Зараз в ефірі:

#Книги про війну: сучасний феномен української літератури

18.10.2019
#Книги про війну: сучасний феномен української літератури

В ефірі Армія ФМ волонтерки, які підтримують ветеранську літературу, Ганна Скоріна - автор проекту #книги_про_війну та Марина Рябченко - кандидат філологічних наук, викладачка української літератури НУ ім. Т. Шевченка розповіли про феномен ветеранської літератури та як він впливатиме на українську історію.

 

 

 

 

Яна Холодна: Ганно, розкажіть з чого почався проект #книги_про_війну?

Ганна Скоріна: Спочатку виникло просто бажання збирати для себе і читати книжки про війну. Це все сталося тоді, коли мій чоловік був на війні і у нас виникали проблеми у спілкуванні або непорозуміння. Я, як людина, яка хоче дізнатися про щось, почала заглядати у книги. Спочатку в інтернеті почали з’являтися якісь твори, потім почали видаватися книги. Я їх купували і вони накопичилися. На початок 2018 року у мене було десь 150 книг.  І я хотіла про ці книги говорити, бо побачила, що і люди цим цікавляться. Я створила список, де зібрала уси книги про війну – де і ким видані.

Яна Холодна: Скільки знадобилося часу, щоб скласти цей список?

Ганна Скоріна: У мене фахова освіта бібліотекар і я вже знала як правильно такі списки складаються. Я зрозуміла, що написати просто список – недостатньо. Вирішила скласти за мовою, за видавництвами, де книжки ветеранів, де переселенців, скільки авторів жінок, скільки чоловіків. Крім того, що я склала цей список, я ще намагаюся перечитати ці книги і написати про них. Це мої особисті враження

Яна Холодна: Марино, ви літературознавець, як можете пояснити цей феномен ветеранської літератури?

Марина Рябченко: Як закономірність. Будь-які катаклізми, війни мають два значення – жах і біль, а також великий поштовх до культурного розвитку. Прикладів таких дуже багато: Хемінгуей, Ремарк ін.. Ми зараз можемо говорити про те саме і це все має кудись вилитися. Ми можемо спостерігати становлення одного із напрямів. Щось з цього може стати класикою, а щось просто інформацією  про війну. Зараз про це важко сказати. Для себе я розрізняю загальну воєнну прозу, яку пишуть і цивільні, і військові. І є суто військова література, яка відрізняється від прози цивільних.

Яна Холодна: Наскільки з літературознавчої точки зору книги людей, які не є професійними письменниками, відповідають літературним канонам?

Марина Рябченко: Талант має бути присутній. Існують люди талановиті від початку, а є люди, які себе роблять письменниками. Як на мене, все правильно побудовано у книзі Костянтина Чабали «Вовче». Там є динамічний сюжет, немає довгих описів, є любовна лінія і цікава історія про війну. Але визначення «якою має бути книжка» немає вже давно.

Яна Холодна: Якщо узагальнити – книжки про війну – це більше про позитивні настрої чи ні?

Ганна Скоріна: Стовідсотково не можна сказати. Це книги про війну. Війна – це не позитив. Але такі книги можуть подаватися в ключі чорного гумору, коли одночасно і страшно, і смішно. Позитив ти сам для себе відшукуєш, висловлюєш захоплення. Це книги не про кров, кишки і трагедію, а про людину на війні. Це класні книги про людяність і людей на війні.

Марина Рябченко: Наприклад, книжку Костянтина Машовця «Диалоги с нулей» я читаю для підняття настрою. Мартін Брест пише легко і здається, що весело, але між рядків ти розумієш, що відбувається на війні. Начитавшись цих книжок, я тепер розумію більшість приколів з груп «Смачні флеш беки» і «Контракт до кінця особливого періоду».  Я порівнювала сучасні твори з творами, наприклад, Олеся Гончара, і мені здається дуже мала дистанція між написаним і пережитим  не дає змоги дуже реалістично описувати якісь деталі. Бо, наприклад, у Гончара дуже кровожерливі сцени. Можливо змінилися якісь ментальні установки, але мені здається, що вони не хочуть по це писати, бо воно ще свіже в пам’яті і описувати це в книжках не дуже хочеться.

Яна Холодна: На вашу думку, ця література мотивує?

Ганна Скоріна: Наприклад, я прочитала книгу Олександра Терещенко «Життя після 16:30» і задумалась, що мої проблеми, це зовсім не проблеми. Так про багато книжок можна сказати. Більше починаєш цінувати своє життя, близьких.

Яна Холодна: Марино, ви обговорюєте ці книги зі студентами. Чи є зацікавлення з їхнього боку?

Марина Рябченко: Я недавно розповіла студентці про книжку «Доця» Тамари Горіхи Зерня. Вона була в захваті і в неї виникла ідея створити літературний клуб та обговорювати книжки. До мене підходила студентка, яка вирішила писати бакалаврську з воєнної літератури.

Яна Холодна: Скільки на сьогодні у нас воєнних книжок?

Ганна Скоріна: Доходить до 500. Це і ветеранських, і журналістів, і  переселенців. Але саме ветеранів – 110 книжок.

 

Корисні посилання, де можна прочитати відгуки Марини Рябченко про ветеранську літературу тут.

Більше можете почути за посиланням:

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток