На той момент я особисто мав п'ять спалених російських танків: Герой України Денис Макаровський

Війна постійно змінюється, але відповідальність командира та роль військового залишаються незмінними. Про це в ефірі Армія FM розповів Герой України, начальник штабу 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ ЗСУ Денис Макаровський.

— Чому ви обрали військову службу?

— Це був свідомий вибір. Я перший військовий у своїй сім'ї. Родичі поставилися до цього скептично, тому що це був початок АТО і вони переживали. Але я давно хотів бути військовим і вступив до Військової академії в Одесі на розвідника.

— Що б ви сказали людям, які бояться долучатися до Сил оборони?

— Треба зрозуміти, що країна воює, і війна сама по собі не закінчиться. У противника одна ціль — повністю нас знищити, інтегрувати в свою систему, знищити нашу ідентичність і нас як націю. Якщо ми самі себе не захистимо, нас ніхто інший не захистить.

— Як складався ваш шлях у війську?

— У 2019 році я закінчив Військову академію в Одесі й за власним бажанням потрапив до 81-ї бригади командиром розвідувального взводу. Через два місяці поїхав у район АТО-ООС. Потім став заступником командира розвідувальної роти, а під час повномасштабного вторгнення — її командиром. Після цього був начальником штабу окремого батальйону, командиром загону спеціального призначення 71 єгерської бригади, командиром батальйону, а зараз виконую обов'язки начальника штабу 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.

— Де було найважче воювати?

— Так сказати неможливо. Кожен театр бойових дій по-своєму особливий. Колись були гусарські бої, зараз війна дронів. Кожен напрямок унікальний, і називати якийсь легшим чи важчим неправильно.

— Що допомагало зберігати холодний розум?

— Віра в краще майбутнє, спілкування з рідними та адекватні командири.

— Як вам вдалося вивести особовий склад з оточення біля Ізюма?

— Тоді сил було небагато, а на нас наступала ціла дивізія. Ми майже два тижні стримували її неповним батальйоном і розвідувальною ротою. За тиждень до виходу мене поранило. Начальник штабу бригади повідомив, що ми в оточенні й треба вириватися. Ми порадилися із сержантами й вирішили виходити технікою. Завантажили людей на БТР, виставили кулеметників і поїхали центральною дорогою через Кам'янку. Там зустріли бій, танк противника, але на швидкості змогли вирватися й вийти до своїх.

— Саме за ці події ви отримали першу державну нагороду?

— Так. Командир бригади оцінив цей вчинок і я отримав свій перший орден «За мужність».

— За що ви отримали звання Героя України?

— Це була оцінка всіх завдань, які виконувала розвідувальна рота під моїм командуванням. Ми працювали в Ізюмських лісах, під Святогірськом, виходили глибоко в тил противника, влаштовували засідки, знищували техніку. На той момент я особисто мав п'ять спалених танків.

— Як ви дізналися про присвоєння звання Героя України?

— Ми тільки повернулися із завдання. Командир бригади сказав привести себе до ладу й поїхати з ним до Києва. До останнього я не знав, навіщо їду. Уже під час нагородження почув, що отримую звання Героя України від Президента.

— Які були ваші емоції?

— Було приємно, що нашу роботу оцінили. Це максимальна нагорода, яку можна отримати. Це гордість не тільки за себе, а й за особовий склад. Усі нагороди командира робить його особовий склад.

— Що для вас означає звання Героя України?

— Це велика відповідальність перед собою, своїм колективом, особовим складом і підрозділом. Це одночасно велика шана і великий тягар. Не можна підвести людей.

— Які пільги ви отримали після присвоєння звання?

— Отримую щомісячну виплату від Пенсійного фонду — зараз це близько 25 тисяч гривень. Також отримав квартиру від Президента України. Рештою пільг не користувався, бо постійно перебуваю на війні й просто немає часу цим займатися.

— Чим найбільше пишаєтеся у своїй нинішній бригаді?

— Ми стоїмо на одному з найважчих напрямків проти 76 дивізії противника. Пишаюся тим, як наші молодші командири й особовий склад тримаються в бою. Є позиція, яка п'ять днів поспіль відбивала штурми. Брали противника в полон, хоча він не дав довести це до кінця.

— Якою, на вашу думку, буде війна в майбутньому?

— Зараз дрони перетягнули на себе максимальну ініціативу. Але технології постійно розвиваються. Рано чи пізно може з'явитися технологія, яка не дозволить дронам ефективно працювати. Тому не треба забувати гусарську підготовку, потрібно максимально розвивати себе фізично й тримати себе в тонусі. Мені здається, що рано чи пізно ми повернемося до того, що максимальна присутність солдата на полі бою буде.

— Що побажаєте побратимам і посестрам?

— Хочу побажати міцного здоров'я, постійно розвиватися й не стояти на місці. Бажаю надійного тилу, тому що коли знаєш, що вдома все добре і сім'я в безпеці, тоді менше переживань і краще можеш концентруватися на полі бою.