Як Герой України разом із сином воювали проти росіян
Гостем Армія FM став Герой України Любомир Мікало, військовий 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрія Шептицького. Він розповів як приєднався до війська та за що отримав звання Героя.
— До війська я потрапив у 2022 році, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Тоді, як кожний свідомий українець став на захист Батьківщини, записався до 103-ї бригади тероборони. На нашій територіальній громаді формувався батальйон і ми з сином, рідними і товаришами записалися до нашого батальйону.
Любомир назвав напрямки, на яких побував та бойові задачі, які там виконував.
— Розпочався наш військовий шлях, оскільки ми територіальна оборона, то, скажімо, на нашому напрямку. Ми там пробули пару місяців пізніше нам прийшло бойове розпорядження, що ми висуваємось на схід. Ми прибули на схід, там побули декілька днів і прийшло знову таки бойове розпорядження, що ми висуваємось в район Білогорівки. За той період було знищено багато військової техніки ворога, також живої сили ворога. Ми пробули також там певний термін, звідти ми вже попали в Донецьку область, це район Миколаївки, тримали оборону на рубежі річки Сіверський Донець. Звідти ми вже десь в вересні 22-го року, форсуючи річку Сіверський Донець, звільняли населений пункт Озерне, потім Ямпіль, Діброва і так далі. Десь в районі жовтня ми нашу бригаду вже перекинули на район Харківщини.
Також він розповів, як разом із сином воював в одному бліндажі.
— Це такі двоякі відчуття, коли син поруч, коли ти його бачиш, коли ти можеш якось його прикрити, якось допомогти, це воно звичайно легше. Важче напевно було б коли б він воював десь подалі від тебе, потрібно було б постійно дізнаватися як він там, чи з ним все гаразд.
Оскільки син молодший в нього, більше здібностей до технологій, він любив літати на дронах. В нього це виходило і він вирішив спробувати себе в ролі оператора БПЛА. Ну так він перейшов в безпілотники, а я залишився в піхоті.
Військовий поділився історією про отримання звання Герої України після 42 днів на позиції.
— Нам була поставлена задача висунутися в певний пункт на Сумщині. Ми вечором в темну пору доби виїхали туди, де мали розмістилися. І як виявилося пізніше позаду нас вже був ворог. Тобто ми попали в оточення. Ми не роздумуючи зайняли рубіж оборони, оприділили вже собі певну тактику, склали план дій. І так ми почали працювати.
Було таке відчуття, що ніби ось це все, це сьогодні такий крайній день, що зараз може все закінчитися. Але ці думки ми швидко зникали, тому що ми були не самі. За нами постійно спостерігав дрон, хлопці нам всіляко допомагали.
Любомир розказав про відчуття, після отримання відзнаки з рук президента.
— Отримувати любу відзнаку, нагороду — це завжди приємно. Приємно знати, відчувати, що тебе цінують, цінують твою роботу. А отримати найвищу нагороду зі званням Героя України — це для мене честь.
Як таких переваг я вам ще точно не можу сказати, тому що це пройшов короткий термін. Але, я думаю, це не настільки важливо, як важливо знати, що ти за своє життя зробив щось для країни і ти є частинкою цієї історії, до якої ти доклав свої зусилля.