Конструювання політичної ідентичності на окупованих територіях зі сторони Росії
Координатор напряму міжнародної політики Центру політичних студій Доктрина Денис Москалик і політичний експерт Дмитро Левусь розповіли: Наскільки вдало відбувається конструювання політичної ідентичності на окупованих територіях зі сторони Росії. Як Україні розвіяти міфи про Донбас, як пролетарський російський край.
Андрій Давидов: Денисе, розкажіть, що мається на увазі під політичною ідентичністю Донбасу?
Денис Москалик: 24 липня ми спільно з представниками держави та недержавних організацій провели в Укрінформі круглий стіл, присвячений конструюванню ідентичності на окупованих територіях Донбасу з боку Росії й надали власне дослідження з цього приводу. Найбільш практичне визначення ідентичності — це відчуття приналежності до певної групи: національної, політичної, етнічної, соціальної. Політика ідентичності як доволі утилітарна річ спрямована якраз на те, щоб представники певної спільноти асоціювали себе з якоюсь групою, державою або політичним організмом. Щоб політична ідентичність працювала, вона наповнюється історичним, політичним, економічним змістом. Таким чином формується уявлення людей, що вони належать до якоїсь групи й мусять робити все, щоб ці інтереси цього об’єднання відстоювати.
Андрій Давидов: Коли було розпочато роботу з формування так званої ідентичності на території Донбасу?
Денис Москалик: Політика ідентичності Донбасу мала певні передумови ще в період формування цього регіону як окремого промислового кластеру, де все відбувалось за рішенням держплану. Але саме у 90-ті роки зародився утилітарний проєкт, який був спрямований проти української держави. У 1997 році вперше був представлений так званий триколор ДНР, перевернутий червоною смугою догори. По суті це був прапор УРСР, до якого ще додали «донбаського вугілля». Одразу почали ретранслювати фальсифікації, які потім були спростовані в самому середовищі сепаратистів, буцімто це прапор саме Донецько-Криворізької Радянської Республіки, який має давню історію. Синя смуга — уособлення свободи та вод Азовського та Чорного морів, червона — кров, пролита за свободу і чорна — донбаське вугілля. Робота в цьому напрямі активізувалася з 2004 року, коли були створені такі організації, як «Донецька республіка» і «Донбаська Русь». У 2005 році вперше перевернули цей прапор, і він набув вигляду, в якому і досі використовується окупаційною владою Донбасу. На фоні Помаранчевої революції й курсу на євроінтеграцію України відбулося лавинне зростання кількості публікацій, пов’язаних саме з ДКРР. Наприклад, Володимир Корнілов почав усередині двохтисячних активно залучати до висвітлення історії ДКРР людей, а зараз він займається тим самим, але вже в рамках навчальних закладів на окупованих територіях. Фактично продовжує ту саму роботу, але під іншим прикриттям, не приховуючи реального змісту.
Андрій Давидов: А чому інформаційний вплив почали застосовувати саме на Донбасі, а не в Харківській чи Одеській області, адже проросійських елементів і там вдосталь?
Денис Москалик: Донбас дуже сильно постраждав від індустріалізації. На фоні закриття шахт зросла соціальна напруга, і Україна в уявленні великої кількості людей почала асоціюватися з економічними негараздами 90-х, а потім із політичною нестабільністю 2000-х. Тож ця робота лягала на дуже зручний соціальний ґрунт.
Андрій Давидов: З Ваших слів, зараз на окупованій частині Донбасу готують потрібні кадри, яким чином це відбувається?
Денис Москалик: У вишах на окупованих територіях проводяться спеціальні лекції, присвяченні ДКРР, влаштовуються так звані патріотичні флешмоби зі збором допомоги бійцям проросійських формувань, різні концерти. Величезна кількість публічної діяльності якраз сконцентрована на певному виховані ідентичності, базованої на пам’яті про Донецько-Криворізьку Радянську Республіку. Вона відповідає 3 головним вимогам до подібної ідентичності. Перша — лінія розколу, акцент на окремішності Донбасу. Друга — лінія пов’язання з Росією, основна увага на спільних історичних коренях з Росією. Третя — прагнення зміцнити певні можливості Донбасу як плацдарму. І це активно просувається в сепаратистських ЗМІ, в навчальних шкільних та інститутських програмах, в межах комерційних заходів. Фактично в рамках вимальовування певних історичних фактів вони просувають ідею про відновлення історичної справедливості в форматі експансії Росії, саме під прикриттям окупаційних адміністрацій так званих ЛНР та ДНР.
Андрій Давидов: Дмитре, на Вашу думку, наскільки активні процеси насаджування політичної ідентичності на Донбасі?
Дмитро Левусь: Загалом, місцева ідентичність, яка розробляється, — це проміжний етап для того, аби просувати потім російську ідентичність. Наприклад, у 2018 році була в так званій ЛНР програма «Быть русским». Це введення безпосередньо в гуманітарний і ментальний простір України російської ідеології шляхом таких програм. Впроваджується таким чином загальноросійська ідентичність шляхом виховання любові на місцевому та регіональному рівні. Ось нещодавно барельєф Шевченка прибрали в Луганському університеті. З цим намаганням зачистити будь-яку згадку про українське минуле можна і варто боротися. Наприклад, литовський дослідник Альвідас Медалінскас часто буває на Донбасі як представник ГО «Ворота Донбасу», і вони якраз роблять деконструкцію оцього міфу про пролетарський російський край на основі реальної історії краю. Немає ніякої історії російського Донбасу, є історія краю, який штучно вихолощений і вводиться в гуманітарний простір РФ шляхом оцього використання місцевого регіональського міфу.
Андрій Давидов: Денисе, на Вашу думку, чому Росія не окупує території Донецька та Луганська, як зробила це в Криму?
Денис Москалик: Донбас для Росії — перш за все плацдарм, він не має самостійної цінності без України. А військовий плацдарм повинен опиратись спробам ворога його знову завоювати й бути перепоною на шляху до подальшого наступу.
Андрій Давидов: Як Україні протистояти російському впливу?
Денис Москалик: Найперше зміцнювати силові відомства. На противагу Росії здійснювати заходи з медіаосвіти, введення додаткових курсів із деконструкції міфології на окупованих територіях та активного залучення молоді з окупованих територій на територію України. Враховуючи це, найближчим часом повернення територій Донбасу малоймовірне. Швидше за все, росіяни при першій політичній кризі спробують розширити зону контролю, захопивши нові території. Тобто реінтеграція територій поки малоймовірна, а от реінтеграція людей необхідна.
Андрій Давидов: Згідно з останніми соцдослідженнями, знову відбувається поділ України на захід і схід. Якщо Росія захоче розширити свій вплив на Донбасі, наскільки їй це вдасться?
Денис Москалик: Це залежатиме від ситуації всередині нашої держави й наскільки вона зможе сконцентрувати свої сили. Росія робить ставку на дроблення України. Донбас — це лише один із напрямів. Якщо вдасться заздалегідь ці проєкти по дробленню України нейтралізувати, це створить можливості для протистояння.
Андрій Давидов: На мою думку, з південно-східної частини країни найбільш проукраїнською є Херсонська область, чи так це насправді?
Денис Москалик: Адепти російської пропаганди зробили помилку, позиціонуючи конфлікт з Україною як міжетнічну війну. Херсонщина ще в 18 столітті заселялась вихідцями з Центральної України, тож етнічний моноліт там зберігався століттями. Там найуспішніше відбувалась політика українізації, тому це найбільш проукраїнський регіон.
