Історії позивних у війську: виставка про ідентичність українських бійців
У Києві відкривається виставка «Позивні», яка через мистецтво розповідає про одну з найінтимніших частин військової культури — імена, що народжуються на війні. Військовослужбовець медіацентру Сухопутних військ ЗСУ Євген Солонина пояснює, чому «Дід» — найпопулярніший позивний, як з’явився його «Мурзік» і чому отримання нового імені — це не те, чого варто боятися.
— Розкажіть одразу про виставку «Позивні». Що саме можна буде там побачити?
— Це частина значно більшого проєкту, який має назву «Позивні». Йдеться про осмислення армійських позивних через різні засоби мистецтва — від візуального до аудіо і літератури. Це і фотографії людей із тим чи іншим позивним. Наприклад, чи знаєте ви, який найпопулярніший позивний в українському війську? Це «Дід». І він не завжди вказує на вік — це про авторитет і спроможність людини. «Дід» — це круто. Є окрема серія про «дідів» — це фотографії військового журналіста Сергія Коровайного. Також на виставці є живопис на тему позивних, «Дерево позивних» — українська вишивка у виконанні Тетяни Пранчук у чернігівському стилі. Вона створена зі слів-позивних і систематизована за їхнім походженням: є козацькі, є за професіями, є за фізичними особливостями. Наприклад, хлопець понад 2 метри зросту має позивний «Недолік».
— Хто є ідейним натхненником цього проєкту?
— Це українська художниця Тетяна Пранчук, мій офіцер-наставник, український артилерист, доктор наук із позивним «Доц», а також кілька військовослужбовців і ветеранів, які створювали мистецькі роботи між боями або після їх осмислення. До проєкту долучився також Олексій Паляничка — театральний критик і упорядник аудіальної частини. Є й військові фотографи.
— Коли і де відбуватиметься виставка?
— Відкриття — завтра надвечір у Софії Київській, у Будинку митрополита. Триватиме виставка до 26 травня. Якщо прийдете в перший день, можна потрапити безкоштовно — потрібно перекласти слово «позивні» англійською і назвати його на вході.
— Скільки учасників уже долучилися? Чи можна ще приєднатися?
— Авторів робіт — трохи менше двох десятків. Але це проєкт із відкритою архітектурою. Ми запустили процес, і він житиме далі. Українські військові розповідатимуть цивільним про свої позивні, а цивільні не боятимуться того, що можуть стати військовими й отримати нову ідентичність.
— Як військові можуть долучитися до проєкту?
— З дотриманням заходів безпеки — не потрібно афішувати підрозділ чи справжнє ім’я. Можна принести патч зі своїм позивним, зробити фото на полароїд у цивільному й підписати позивний. За потреби — у балаклаві чи з прикритим обличчям. Також можна залишити історію свого позивного — ми вже записали з десяток аудіоновел, їх можна буде послухати на виставці.
— Як саме передати матеріали?
— Просто приходьте в Будинок митрополита в Софії Київській. Там будуть представники, які підкажуть, що робити. Патчі можна одразу наклеїти — для цього є спеціальне місце.
— Який експонат вас вразив найбільше?
— Серія «Діди» — тому що це базовий позивний і водночас абсолютно різні люди. І «дерево позивних» — вишивка у формі світового дерева, де листочки — це систематизовані позивні. Вони дуже різні: лагідні, смішні, іноді навіть крінжові.
— Який ваш позивний і як він з’явився?
— «Мурзік». Це від образу великого сибірського кота з одного твору. Мій зріст, можливо, лагідність, іноді хижість — усе співпало. Плюс це дотепно і підіймає настрій.
— Виставка — це також про трансформацію цивільних у військових. Що б ви сказали людям, які уникають мобілізації?
— Скажу прямо: ми всі смертні. Якщо хтось ховається від мобілізації — безсмертним він не стане. Армія — це не про смерть, це про продовження життя з більшими ризиками, але й більшими сенсами. Ми самі — люди з бойових підрозділів — навіть між завданнями продовжуємо творити. Ми намагаємося пояснити момент переходу — отримання позивного. І цього не треба боятися. Ти стаєш частиною спільноти, отримуєш нове ім’я і новий досвід.
— У вас є бойовий досвід. Розкажіть про нього.
— Він почався ще до служби в Силах оборони. У 2014 році я як журналіст був у сірій зоні між Докучаєвськом і Волновахою. Потім у 2022 з фондом «Повернись живим» їздив на південний контрнаступ, доставляв майно на позиції. Уже в складі Сил оборони працював з артилерією на Донеччині, у 11-му армійському корпусі. Я не знищував ворога з автомата — моя задача була інша: з аптечкою і фотоапаратом я фіксував, як воює українська артилерія.
— Що спонукало вас долучитися до війська?
— У мене є така «фіча» — сумління. Воно не давало спокійно жити. Я вирішив не ховатися від мобілізації. Одного ранку просто сів у білий бус і поїхав. Від примусово мобілізованих мене відрізняло лише те, що я приблизно знав, що робитиму.
— Також стартує новий проєкт на Армія FM «Позивні». Про що він?
— Це аудіоновели, аудіоісторії військових про їхні позивні. Я один із героїв. Про мій позивний «Мурзік» — два короткі тексти, написані після повернення з артилерійських позицій. Є й інші історії. Наприклад, позивний «On-Off» — символ того, як людина «вимикає» цивільного і «вмикає» військового, а потім навпаки.
— Коли слухати й коли приходити на виставку?
— Проєкт «Позивні» слухайте сьогодні о 17:30 на Армія FM. А виставка відкривається завтра з 16:00 у Національному заповіднику «Софія Київська», у Будинку митрополита, третій поверх. Назвіть слово «позивні» англійською — і вас пропустять.