Як це бути командиром роти у 23 роки? Діляться досвідом молоді армійці з 25-ки

Цікавий факт з життя 25 бригади. Власне, 25 повітрянодесантна бригада була сформована у 1993 році у місті Болград Одеської області. А вже у 2002 році вона була передислокована з Болграда Одеської області у селище Гвардійське Дніпропетровської області, де власне і зараз є її пункт постійної дислокації. 

У 2002 році бригада отримала бойовий прапор і у цьому році відсвяткувала своє 15 річчя. 

Незважаючи на те, що бригада має вже такий досить великий досвід і, скажімо так, розвиток у 15 років. На сьогодні в бригаді служить досить багато молодих і офіцерів, і солдатів. Це, власне, майбутнє української армії. І зараз у нашій імпровізованій студії представники цієї молодої української армії. Я хочу привітати Назара - командира роти та Артема - солдата!

Артему 18 років. Він з власної ініціативи підписав контракт і поїхав на Схід. 

Яна Холодна: Ми вас фактично вирвали прямо з передових позицій. Якщо зберігати якісь там субординаційні моменти, то перше запитання все ж таки хотілось би поставити Назару. Назаре, вам 23 роки. Майже два роки як закінчив Одеську академію - факультет десантних військ. А чому пішли в десантники? Як відбувся ось цей перехід від теорії до практики?

Назар: Перехід відбувся не складно. Тому що за час навчання можна сказати ми і готувалися до війни.

Тобто ви розуміли вже на той момент, що поїдете воювати?

Назар: Так. Тобто факультет ВДВ готував людей і офіцерів саме для того, щоб в потрібний момент обороняти свою державу, свою землю. Тобто нічого складного не було. Допомогло те, що були «старі» військовослужбовці. «Старі», тобто це ті, які вже по рокам служби і в 2014 році воювали, і до цього служили. Дечого і в них навчався. Головне - це швидко звикати до обстановки. І не деградувати. Навчатися, розвиватися і все буде виходити.

Яна Холодна: Бувало так, що заходила молодь на позиції. Як кажуть «необстріляна». Власне, чи були у вас такі ситуації. Без прив’язки до місцевості. І як вдавалося швидко справлятися з тим, щоб їх вчити воювати?

Назар: Сказати про молодих військових - це сказати не по віку молодих, а по досвіду служби в армії. По-різному. Одні люди швидко звикають до війни. Швидко розуміють, що їм треба робити, як їм вижити, як знищити противника. Є другий тип людей, яким це важче зробити. Або вони взагалі цього зробити не можуть. У такому випадку, як я вже казав допомагають люди, які вже прослужили, які вже воювали. Тобто вони або особистим прикладом показують як треба робити і люди навчаються. Або просто основні завдання виконують самостійно. Тобто не досипають, більше несуть службу на постах чисто для того, щоб люди, які прийшли місяць або два в перші дні боїв не загинули. Оберігають їх і навчають.

Яна Холодна: Молодий командир каже про те, що потрібно оберігати особовий склад. Для вас особовий склад - хто це?

Назар: Для мене особовий склад - це моя рота. По-перше, одна сім’я. На час війни звісно, що це підлеглі. Але, взагалі, це одна сім’я. Просто, як і в сім’ї має бути голова. Яка й буде віддавати накази. Незалежно від віку.

Яна Холодна: Артеме, тобі 18 років. Скоро буде 19. Ти - десантник у третьому поколінні. Ти добровільно підписав контракт і пішов служити. Причому ти пішов служити у непросту бригаду. Я маю на увазі, що бригада має свій досвід. Свою історію. Чи важко було вливатися ось в цей колектив? Уже усталений за ці роки війни.

Артем: Ще як закінчив суворівське училище. Мені ще дід розказував, що як. Потом побачив як батько воював. Він закінчив інститут Одеський і теж підписав контракт. І до 2017 року. В січні він звільнився. Зараз знаходиться вдома.

Яна Холодна: Давали тобі поради вже досвідчені десантники як потрібно себе вести в колективі?

Артем: Давали. По-перше - не сваритися зі своїм колективом. І з командиром відділення. І потім виконувати доручення.

Яна Холодна: Артеме я завжди питаю у хлопців і твоїх однолітків які от на фронті. Ти б зараз міг спокійнесенько вчитись у якомусь цивільному ВИШі, гуляти з дівчатами, ходити на дискотеки як робить багато твоїх однолітків. Не пожалкував що пішов служити в бригаду?

Артем: Та ні. Я вже після суворовського поняв, що це моє. У цивільному житті буде сумно. Постійно знайомишся з новими людьми. Це приносить багато корисного. 

Яна Холодна: А дух воїна? Присутній?

Артем: Він в мене завжди є. Він в мене завжди цей дух буває.

Яна Холодна: Як бачите майбутнє армії?

Артем: По-перше, хотілось би бачити що не втрачаються ціності, які вже роками ми бережемо. Щоб офіцер був разом із солдатом. Солдат з офіцером. Цим десант і славився, що ніхто і нікого не зраджував. Це одне братерство. Щоб були свої принципи і закони.

Яна Холодна: Ось така у нас сьогодні армія. Ну давайте передамо привіт тим хто нас чує там. Що хотілось би сказати? Можливо якимось знайомим які знаходяться на мирній території. У нас все таки привіт з АТО.

Артем: Що можу сказати? Вакантів у мене в підрозділі ще вистачає. Приходьте до мене на службу. 

Хочу передати всім привіт. Я думаю все таки щось зміниться у нас в країні.  Перемога буде за нами. Тримайте за нас кулаки. Ми за вас будемо воювати.