули увагу на свою візуальну історію. Ми із Мстиславом Черновим започаткували проєкт під назвою «Архів української фотографії», де плануємо об’єднати історію української фотографії з середини 19 століття до сучасності в єдиний онлайн-архів. Тож хочемо спонукати людей приносити старі фото і робити сучасні світлини тих самих місць. Можна буде виграти навіть заохочувальні призи.
Анастасія Сіроговська: Як народились ідеї створення таких ініціатив і чи відклали якісь починання на потім?
Валентин Кузан: Не згадав ще про лекційну частину. Нам буде допомагати в цьому Академія фотографії з Харкова, яку заснував Ігор Черкачков. Хотілося б в лекціях охопити всю історію української фотографії, та цьогоріч будемо робити обмежену кількість лекцій, але простір для розвитку буде. Однією з лекторок може стати Катерина Радченко. Вона рухає українську фотографію семимильними кроками, заснувавши в Україні перший сталий фестиваль фотографії Odesa Photo Days в 2013 році. У його межах приїздять автори з різних країн і проводять майстер-класи. Якраз цей фестиваль зараз буде відбуватися, тому є накладки із часом, але сподіваюсь, що Катерині вдасться до нас приєднатися.
Анастасія Сіроговська: Що для вас, як для фотохудожника, означає фотографія?
Валентин Кузан: Фотографія - це візуальний документ епохи. За часів Радянського Союзу затиралася наша історія всіма можливими способами і фотографії були в першу чергу пропагандистські. А ми зараз із колегами, зокрема з Михайлом Палінчаком, який заснував ресурс «Антайтлет», де можна побачити таку альтернативну реальність – роботи українських авторів починаючи із 60 років. Коли ти бачиш не пропагандистську картинку, то відкривається новий, незнаний світ. І це відновлює якусь історичну тяглість і розуміння, що ми не виникли нізвідки. І цю лінію історичного розвитку цікаво дослідити. Фотографія якраз і допомагає як мінімум півтора сторіччя цього історичного процесу відновити. Можна писати кілометрові коментарі, дискутуючи в соцмережах, але коли показуєш фотографію, то одурманена російською пропагандою людина починає все розуміти. Тому візуальна історія дуже важлива.
