Хочу, щоб наша країна була сильною, незалежною та з майбутнім, — військовий капелан Андрій Полухін

Хочу, щоб наша країна була сильною, незалежною та з майбутнім, — військовий капелан Андрій Полухін

Про моральну підтримку військовослужбовців та участь в обороні Донецького аеропорту у програмі «Ранкова кава» розповів військовий капелан Андрій Полухін.

 

 

 

 

 

 

Катерина Даценко: Яким був ваш досвід участі у війні як священника?

Андрій Полухін: Майдан розділив вірян на два табори: з активною громадянською позицією та кому не байдужа держава і людей з протилежною думкою. Я був доволі активним на Майдані. Це помітили люди з моєї церкви, зокрема диякон Олег Горійченко, котрий теж був у Донецькому аеропорту та перший, хто вирушив у жовтні на диспетчерську вежу. Він хотів налагодити постійні ротації капеланів до аеропорту, тож запропонував мені у грудні теж поїхати. Це була моя перша ротація. Я заїхав у ніч на 14 січня, а 18-го був вивезений через поранення

Катерина Даценко: Якими були ваші завдання в Донецькому аеропорту?

Андрій Полухін: Реальність не збіглася з очікуваннями. Я думав, що буду вести глибокі бесіди з хлопцями, а мав таких лише декілька через активні бойові дії. Я став біля медика Ігоря Зінича, Героя України, і допомагав йому по медицині.

Катерина Даценко: Як вас поранили?

Андрій Полухін: 16 січня нас викурили з КСП на перший пост. Ми думали, як розташуватися і наскільки нас видно з верхніх поверхів. Я побачив посеред зали пораненого і спробував відтягнути його до стінки. В цей час ззовні в стіну ударила міна — мені пошкодило уламками ноги і плече. Але це були легкі поранення.

Катерина Даценко: Яке коло обов’язків у військового капелана?

Андрій Полухін: Офіційно капеланство під юрисдикцією відділу морально-психологічного забезпечення Міністерства оборони, тому опікується морально-психологічною підтримкою, але капелан — це не психолог, хоча ми і діємо в одному напрямі. Капелан — це військовий священник при військовослужбовцях, який має відповідати на духовні питання. Якої б не були конфесії капелани, які працюють з нашими солдатами, вони скажуть, що це людина, яка завжди поруч.

Катерина Даценко: Були у вас випадки, коли людина починала вірити?

Андрій Полухін: У 2018 році я був у мінометників 57-ї бригади. Один із бійців розповідав про те, як він у 2014 році його поранило. Він думав, що його життя закінчується, а побратим повернувся і забрав його, бо мав якесь відчуття. І хлопець згадав, що коли він лежав, то молився Богу і просив про допомогу. Я бачу, що Бог не залишає наше військо.

Катерина Даценко: Є історія про священника, який казав, що не візьме зброю в руки, а потім кидав гранати. Як ви це прокоментуєте?

Андрій Полухін: Серед капеланів є різні точки зору. В деяких ситуаціях капелан буде кориснішим зі зброєю в руках, захищаючи позицію. Є слова Ісуса Христа, що немає більшої любові за ту, щоб покласти душу за друзів своїх. Це те, чим займаються ЗСУ щодня ось вже 8 років. З іншого боку, коли він бере в руки зброю, він уже не є священником, а солдатом, він втрачає свої духовні повноваження.

Катерина Даценко: Як вписується капеланське служіння у релігійне віровчення?

Андрій Полухін: У 2016 році я часто мав дискусії з вірянами щодо того, чи можемо ми брати участь у військових діях. Я не пацифіст, я з тих християн, котрі вважають, що віруюча людина може брати зброю. Коли люди апелюють до заповіді Ісуса Христа «Не вбий», я намагаюсь пояснювати, що це не стосується зовнішніх небезпек.

Катерина Даценко: Що особисто для вас значить оборона Донецького аеропорту і для України загалом?

Андрій Полухін: Для мене багато. Зокрема, я здобув авторитет як військовий капелан серед військовослужбовців, перевірив себе в екстрених ситуаціях. А щодо українців, то кожен повинен для себе вирішити. 244 дні оборони — це великий подвиг для українського війська і з цим треба рахуватися.

Катерина Даценко: Якщо почнеться ескалація, ви готові повернутися на війну?

Андрій Полухін: На сто відсотків. Я це вирішив ще у 2014-му році, коли мені запропонували бути капеланом, адже я хочу, щоб наша країна була сильною, незалежною та з майбутнім.

Катерина Даценко: Що б ви порадили людям, які б хотіли стати військовими капеланами?

Андрій Полухін: Тричі подумати, звернутися до свого священника, пастора або до голови церкви. Згідно з законом, вам ще треба мати вищу духовну освіту. Це якщо ви хочете їхати не як волонтер, а як штатний капелан.