Міжнародний огляд: Чи збережуть США статус світового гегемона в сучасному світі?

Як США здобули статус провідної держави та які труднощі світовому лідеру доводиться долати в умовах сьогодення, в ефірі передачі «Міжнародний огляд» розповів Денис Москалик — координатор напряму міжнародної політики в центрі політичних студій «Доктрина».

 

 

 

 

Андрій Давидов: Коли США перетнули, умовно кажучи, Рубікон і почали набувати статусу наддержави?

Денис Москалик: Більшу частину своєї історії Штати були локальною державою, яка досить динамічно розвивалася, але впливу поза межами континенту не мала. Вигравши війну з Іспанією у 1898 році, американці здійснили успішні військові експедиції на Кубу та Філіппіни та встановили там свої форпости. Тоді Штати були визнані як велика держава. Остаточно перетворення на наддержаву відбулося у 1945-1949 роки. Після завершення Другої світової війни навколо США були консолідовані сили Західного світу, що готувалися до протидії комунізму, який дуже активно в той час наступав в Азії та Європі. Саме на підґрунті цього було створено низку альянсів, зокрема НАТО, і надалі відбулося перетворення Америки на економічний центр світу.

Андрій Давидов: А чому Америка стала центром тяжіння після Другої світової війни, а не Британія, до прикладу?

Денис Москалик: Економіка США стала найбільшою у світі й стрімко розвивалася. Британія, за наслідками Першої та Другої світової, значно заборгувала США за те постачання, якого вона потребувала в умовах війни. Наприклад, на початку Другої світової Штати надали 50 есмінців Британії на умовах певних поступок щодо передання їм військових форпостів у Кримському регіоні. Таким чином Британія здала свій статус світової держави США добровільно. Випадок унікальний і пов'язаний з культурною спорідненістю між державами та суттєвими зв’язками між панівним класом обох країн. Вінстон Черчилль, який був нащадком, з одного боку, герцога Мальборо, з іншого — представників великого бізнесу США, став одним із провідників цього процесу.

Андрій Давидов: Після 40-х років XX яким чином США акумулювали навколо себе держави Західного світу?

Денис Москалик: Найперше США виступили донором безпеки проти комуністів. Це і безпосереднє розташування військ, і робота спецслужб. А ще план Маршалла, який сприяв відбудові повоєнної Європи та допоміг економічній інтеграції між Європою, яка відходила на другий план, та США.

Андрій Давидов: Які переваги отримували США із набуттям лідерського статусу?

Денис Москалик: З огляду на безпеку, це можливість битися з комуністами на далеких рубежах. Червона загроза обігрувалася пропагандою і впливала на мислення тодішнього керівництва США. Також США, в умовах перебудови світової економіки, фактично стали економічним центром. Це так звані Кемп-девідські угоди 1944 року, за якими долар прирівняли до золота. По суті це було переформатування всієї фінансової системи планети. Долар фактично став основою світової економіки.

Андрій Давидов: Якщо припустити, що «залізна завіса» не впала б, на яких умовах могли співіснувати США та Радянський Союз?

Денис Москалик: У військовому плані це була б концепція стримування — тримання сил на передових рубежах, щоб гарантувати безпеку. Також економічна інтеграція. У межах уявного Радянського Союзу тривали б вже розпочаті ринкові зміни, розгортання спільних підприємств, перетворення представників Компартії на олігархів, як це сталося в Китаї, і подальша взаємодія із США та союзниками на певних умовах.

Андрій Давидов: Якщо говорити про статус США за часів президентства Трампа, то яка його роль у тогочасних процесах?

Денис Москалик: Важливо, що Трамп звернув увагу на зростання викликів із боку Китаю. Він планував повернути виробничі потужності в США і всіляко завадити Піднебесній перетворитись у світового гегемона. Власне, із Трампа почалася консолідація еліт у США, щоб протидіяти цьому. Але виробництво він так і не переніс, не створив базу для реіндустріалізації США.

Андрій Давидов: Чому Дональду Трампу як президенту не вдалося реалізувати задумане?

Денис Москалик: Були об’єктивні причини, а також негативне налаштування економічних еліт США проти такої політики. Адже їм, попри все, економічно вигідно співпрацювати з Китаєм.

Андрій Давидов: Ось уже рік як в США президентом демократ Джо Байден. Які його здобутки і провали за цей період?

Денис Москалик: Відбулася остаточна консолідація щодо протидії Китаю. Зараз сили США перегруповуються проти Піднебесної задля її стримування. Зокрема, це вироблення певних регіональних відповідей, співпраця із сусідами, з якими в Китаю є певні територіальні суперечки. Але і досі не повернуте виробництво до США. Без цього залежність Америки зростатиме. Піднебесна якраз активно використовує пандемію для посилення власного впливу, зокрема вакцинної дипломатії.

Андрій Давидов: Якщо говорити про політичну модель США, чому вона вибудувана саме таким чином?

Денис Москалик: По суті США точилась постійна боротьба між окремими федеральними центрами, протистояння всередині еліт, між партіями. Це величезна машина, низка інститутів, які формувалися протягом століть величезною кров’ю, завдяки цьому і вироблена система стримування і противаг, яка зараз також переживає певні випробування, що пов’язано зі зміною економічної ситуації у США та світі й зміною поколінь. Бо нове покоління завжди хоче чогось нового.

Андрій Давидов: Чи може політична система США бути застосована в будь-якій іншій країні?

Денис Москалик: Приклад імплементації в Ліберії, коли колишніх американських рабів повернули в Африку, допомогли збудувати державу. Там законодавство та конституція за зразком штату Мериленд. Однак це не призвело до відбудови успішної національної держави. Були спроби у Франції. Одна з останніх спроб імплементувати цю модель — в Туреччині. Проводячи конституційну реформу з посиленням повноважень президента, вони орієнтувались на американську модель. Але не все вдалося. Саме в Латинській Америці американська модель зараз найбільш дієва, але й там є свої особливості. Тож сліпо скопіювати цю модель сповна не вдалося нікому.

Андрій Давидов: Який найкращий американський досвід могла б перейняти Європа?

Денис Москалик: Найперше — це організація національних агентств. Ці інститути доволі дієві, щонайменше в межах американської системи. Такий досвід намагаються використати й у нас на прикладі антикорупційних органів. Найлегше було б у нас інтегрувати президентську модель республіки.