Кому вигідне завершення війни в Нагірному Карабаху

З понеділка на вівторок Азербайджан, Вірменія та Росія підписали угоду про припинення військових дій в Нагірному Карабаху. Що передувало цьому договору, які умови там прописані та чи можлива їх реалізація, у програмі "Міжнародний огляд" розповів наш постійний гість -  координатор напряму міжнародної політики в Центрі політичних студій "Доктрина" Денис Москалик.

 

 

 

Андрій Давидов: Як розвивалась ситуація в регіоні після відновлення війни 27 вересня?

Денис Моксалик: Військова кампанія розвивалась під знаком Азербайджану. Він підвищив боєздатність власної армії: влив достатньо коштів від продажу енергоносіїв у переозброєння; залучив іноземних інструкторів; і, яскравий момент нинішньої кампанії, використовував турецькі та ізраїльські безпілотники. І попри те, що Азербайджан зазнав помітних втрат при прориві оборони на початку кампанії, він завдав катастрофічних втрат Вірменії та відвоював значну частину окупованих південно-західних територій.

Андрій Давидов: Вірмени очікували ударів в інших районах?

Денис Моксалик: Вірмени взагалі не розраховували, що Азербайджану вдасться прорвати оборону. Зіткнення малої інтенсивності там тривали постійно. Останні — в липні цього року. Тоді азербайджанцям не вдалося помітно просунутися. Вірмени вважали, що домінуватимуть на полі бою, використовуючи переваги рельєфу. 

Андрій Давидов: Тобто азербайджанці вклали у переозброєння більше, ніж вірмени?

Денис Моксалик: Так. І тут варто зауважити, що військовий бюджет Азербайджану більший, ніж загальний бюджет Вірменії. Вірменія дуже бідна країна. Азербайджан має нафту та газ, що становить основу доходів.

Андрій Давидов: Повернемося на 24 години назад. Що передувало підписанню цієї угоди? Адже події 9 листопада розвивались досить стрімко.

Денис Моксалик: Вийшовши до Лачинського коридору та взявши Шушу, азербайджанці перерізали дорогу до так званої столиці Нагірно-Карабаської республіки Степанакерта. Шуша — це друге за вагою місто в Нагірному Карабаху. Воно має символічне значення для Азербайджану. Це колишня столиця Карабаського ханства. І офіційні заходи Вірменії у Шуші у 2010-х роках значно спровокували Азербайджан і продемонстрували, що вірмени не йдуть на жодні компроміси.

Лачинський коридор забезпечує основний зв'язок між Вірменією та Степанакертом і основною територією Карабаху. Є ще північний коридор, але він пролягає повз територію, контрольовану Азербайджаном. Отже, дуже вразливий до обстрілів артилерії та дій безпілотників.

Андрій Давидов: До війни діяла Мінська група ОБСЕ по Нагірному Карабаху. Чому вона не спрацювала?

Денис Моксалик: Тому що тривали бойові дії. Вони ніколи не припинялися. Постійно були якісь інциденти: обстріли, снайперські обстріли. Це був військовий конфлікт низької інтенсивності. Все те, що зараз відбувається на Донбасі, але на 20 років старше. Власне, через бойові дії реалізувати Мінські домовленості було неможливо. Зокрема, ці домовленості передбачали деокупацію так званого паска безпеки — територій навколо Карабаху, адже це не території Нагірного Карабаху. Ці території втратив Азербайджан у війні на початку 1990-х років. Звідти вигнали населення.

Андрій Давидов: Чому мирну угоду підписали о 12 ночі? Хто на кого тиснув у цей момент?

Денис Моксалик: Тиснула Росія. Було активне перекидання військових із Росії до регіону. З цим, напевно, і пов'язаний інцидент зі збиттям азербайджанцями російського гелікоптера Мі-24. Очевидно, перекидання тривало останній тиждень. Основною загрозою для Азербайджану було втручання Росії на боці Вірменії, оскільки вона є союзником Вірменії. І був формально привід в Азербайджану завдавати поодиноких ударів по території Вірменії. Росія домінує на пострадянському просторі. Активно їй протистояти Азербайджан навряд чи б зміг. За таких умов Азербайджан навіть вів інформаційну політику — уникати згадок про Росію. Нині, за посередництва Туреччини та під тиском Росії, Азербайджан і Вірменія досягли певних домовленостей.

Андрій Давидов: Що передбачає мирна угода?

Денис Моксалик: Вона передбачає виведення вірменських військ з окупованих азербайджанських територій. Спочатку відводяться війська на півночі — до 15 листопада; потім на сході — 20 листопада; до 1 грудня залишають війська Лачинський район, на заході. А потім відведення вірменських військ із території НКР. Всі території, звільнені Азербайджаном, залишаються за ним. Вводиться азербайджанська адміністрація. Вона вводитиметься там, звідки виходитимуть вірмени. На територію самої Нагірно-Карабаської Республіки входять російські війська, а саме 15-та мотострілецька бригада. Вона має великий досвід участі в подібних конфліктах, або, краще сказати, їх заморожуванні. Ця бригада перебувала в Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії. 2014 року засвітилася в Луганській області. Що дуже важливо, створюється транспортний коридор між Азербайджаном і Нахічеванською Автономною Республікою Азербайджану. Він існував ще за СРСР, потім його знищила війна.

Андрій Давидов: І яка ж різниця між варіантами угоди?

Денис Моксалик: По-перше, опублікований ЗМІ варіант не передбачає введення турецьких миротворців. Однак на цьому наполягає Президент Азербайджану Ільхам Алієв. У варіанті, опублікованому на сайті Кремля, не збігаються райони, де розташовані російські війська. Не зрозуміло, чия ця територія. Тут можливі певні протиріччя. По-друге, не згадується Лачинський коридор, який мусив би залишатися за вірменами. Згідно з текстом Кремля, він переходить під контроль російських військових.

Денис Моксалик: Виграли всі сторони, окрім Вірменії та особисто Пашиняна. Він перетворюється на політичний труп.

Азербайджан частково відновив свою територіальну цілісність. У разі повної реалізації задекларованих угод він повертається до статусу війни. Це все, що Азербайджан пропонував Вірменії. Крім того, Азербайджан здобув найбільшу військову перемогу у своїй історії.

Виграла також Туреччина. Вона продемонструвала себе як надійного союзника, потужного донора безпеки. І якщо інші країни світу захочуть забезпечувати додаткову військову силу, то слід звертатися до Туреччини. Власне, це і значне посилання Туреччини на міжнародній арені загалом, і конкретно в Закавказзі. У світі побачили, що дружити з турками вигідно.

Відповідно, виграла й Росія. Вона розташує додаткові війська не лише у Вірменії, а й на території Азербайджану — по периметру Нагірного Карабаху. Вона ще потужніше прив'язала до себе Вірменію та взяла під контроль її політичну верхівку.