«Ми все пережили, але бажання рухатися вперед у нас як в нації залишилося», - історик Віталій Огієнко

У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять мільйонів жертв голодоморів. Наймасштабнішим із них був Голодомор 1932-1933 років. Про плани розповісти про голодомор молоді мовою коміксів, про дослідження травматичних наслідків тих подій та заходи зі вшанування, які відбуватимуться цьогоріч, в ефірі передачі «Ранкова кава» розповів історик, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті Віталій Огієнко.

 

За офіційними даними, від Голодомору в Україні померло щонайменше 4 млн людей, а кількість жертв СРСР у всьому світі оцінюють у близько 7 млн. Історики називають причиною голоду репресивну політику хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада, щоб упокорити українців. Верховна Рада України у 2006 році офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

Анастасія Сіроговська: В Україні було три хвилі голодомору, чому саме Голодомор 32-33 років визнано геноцидом?

Віталій Огієнко: Масштаби цієї трагедії були набагато більші. Чимало країн у світі визнали його як геноцид відповідно до конвенції ООН 1948 року.

Анастасія Сіроговська: Чому Голомор 1932-1933 років довгий час не визнавали геноцидом?

Віталій Огієнко: Інформації про це було не так багато, бо радянський режим ці факти приховував. Навіть якщо на Заході хтось про це говорив, радянські служби на них тиснули і намагалися закрити рота. На це скеровувалися значні ресурси. Багато країн через економічні відносини не хотіли сваритися з Радянським Союзом. Але українська діаспора не мовчала — і в цьому її головна заслуга. В Україні про голодомор стало можливим говорити тільки після 1991 року. І тільки за ініціативи Віктора Ющенка почалося активне відродження цієї пам’яті.

Анастасія Сіроговська: Я знаю, що ви запровадили проєкт, в межах якого розслідуєте травматичні наслідки голодомору, розкажіть про нього?

Віталій Огієнко: Зараз у світі популярний міждисциплінарний напрям досліджень, коли не тільки пишеш історію, а й поєднуєш із психологією та соціологією. У мене ідея включити інструментарій психології в дослідження, щоб чіткіше зрозуміти, які травматичні наслідки цієї події для людей. Адже не слід забувати ще й про сталінський терор, Другу світову війну. Все це переплелось і, якщо порівняти, розходиться через роки, як кола по воді. Наслідки дуже різноманітні, треба це розуміти. Але що фантастично, ми це все пережили, але бажання рухатися вперед у нас як в нації залишилося. Це свідчить, що ми дуже витривалі люди.

Нікіта Гросс: У 1944 році польський юрист Рафаель Лемкін започаткував термін «геноцид». І саме у 1953 він публічно назвав винищення української нації класичним прикладом геноциду. Голодомор визнали геноцидом 16 держав, а ще 8 країн засудили голодомор як акт винищення людства. Росія ж заперечує, що голодомор був геноцидом. На вашу думку, чому Росія виступає проти?

Віталій Огієнко: Путінський режим великою мірою є спадкоємцем радянської системи, тож як вони мають на все це реагувати? Вони просто відтворюють дії попередників. І часто дуже успішно це роблять. Я нічого нового не бачу і в гібридній війні, адже під час Голодомору дезінформаційна кампанія за такими ж схемами розвивалася. Визнання голодомору геноцидом зруйнує всю їхню історичну концепцію. Адже тоді вийде, що великі переможці у Другій світовій війні вчинили великий злочин, а Сталін — найбільший тиран. Режим до цього не готовий.

Анастасія Сіроговська: За інформацію з різних джерел, в деяких містах і селах Голодомор був не настільки страшним, від чого це залежало?

Віталій Огієнко: Голодомор був ударом по території загалом. Але всі міста були забезпечені продовольством значно краще, тож там можна було дістати якісь харчі. В сільській місцевості була велика скрута. Але яким був голод в конкретному населеному пункті, залежало від багатьох фактів. Може, десь вдавалося домовитися про менші квоти з хлібозаготівлі і так далі. Це людський фактор. Зі зрозумілих причин менше людей постраждало, які жили неподалік від залізниці, поблизу кордонів.

Анастасія Сіроговська: На вашу думку, чи достатньо розкрита тема Голодомору у шкільній програмі?

Віталій Огієнко: Якщо порівнювати, як працюють із такими травматичними подіями у школах на Заході, і в Україні — то там набагато краще. Там, наприклад, дуже розроблена історія голокосту. Вони розповідають так, щоб зацікавити молодь, запроваджують різні курси. Нам теж треба переймати цей досвід. Ця тема травматична і важливо до молоді знайти ключик. Діти дуже емоційні, тож їм ці історії треба розповідати зовсім по-іншому. Український інститут національної пам’яті традиційно працює з темою голодомору за допомогою певних тем. Цього року у нас тема: як говорити з дітьми про голодомор. На нашому сайті ви знайдете чимало корисних посилань. А ще ми хочемо створити наступного року комікс про голодомор для дітей.

Анастасія Сіроговська: Щороку у четверту суботу листопада Україна та світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Чи знаєте ви, які цьогоріч заходи відбуватимуться в столиці і о котрій годині запалювати свічку пам’яті?

Віталій Огієнко: Загальнонаціональний церемоніал — це коли українці збираються біля місць пам’яті жертв Голодомору. В Києві — це Національний меморіал пам’яті жертв Голодомору і геноциду. Там збираються найвищі посадовці країни. Також буде оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання. І центральний елемент — свічка пам’яті. І це дуже щемливий і ефектний символ.