«Моя перша присяга в житті була Богу і Україні», - командир організації ветеранів США українського походження Ігор Рудько

«Моя перша присяга в житті була Богу і Україні», - командир організації ветеранів США українського походження Ігор Рудько

В межах спецефіру на Армія FM про службу в армії США та допомогу українським військовослужбовцям розповіли національний командир організації «Українські американські ветерани» Ігор Рудько та юридичний радник цієї ж організації Михайло Грицак.

 

 

 

 

Ігор Рудько - українець, одружений, має трьох дітей. Очолює спілку ветеранів українського походження штату Коннектикут. З липня 1966 року по липень 1970 року служив у складі військово-повітряних сил США, де отримав звання штаб-сержант. Службу проходив у В'єтнамі. Пластун. Каже, що його перша присяга -  Богу і Україні.

«Українські американські ветерани». Після здобуття Україною Незалежності організація допомагала медичним обладнанням, якого надійшло більше 20 контейнерів. Після того, як почалася російсько-українська війна, представники організації підтримували українських бійців продуктами, одягом, зокрема військовою формою. Лише торік військові шпиталі Львова отримали допомоги на понад 35 тис. доларів. Також представники об’єднання сприяють лікуванню українських воїнів у США. Завдяки їхній підтримці в Україні створили Міністерство у справах ветеранів. У планах - втілити в життя програму навчання для капеланів.

Сергій Жуковський: Пане Ігорю, розкажіть про свою службу у збройних силах США та про війну у В’єтнамі…

Ігор Рудько: Я був у війську від 1966 до 1970 року, у пластунстві. Мені не вдалося брати участь у боях у В’єтнамі, але там воювали мої друзі. Я був у Каліфорнії 4 роки. У той час в Америці було негативне ставлення до ветеранів. Наші хлопці мусили повертатися в цивільному одязі, а не в однострої, бо на них плювали, обзивали різними негативними словами. Їм було дуже скрутно. Восьмеро моїх приятелів побували на війні у В’єтнамі, і нині жодного з них нині немає в живих. Адже емоційна напруга там була надзвичайно велика, до того ж тоді військо застосовувало «эйджент орандж» для знищення зелених насаджень, а хімічні речовини у його складі дуже токсичні. Тож внаслідок цього армійці діставали безліч хвороб, мої товариші не стали винятком. Один із них покінчив життя самогубством, другий помер від алкоголізму, а решта згасли дуже швидко від серцево-судинних та хвороб шлунково-кишкового тракту. Було дуже сумно, тому я тоді вступив до спілки українських американських ветеранів.

Сергій Жуковський: Наскільки численна і чим займається організація «Українські американські ветерани»?

Ігор Рудько: Наша організація була створена після завершення Другої світової війни. Тоді у бойових діях брало участь понад 250 тисяч українців. У 1947 було створено організацію «Українські американські ветерани», тож наступного року ми святкуватимемо 70-річчя з дня створення. До складу об’єднання входить 550 членів. Ми маємо 20 відділів у США. Щороку ми збираємось на загальні збори, а щокварталу – на засідання нашого управління. В умовах пандемії ми обговорюємо усі питання за допомогою Zoom. Члени нашої громади – або українці, або перебувають у шлюбі з українками. Усі ми любимо Україну. Моя перша присяга в житті була Богу і Україні. Родичі прищепили мені любов до України, яка залишилась зі мною на все життя. Тому коли країна стала незалежною, ми почали трудитись на її благо. Наші відділи насилали медичне обладнання, а це понад 20 контейнерів. Так само ми доправляли сюди медичне обладнання, коли почалася російсько-українська війна. Також збирали одяг, продукти. Ми хочемо, щоб Міністерство ветеранів України мало зв’язки з нашою адміністрацією в США, щоб вони мали доступ до навчальних матеріалів. Ми так само створили програму, за допомогою якої Америка може надати допомогу тяжко пораненим українським воякам із лікуванням. Вже понад 25 українців брали участь у таких програмах. Зокрема, Олександру Косолапову в американському шпиталі врятували ногу. Тож ми хочемо, щоб і інші важкопоранені військовики могли скористатись цією програмою. Американський уряд покриває всі медичні витрати, українська сторона тільки сплачує за нічліг і харчування.

Сергій Жуковський: Хочу зазначити, що окрім медичного обладнання, організація надсилає в Україну чимало харчів, одягу, зокрема військової форми. Торік на понад 35 тис. доларів було надано допомоги саме для військових шпиталів, зокрема у Львові. Та повертаючись до сьогоднішнього дня, пане Ігорю, наскільки мені відомо, Ви взяли участь у піднятті Державного прапора. Розкажіть про цю подію…

Ігор Рудько: Для мене дуже радісно бачити незалежну Україну. Мій батько пройшов Другу світову війну, мріяв про вільну Україну, але не дочекався, помер за рік до цієї події. Мені шкода, що він це не побачив. Святкувати 30-річчя незалежності України для мене дуже емоційно. У мене сльози виступили, коли почув наш гімн.

Сергій Жуковський: Що побажаєте нашим армійцям з нагоди свята?

Ігор Рудько: Бажаю нашим бійцям многая літа! Повернутись усім додому. Молюся за вас, щоб ви емоційно, ментально, фізично були здорові. Знаю, що буде нелегко перейти до цивільного життя. У мене цей період зайняв до 8 років. Бажаю перемогти ворога.

Михайло Грицак: Я загалом служив у війську США 28 років, побував в Іраку. В Іраку я вперше служив з українськими офіцерами, товаришував із ними, адже для мене розмовляти з ними було те саме, що побувати вдома. У нас, в діаспорі, діти вивчають історію, географію, літературу України. «Пласт» - це наше життя. Ми так само підпираємо Україну, як ви нас підпираєте тепер. І ми дуже вдячні за те. І ми в межах наших проєктів маємо нагоду підтримувати українських військових. Генерал-майор Микола Кравців долучився до допомоги народу України, щоб зорганізувати нового типу військо. І він організував ті спілки, що ми маємо і нині, щоб українські офіцери проходили вишкіл у найвищих військових школах США. Це дуже важлива підтримка, не менша, ніж гроші і зброя, бо з таким вишколом вони відіб’ють будь-якого ворога. Це частина тої підтримки, що президент Порошенко просив ще 7 років тому. Сьогодні День Прапора. Чому це так важливо? То це є все частина нас, і наш прапор має майоріти якнайвище, щоб всі його бачили. І ми мусимо за свободу боротися.