"Ми не знали, чи доживемо до ранку": військові розповіли правду про бої за Мощун і Горенку

Вони пішли воювати у різні роки — один ще у 2014-му, інший у перший день повномасштабного вторгнення. Разом пройшли бої за Мощун і Горенку, бачили зруйновані села й іншу ціну війни, коли гроші втрачають будь-яке значення. В ефірі Армія FM військовослужбовці Трік і Рейвер згадали, як звільняли Київщину, пояснили, чому тоді перемогли, і чому сьогодні мобілізація важливіша, ніж будь-коли.

— Розкажіть, як ви долучилися до війська? Що стало поштовхом?

Трік: Я доєднався ще у 2014 році до полку «Азов». Прослужив там два роки, потім займався цивільною діяльністю, долучився до Національного корпусу, працював у кампанії «Не панікуй, готуйся». А вже на початку повномасштабного вторгнення знову пішов до війська.

Рейвер: У мене все почалося 24 лютого 2022 року. Завдяки Тріку, бо ми товаришували. Я знав, куди йти і до кого долучатися. Вранці того дня я вже був на точці збору.

— Повернімося до боїв за Київщину. Де ви були і що робили?

Трік: Наш підрозділ працював у Мощуні, Горенці, частина хлопців — в Ірпені, Гостомелі, Бучі. Ми були поділені на групи й виконували різні завдання.

Рейвер: Я особисто був у Мощуні та Горенці. Інші виїжджали далі.

— Чи були моменти, коли відчували, що «народилися в сорочці»?

Трік: Чесно — весь той період такий. Більшість добровольців не мали бойового досвіду. Декого ми навчали буквально за 2–3 години до виїзду на завдання. Але всі йшли, бо була мотивація.

— Що найбільше запам’яталося з тих днів? Якою була картина звільнених територій?

Рейвер: Руйнування. Мощун, Горенка — сильно обстріляні, знищені будинки. Працювали диверсійні групи ворога. Пам’ятаю один момент: ми зайшли в розбитий будинок, а там сейф і поруч — пачки готівки. Ми подивилися і… просто пішли далі. У той момент гроші взагалі нічого не значили. Було розуміння, що життя може обірватися будь-якої миті.

— Який спогад ви пронесете через усе життя?

Трік: У Горенці ми були майже без їжі. І місцевий підрозділ поліції відкрив магазин і дав нам п’ять кілограмів креветок. Ми їх приготували прямо на позиції. Це було дуже дивно, але дуже смачно.

— За рахунок чого вдалося звільнити Київщину?

Трік: Насамперед — завдяки добровольцям. Люди йшли на завдання, які значно перевищували їхній рівень підготовки. Але мотивація була настільки високою, що це перекривало все. З одного боку — добровольці, які часто вперше тримали зброю. З іншого — регулярна армія противника. Але вирішальним стало бажання захистити свій дім.

— Чому сьогодні мобілізація критично важлива?

Рейвер: Для мене це очевидно. У перші дні війни ні в кого не було питання, чи треба йти захищати країну. Бо війна була поруч. Зараз бойові дії далі, і багато хто сприймає війну як щось із новин. Але по факту нічого не змінилося — війна триває і стає жорсткішою. Тому зараз долучатися навіть важливіше, ніж тоді. І це не обов’язково про піхоту — є багато ролей, де люди можуть бути корисними.

— Чим ви займаєтеся зараз?

Трік: Я служу у зенітно-ракетному полку «Аквіла». Ми шукаємо фахівців у різних напрямках: операторів дронів, спеціалістів із РЛС, водіїв, діловодів. Потрібно багато людей для забезпечення роботи підрозділу.

Рейвер: Я займаюся партнерствами у фонді «Підтримую третю штурмову». Працюємо з бізнесом, залучаємо ресурси. Бо ця війна дуже дорога, і підтримка потрібна постійно.