Колодій проти Масляної. Вареники чи млинці? 

Колодій проти Масляної. Вареники чи млинці? 

Українці святкують Масницю — стародавнє свято відродження усього живого, яке заслуговує на існування в нашому побуті й донині, попри те, що російська Масляна міцно вкорінилась на наших землях ще з радянських часів. Спробуємо з’ясувати, чому Масляна не українське свято.

 

 

 

 

Масниця одне із найдавніших свят, яке походить ще з язичницьких часів. Давні слов'яни гадали, що Масниця символізує смерть зими й прихід весни. Українське свято Колодій (Масниця) припадає на останній тиждень перед Великим постом. Інші, менш поширені назви свята: Сиропуст, Пущення, Сирна неділя або ж "Бабський тиждень".

Чому ж російська Масляна — це зовсім не те ж саме, що українська Масниця чи Колодій. 

Етнографи наголошують на відмінності цих двох свят. Українське свято Колодій має суто національний зміст і в нього мало спільного з російською Масляною, якої в козацькій Україні не було — вона прийшла до нас із Росії, де в неї зовсім інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми і навіть страви.

Отже, свято Колодій існувало в Україні ще з часів Трипільської культури. Воно дещо змінилось під час впровадження християнства у часи Київської Русі. Як і всі народні свята та звичаї, воно набуло християнського релігійного змісту, але традиції святкування здебільшого залишились незмінними. Так тривало аж до радянських часів. Тоді свято не просто видозмінилося, а повністю замінилося іншим, яке не має нічого спільного з українською культурою та традиціями, попри деякі спільні ознаки. Так ці два свята припадають на останній тиждень перед Великим постом, проте вони мають зовсім різні значення. Масниця — символізує прихід весни, відродження життєвих сил, як людини, так і усієї природи. Також це час примирення, злагоди та добра. Водночас Масляна — це народні гуляння, які влаштовуються заради того, аби добряче наїстися перед довготривалим постом і помірятись силою. В Росії у цей час були популярними бійки “стінка на стінку”. В Україні ж на Масницю традиції були протилежними. Оскільки це свято всепрощення та примирення, люди у цей час не билися, а навпаки намагалися вирішити всі конфлікти, вибачитися та пробачати, аби зустріти весну у злагоді і мирі.

Колодій — це бог шлюбу, примирення та злагоди. Він приходить до людей у цей тиждень, аби допомогти їм відновити втрачену за зиму енергію та пробудитися разом із першим подихом весни. Це свято тривало упродовж семи днів. В цей час люди не виконували значних робіт, не шили і не пряли, а славили бога Колодія та сонце, весну і світло.

Традиційні страви у цей тиждень для кожного свята — свої. На Масляну готують млинці з різними начинками, а на Масницю (Колодій) — вареники, а також найрізноманітніші страви з молочних продуктів. Млинці на території України їли також, але саме на Масляну у святкове меню українців вони ввійшли через вплив Росії.

Вареники — головна страва Колодія. На козацьких землях це була головна ритуальна страва. Недарма ж козаки жартували, що на Масницю й турки вареники їдять. Зазвичай їх готували з сиром і обов’язково щедро змащували вершковим маслом. Звичай приготування вареників існував ще за часів Трипільської культури. Вареники символізували молодий місяць, який своєю чергою був символом жіночої енергії. Окрім вареників українські господині готували інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину та галушки також варили на молоці. А з молока робили ряжанку, колотуху, розтирачку, кисіль. Всі каші також цього тижня були лише на молоці.

Свято Колодія багате веселими та радісними ігрищами. Цього тижня добігав час, коли молоді ще можна було справляти весілля, а на парубків, які не скористались цього року своїм шансом, чекало жартівливе покарання. Неодруженим парубкам чіпляли до пояса чи до руки колодку, зняти яку дозволялось тільки за відкуп. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою. У такій жартівливій формі молодим чоловікам нагадували про важливість створення власної родини. Після Великого посту, коли знову йшов час одружень, чоловік, який вже обрав собі наречену, вимінював у неї цю колодку на писанки.

Дівчина ж, своєю чергою, могла висловити у цей час симпатію до парубка, якого вона обрала поміж усіх інших. Дівчата робили іншу, символічну “колодку” з атласу, з квітами та бісером та ініціалами свого обранця, і дарували йому на Великдень — повертали Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

А от заміжні жінки у понеділок зранку збиралися в корчмі «колодкувати». Брали невеличке поліно або палицю — Колодку та по черзі ії вповивали шматками полотна. Це значить, що Колодка «народилася». Сповита колодка залишалась у шинку аж до суботи, бо у понеділок вона народилася, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, в п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звичайно, ніхто за нею не плакав, веселі розваги тривали як при «народженні», так і при «смерті». 

Впродовж тижня жінки ходили по селу і прив'язували Колодку до ноги парубкам та дівчатам, які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, ніхто не бажав ходити з таким атрибутом, а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі. Взагалі це свято багате веселими та радісними ігрищами. Бог Колодій жартує, однак водночас і навчає тих, хто не одружився або не має дітей, бо він ще і опікун подружнього життя, сприяє зміцненню нової родини, дбає про здоров’я і життєві радощі, охороняє від недуг. Ці старовинні традиції доводять унікальність українського свята, адже аналогів їм в інших країнах немає.

Найголовніше, що в цей тиждень, до Великого посту, всі намагались помиритись. Пробачити старі образи та попросити пробачення в інших, тому Колодія часто називають святом примирення. Після Колодія дівчата вже починають співати веснянки, адже ця прекрасна пора року от-от настане.

Веселих вам свят!