«Книга – така ж зброя як автомат чи танк», - Андрій Кокотюха

В ефірі «Сектор Л» Андрій Кокотюха розповів про головну ідею фільму «Червоний», труднощі написання сценаріїв, ставлення до російської культури та чому потрібно писати про перемогу.

Чим зараз займаєтесь в плані творчості?

Творчість – це чекання натхнення. А мені ніколи чекати. На даний момент я дописую повстанську трилогію – це військово-повстанський цикл. Проте часу не зовсім вистачає, оскільки його забирає ще кіно.

Ви справді пишете сорок тисяч знаків на день?

Це дійсно так, цей подвиг я здійснив минулого року, коли потрібно було дописати за п’ять днів книгу. В мене так виходить, що за годину я намагаюсь написати п’ять тисяч знаків, тому в сумарності за восьмигодинний день в мене виходить сорок тисяч. Однак писати – це фізична ручна робота, від якої втомлюєшся.

Чи є у Вас свій лайфхак, коли нічого не пишеться?

Ні, у мене такого немає. Іноді ідей не вистачає, але вони приходять в процесі.

Прем’єра фільму «Червоний» була перенесена на День незалежності, з чим це зв’язано?

По-перше, це єдиний проект, який був підписаний і запущений вже Держкіно. По-друге, його було знято за рік, проте змонтувати його ще не встигли. До того ж, потрібно ще зробити трейлери та рекламу, які також багато часу забирають. Сьогодні ми зводимо музику, пишемо титри, друкуємо фільм на плівку. Весь процес вже закінчений, окрім так званої «шліфовки» цього матеріалу, щоб він виглядав гарно.

Ви самі сценаруєте свої фільми, які зняті по вашим книгам, чи виступаєте співавтором?

Ні, я адаптую до телевізійного та художнього кіно, а також чужі твори. Це, наприклад, Василя Шкляра «Чорний ворон», а також чотири серії Володимира Лиса «Століття Якова» були адаптовані. Зараз йдуть зйомки автора Володимира Смірнова.

Ви довіряєте комусь писати сценарії, чи ні?

Я можу це довірити, але вмію це робити сам. Це зовсім інший вид творчості. Коли я говорив з Сашком Дерманським, дитячим письменником, він писав сценарій Володимира Рубківського «Сторожова застава» і не міг собі дати ради, оскільки стикнувся з цим вперше. Письменник написав матеріал, в кожне слово вклав частинку душі і на цьому закінчив. А сценарій потрібно переробити, мільйони разів переписувати, при цьому він з кожним наступним варіантом все гірший за попередній. На це потрібно терпіння. А я в цьому бізнесі працюю вже дев’ятнадцять років.

Не кидали матеріал на півшляху?

Ні, я один з небагатьох людей, який доводить справу до кінця. І коли вперше починав цим займатись, то від самого початку був до цього готовий.

Порадьте нам, як людина з середини, що можна подивитись з українського кіно?

Коли радять, що почитати, подивитись та послухати, то я завжди впадаю в ступор, бо немає універсальних смаків. І не завжди варто прислухатись до тих чи інших людей, оскільки більшість радять на свій особистий смак, який може не співпадати з тією людиною, якій ти пропонуєш. Я насамперед радив би просто дивитись українське кіно, бажано в кінотеатрі. Особисто чекаю прем’єри фільмів « Червоний», «Сторожова застава», «Чужа молитва», «Припутні», які вийдуть цього року. Я люблю фільми, які розраховані на велику аудиторію, незалежно від бюджету. І дуже часто екранізація не відповідає загальному змісту та сюжету фільму. Це означає, що певна книга, певна тема надихнула сценаристів зняти той фільм. І ця ідея розвинула творчу уяву режисера, який втілив її так, як вважав за потрібне. Я вважаю, що це добре, оскільки режисер така ж творча людина, які і сам автор, який має пишатись тим, що в його творчості побачено щось нове, а не лаяти за спаскуджений твір.

Центральна тема у «Червоному» - це зустріч радянського льотчика та повстанця. Чому саме ця тема?

Я маю декілька нагород від солдатів за те, що я пишу такі книги, які піднімають їм бойовий дух. І власне «Червоний» - це одна з книг, яка була замовлена цілеспрямовано для різних військових частин. В третій частина йдеться про те, як в’язні, військовополонені, та литовські повстанці підняли повстання та вирвались на волю. Це тема потягу до свободи. І сьогодні Україна воює із Росією, бо хоче вирватись на волю з імперських обіймів. Ми зараз також, як в «Червоному», вириваємося з великого концтабору. І цей колючий дріт Росія намагається нам натягнути. Саме ця частина надихає читачів, ми підняли тему боротьби та перемоги. Власне це і є головним.

Що зараз таке сучасна українська література?

Я нещодавно був у Франції на фестивалі, на якому було зібрано 150 письменників-детективів. Сюди був завітав навіть автор з Габона, який випускає свої книги. Навіть Африка пише! Якщо зробити такий фестиваль у нас, то не назбирається і 10 письменників! Пригодницькі жанри, фантастика, мелодрами – це фундамент будь-якого книжкового ринку, і саме вона формує світогляд громадян країни, налаштовуючи на перемогу. Автори таких творів чітко знають чого хочуть, як і їхні герої, чітко йдучи до кінцевої своєї мети. Також масова література об’єднує громадян певних країн довкола спільної ідеї. Ми, як держава, яка вже існує 26 років, не сформували тої мети, до якої повинні йти. Кожен про неї може говорити по-різному, так як багато молодих письменників, які часто розгублені. Коли вони видають свої матеріали, для них це як можливість виговоритись. Також хочуть, щоб їхні слова мали сакральний смисл, щоб тільки їхні слова були істиною, тоді як для літератури потрібно розказати історію. Тривалий час України, як держави, не було на карті світу, а це значить, що не встигла сформуватись ще масова культура. І я вважаю, що зараз благодатна пора, щоб розвивалась українська масова культура широкими темпами, і щоб туди приходили все більше авторів, бо саме вона об’єднує в єдине ціле. Сучасна українська література не поділена на жанри та сегменти, хоча в книгарнях є розподіл, проте там стоять автори за абеткою, а не за жанрами. Ти не бачиш за автором його книги, ти пізнаєш та бачиш лише його. Треба навчитись кожному працювати на себе, бо саме так формується книжковий ринок.

Які книги про АТО, про війну читали?

Звичайно, я намагаюсь це читати, бо мені цікаво бачити систематизовану інформацію, а не те, що видають кожного дня в новинах. Проблема лише в тому, що книжка йде набагато довше, ніж інформаційне повідомлення. Художніх книг про події на фронті майже немає. Є лише документальні та матеріали про власні враження. Також є багато військової літератури, але це майже нотатки, описані роки яких закінчуються 2015 роком, а ми читаємо про це в 2017-ому. Звісно, кожному цікавий погляд з середини, але це вже дворічної доби погляд. Тому дуже хочеться зараз писати книги про війну, знаючи, що ми вже перемогли, що певні події вже відбулися, і це вже наше минуле. І ми не скоро взнаємо цю правду, як насправді все було, всі ці реальні факти, які стали причиною тієї чи іншої поразки або перемоги.

Ви досить різко ставитесь до російського кінематографа і до російської літератури, чому так? Невже треба всіх заборонити?

Я веду власні записи, прочитаних мною книг. І після розвалу Радянського Союзу в мене все менше російських книг, які прочитав. Якась підсвідомість блокувала це. Розумієте, потрібно вірити в те, що читаєш. А російські автори не могли нічого писати, окрім проросійської тематики. І хочуть вони чи ні, проте все одно оспівують цей руський світ, з яким ми зараз воюємо. І саме через це, я не можу довіряти російському автору і дивитись на те, що там показують. Були ті часи, коли прекрасні книги, фільми, музика були заборонені, а тоді почали масово видаватись. Це була, так звана, криза. І весь вплив радянський був негативним для нас. Так само як і зараз. Якби не їхній вплив, то в нас би з ними не почалась війна. Тривалий час, щонайменше 20 останніх років, ми з боку Росії отримували чужу ідеологію, якою ми користувались, бо не мали своєї.

Наостанок передайте кілька слів нашим хлопцям на передову.

Я вірю, що ми переможемо! Хочу подякувати вам, що нас захищаєте, а також читайте книжки, адже це така сама зброя як автомат чи танк.