Коли довго не ходиш в море, починаєш за цим сумувати, — Дамір Аулін

Коли довго не ходиш в море, починаєш за цим сумувати, — Дамір Аулін

21 березня 2014 року, під час окупації півострова Крим Росією, курсанти  Інституту Військово-Морських сил ім. Нахімова відмовилися мовчки спостерігати за підняттям російського прапора і заспівали Гімн України. З нагоди Дня Військово-Морських сил України один із тих курсантів, нині командир патрульного катера Слов’янськ, лейтенант Дамір Аулін розповів про особливості служби у Військово-Морських силах.

 

 

Ірина Зінчук: Минуло вже шість років. Чи пам’ятаєте ви 21-ше березня 2014 року і як ви тоді почувалися?

Дамір Аулін: Звісно. Всі наші хлопці, які виходили з Криму, прекрасно  пам’ятають цей день. Почувалися, скажімо так, зрадженими. Нашими командирами були віддані окупаційним військам РФ.  Відчували злість, біль, але в той момент, як ніколи, любили Україну. Саме тоді зрозуміли, що таке патріотичне виховання, яке було в нас у школі, яке прищеплювали нам батьки.

Ірина Зінчук: Звідки ви родом і чому вирішили стати курсантом Одеської морської академії?

Дамир Аулін: Я родом із Кіровограда, зараз Кропивницький. У 2010 році вирішив спробувати свої сили та вступити у Військово-морський ліцей у м.Севастополь. У мене вийшло, я розпочав навчання, а через деякий час зрозумів, що це моє. Мені дуже подобалось все, що пов’язане з морем, з навчанням у військових закладах. Як то кажуть, з’явився якір у серці. Після випуску з Військово-морського ліцею я захотів навчатися в Академії Військово-Морських сил ім. Нахімова і стати офіцером.

Ірина Зінчук: Під час анексії на якому курсі Ви були?

Дамір Аулін: Я був на другому курсі першого півріччя.

Ірина Зінчук:  Чи сподобалося Вам вчитися вже тут, в Одесі?

Дамір Аулін: Я хочу передати окреме вітання і слова подяки Військовій академії в м.Одеса, яка нас прийняла, підставила своє плече в дуже складний час, і окремо одеситам, які дуже тепло нас зустріли.

Ірина Зінчук: Зараз Ви вважаєте Одесу своїм містом?

Дамір Аулін: Так, мені тут комфортно, подобається. Одеса - це єдине місто, з якого переведення в Київ не вважається підвищенням по службі. Тут круто, атмосферно і тут море.

Ірина Зінчук: Яка у Вас нині амбітна ціль?

Дамір Аулін: З моменту мого вступу до Військово-Морського ліцею я мрію стати начальником Генерального штабу. Минуло вже десять років, а мета незмінна.

Ірина Зінчук: Ви вважаєте свою кар’єру успішною?

Дамір Аулін: Вважаю, так. Ніколи не порівнюю себе з іншими, але я вже став командиром двох катерів. Треба перед собою ставити маленькі завдання і йти до них, але не забувати про основну мету.

Ірина Зінчук: Що для Вас означає бути військовим моряком?

Дамір Аулін: Перш за все — це безсонні ночі в морі, на роботі, романтика. Я вже стільки зустрів сонячних заходів і сходів. Коли довго не ходиш у море, починаєш за цим сумувати. Я знаю старших офіцерів, які дуже сумують за морем. Вони вже перейшли на інші посади, але тільки з’являється можливість, їх відкомандировують. Я не можу описати, цим просто потрібно жити. Не цікаво ходити у море, коли штиль: ти відпрацював завдання і все. А то коли є невеличке хвилювання, або навіть шторм, завжди є про що розповісти. Це запам’ятовується.

Ірина Зінчук: Чи пам’ятаєте свій найекстремальніший вихід в море?

Дамір Аулін: Найекстремальніший вихід в море був на малому броньованому артилерійському катері “Вишгород” на тактичні навчання. Ми супроводжували групу десанту з трьох кораблів. Були дводенні тактичні навчання з виконанням бойових вправ, море чотири бали. Нас неймовірно кидало, всім було дуже погано. Техніка почала виходити з ладу, але ми вистояли. Це мій найекстремальніший вихід, але все ще попереду.

Ірина Зінчук: Чи були у Вас прояви морської хвороби? І чи страждають від неї моряки?

Дамір Аулін: У мене не було. Вважаю, що це справа звички. Якщо ти довго не виходиш в море, в тебе починається хитавиця, а коли постійно у морі виконуєш завдання, через деякий час нічого не помічаєш. Коли ти п’ять днів у морі 3-5 балів, то звикаєш вже до цього, а коли виходиш на берег, тебе трохи хитає. Ось це можна назвати ходою моряка.

Ірина Зінчук: Якими рисами мусить бути наділений юнак, щоб стати хорошим військовим моряком?

Дамір Аулін: Він повинен бути патріотом України! Все! Якості як в усіх людей: чесність, освіченість. Має любити свою роботу. Але перш за все він має бути патріотом України, чітко знати з ким ми воюємо на сході, чий Крим.

Ірина Зінчук : Чи могли б Ви зробити інший вибір і не стати військовим моряком?

Дамір Аулін: Мені дуже подобається моя робота. У 2014 році, коли тільки почалась анексія Криму, дуже непокоїлась моя мама. Вона на той час жила в Севастополі, себе звинувачувала, що підштовхнула мене до вступу в академію, але я безмежно їй за це вдячний, бо саме вона колись мене спрямувала туди, там де я справді потрібен!

Ірина Зінчук: Що Ви побажаєте своїм колегам, своїм побратимам з нагоди святкування Дня ВМС України?

Дамір Аулін: Це свято для нас - досить копітка і важка робота, до якої ми готуємося з року в рік. Нам хочеться, щоб її цінували, бачили наш внесок, не критикували, а розуміли, що ми зробили все, що могли. Ми не спали ночами, щоб показати людям, що в нас є Військово-Морські сили, що вони професійні. Підписуйте контракти, йдіть до нас служити, у нас класні колективи! Хочу побажати своїм побратимам спокійного моря, міцного флотського здоров’я, сім футів під кілем, попутного вітру і спокійної вахти.

Ірина Зінчук: Дякую. З прийдешнім вас святом!