Ганна Скоріна та Марина Рябченко про розвиток ветеранської літератури в Україні

13.12.2021
Ганна Скоріна та Марина Рябченко про розвиток ветеранської літератури в Україні

Підбиваємо підсумки ветеранської літератури за 2021 рік разом з Ганною Скоріною та Мариною Рябченко. Через що пройшла ветеранська література, як видати свою власну книгу та що з воєнліту почитати на зимових канікулах.

 

 

 

 

 

Нік Гросс: Ветеранська література, взагалі, почала набирати обертів з якого року, наскільки це було важко і, навпаки, чи потребувала в той час спільнота подібної літератури?

Ганна Скоріна: Загалом, книги про війну почали видаватися вже наприкінці 2014 року. Тоді було видано близько 10 книжок, які не були суто ветеранськими. Найбільша кількість книг, за моїми підрахунками, була видана у 201 році. Коли перші хвилі мобілізованих почали повертатися додому. Також тоді розпочались розмови, чи важко ветерану повертатись до мирного життя після війни. Багато хто почав писати, вести блоги ще перебуваючи на війні, і згодом це почало переростати в друковані книги.

Нік Гросс: Певна кількість років пройшла до того, як спільнота почала розмовляти, для чого це було потрібно? Для того, що це щось зовсім нове для України, чи не всі могли одразу сісти й написати книгу, або ж не у всіх вона була підготовлена?

Марина Рябченко: Я не думаю, що це щось абсолютно нове. Будь-яка війна чи збройний конфлікт є таким каталізатором для культурного сплеску. Тому поява наших ветеранських текстів абсолютно закономірна. Якщо простежити 20 століття, то українці воювали в різних арміях і майже чи не в кожному збройному конфлікті. І кожен такий конфлікт залишав після себе літературний слід. З іншого боку, технічні можливості й ера інтернету дозволила збільшити кількість літератури, адже шлях від автора до читача набагато швидший. В цьому може проявлятись певна феноменальність. Якщо взяти кількісний показник лейтенантсько-радянської прози та сучасних авторів, то суто ветеранські тексти нових авторів значно переважають.

Нік Гросс: Можливо ви володієте інформацією, на початку 2017-го року, коли почався пік ветеранської літератури, як до цього ставились видавці? Якщо людина принесла книгу про війну і говорила, що її можна віднести до ветеранської літератури, якою була їх реакція?

Марина Рябченко: Якщо автор вже відомий до цього, можемо взяти до прикладу Мартіна Бреста, — відомого блогера, або Юру Руденка, то таких авторів видавці візьмуть. Їх знають люди, їх читають і можна прогнозувати, що такі книжки будуть популярними. Або, наприклад, людина брала участь в якихось літературознавчих конкурсах, отримувала призи, де по результатам їм дають чи книжки, чи видають гранти. Як от книга Артема Попика ПроКотел та інші оповідки, якщо я не помиляюсь, була видана на грантовій основі. Якщо ж говорити про бізнес, то текст повинен бути таким, який буде цікавий читачу.

Нік Гросс: Що б ви особисто від себе порадили автору початківцю? З чого потрібно починати, щоб твоя книжка пішла в маси, щоб її читали, щоб її купували?

Марина Рябченко: Є чудові літературні курси Юлії Оскольської, які вона веде, і для ветеранів вони абсолютно безкоштовні. Також у видавництва Білка зараз в продажі є цікаві двосторонні картки, за допомогою яких ти одночасно і граєшся, і вчишся писати. Окрім вміння писати, треба ще брати участь у літературних конкурсах, адже це теж дає певний старт. Якщо ж Ви самі хочете видавати книгу, то вам окрім готового тексту потрібні послуги літредактора, коректора, зробити макет книги. Якщо Ви будете друкуватися у друкарні, то потрібно вибрати папір, визначитись тверда чи м'яка обкладинка, яким буде шрифт. Це занадто величезний процес. Є ще літературні агенції, до яких можна звернутися. Вони допомагають з просуванням.

Ганна Скоріна: Хочу ще наголосити, що літературні конкурси дуже допомагають. Про них можуть не знати або сором'язливо оминати, але цього не треба боятися. У нас є конкурс Коронація слова, який приймає різні тексти і з нього вийшли вже відомі на сьогодні письменники. Також виграш у літературних конкурсах часто нагороджується коштами, які можуть допомогти вам стартанути, а далі вже як піде.

Нік Гросс: Хочеться поговорити про розвиток ветеранської літератури від початку до сьогодення. Що ви можете від себе розповісти про цей розвиток? Чи був 2020 рік провальним майже для всіх сфер культури, і чи був 2021 рік вдалий для ветеранської літератури?

Ганна Скоріна: Можу сказати, що за кількістю вони майже зрівнялися, це приблизно 75-80 книг. До кінця 2021 року має вийти ще 2 ветеранські книжки, які особисто я дуже чекаю. Це менше, ніж у 2019 році, якщо брати карантинні роки, але особисто на мене якість цих книг стала значно краще. За 2021 рік у мене три книжки в топі, це Василь Мулік Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки, Олександр Вдовиченко 72. Записки комбата та Олена Кудренко Сині грози. Також в цьому році перевидавалась певна кількість книжок, які вийшли в кращому форматі та на кращому папері, змінились в обсягах і доповнилися різними досить крутими штуками, QR-кодами, ілюстраціями.

Нік Гросс: Як ви вважаєте, розвиток ветеранської літератури в наступному році, яким він має бути на вашу думку? Чого б хотілось саме вам?

Марина Рябченко: Хотілося б, звісно, подальшого продовження, проте, якщо подивитися попередні, хоч і карантинні, роки, за інерцією книжки видавалися, але у другій половині 2021 року ми спостерігаємо певну стагнацію. І це не залежить від якості самих письменників, це вже залежить суто від економічних показників. Якщо подивитися на книжки за перед замовленням, які обіцяли ще на початок осені, але вони не вийшли ще й досі. Існує світова проблема дефіциту паперу, тому на творчість вже будуть накладатися сторонны фактори, з нею не пов'язані, але дуже важливі. Жанрове різноманіття, яке ми спостерігаємо на сьогодні, дуже вражає. Читач може знайти книгу на будь-який смак і обрати щось своє. Ветеранська книжка нарешті увірвалась в сучукліт, хоч і зі скандалами, стала частіше представлятися в різних преміях. Критики звернули увагу на ці тексти і, хоч не завжд вони сприймаються, це вже значний прогрес. З'явилися конференції, присвячені воєнній тематиці та літературі, ряд статей, починають з'являтися спроби осмислити цю літературу, все закономірно розвивається і головне, щоб економічні негативні процеси цьому не завадили.

Нік Гросс: У ветеранській літературі переважно пишуть про реальну страшну війну, чи більше вплітаються якісь історії кохання і літературу, як таку, роблять добрішою?

Ганна Скоріна: Вони різні, адже у центрі стоїть людина, яка не мала військового досвіду і пішла воювати, або людина, яка мала військовий досвід. В багатьох книжках показується шлях від людини, яка не є ідеальною, в якої також є свої проблеми, проблеми із законом, але війна її змінила. Є книги, в яких людина була серйозною і з якимись певними упередженнями, але війна змінила ці погляди. Люди різні за освітою, за професією, з різними поглядами. Але в центрі все одно людина. І це дуже круто усвідомлювати, наскільки різні люди тебе захищають.

Марина Рябченко: Повністю погоджуюся, адже досить важко якось статистично розділити книги, до прикладу, тут про кров і кишки, а тут про кохання, але людина в центрі подій у будь-якому випадку. Для демократичного суспільства, коли держава не диктує про що писати, закономірно, що людина завжди буде стояти в центрі того чи іншого сюжету. Для мене ветеранські книжки, про що б вони не писали, завжди важливі тим, що у них немає образу жертви. Тобто, які б не були втрати, але ці втрати відбуваються через закономірні причини. Завжди є людина, суміжні обставини, але це не злий фатум.

Нік Гросс: Якщо нас зараз слухають слухач/слухачка, які хочуть почати читати ветеранську літературу, з чого б Ви порадили їм починати, щоб це не викликало відторгнення?

Ганна Скоріна: Досить концентрована книга Олександра Вдовиченко 72. Записки комбата, але для тих, хто не дуже полюбляє нецензурну лексику, візьміть Костю Чабала Вовче, яка підходить навіть підліткам. Якщо брати мелодрами, то це радше Олена Кудренко Сині грози. Також раджу книги Василя Муліка.

Марина Рябченко: Я б додала книгу Олександра Терещенка Життя після 16:30, яка завжди вражає. Мартін Брест Піхота  є і в українському, і в російському варіанті. Дмитро Вербич Точка неповернення, Артем Чех Точка Нуль, Оксана Чорна Позивний Кассандра і багато інших книжок, але все залежить від уподобань потенційного читача.

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 067 430 84 59
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток