Найголовніше створити когорту, братерство братів по зброї, — головний сержант ЗСУ Олександр Косинський 

Найголовніше створити когорту, братерство братів по зброї, — головний сержант ЗСУ Олександр Косинський 

Сьогодні у нас спецефір, адже країна святкує День сержанта Збройних Сил України. На Армія FM завітав надзвичайно цікавий гість — головний сержант України Олександр Косинський.

 

 

 

 

 

Наталія Шмарко: Пане Олександре, як ви стали головним сержантом Збройних Сил України?  

Олександр Косинський: З дитинства хотів бути військовим, вдягати однострій. Зрештою, все наше покоління тоді було орієнтоване на чоловічу роботу, скажемо так. Тож у школі вже був зроблений вибір. Коли потрапив на строкову службу, зрозумів, що залишусь в армії і буду служити, доки стане сил. І чомусь ще тоді думав, що не буде так все добре в нашій країні - не щодо економічного розвитку, а щодо того, як легко в 1991 році нам дісталась незалежність, була якась чуйка, що колись щось трапиться. Тому цілеспрямовано пішов на контракт у частину спецпризначення, і вже в той час почав тренуватися і готуватися до складних завдань та місій. Служив здебільшого в частинах спеціального призначення: командир відділення, заступник командира взводу, заступник командира групи спеціального призначення, старшина роти. Я націлювався в службі стати професіоналом і відповідати найкращим стандартам підготовки військовослужбовця спеціального призначення. Але, зрештою, в 2005 році розпочалася реформа професійного сержантського корпусу. Я на той час цікавився іноземними арміями і знав, що в Збройних силах США та в інших силах Альянсу сержантський корпус - це досить потужна організація.  А в нас було далеко не так: сержанти виконували геть тактичні завдання, не мали таких широких повноважень і прав. Вони, як окремі бойові одиниці і спеціалісти, інколи контролювали особовий склад, але якщо треба було командувати під час навчань підрозділом, то здебільшого це робили офіцери. І ось коли реформа розпочалася, я дуже цим зацікавився і потрапив на піврічне навчання в Коледж сержантського складу в місті Харкові. Навчався півроку, бо вже мав вищу освіту, а так потрібно було два з половиною роки. Закінчив коледж, а потім декілька курсів за кордоном. Потім саме з цього військового коледжу в Харкові мене висунули кандидатом на посаду головного сержанта ЗСУ. Нещодавно введена, вона ще була вакантна, тож відбір тривав загалом у Збройних силах. 

В 2012 році я пройшов конкурс на цю посаду. Тоді я не дуже вірив в успіх і не дуже хотів у Київ, оскільки в Кіровограді, в моєму рідному полку було дуже комфортно. Я був фанатом своєї справи: стрибки з парашутом, рукопашний бій, стрільби, міно-підривна справа і так далі. А тут я розумів, що робота буде інша. На конкурс я потрапив єдиний від військ спеціального призначення і переміг. 

Наталія Шмарко: Чи з легким серцем їхали до столиці?

Олександр Косинський: Я ще 2-3 роки плекав надію, що відновлюсь як парашутист-десантник, принаймні стрибатиму з парашутом. Але поринувши у штабну діяльність, я зрозумів, що на дев’яносто відсотків - це бюрократична робота з документами. Від цього нікуди, на жаль, не втечеш, адже щоб досягти зрушень, необхідно внести зміни в певні документи. Щоб встановити День сержанта ЗСУ, треба відпрацювати указ президента. Щоб налагодити дієву систему підготовки - також треба провести паперову роботу. Тож попрощався я зі своїм полком. Найбільше жалкую, що не був із побратимами в полку, коли розпочалася війна, адже ми так довго готувалися до того, що якщо прийде ворог, дати йому гідну відсіч. Тоді я вже був на посаді головного сержанта — старшини ЗСУ в Генеральному штабі. І мої побратими прийняли перший бій без мене. Мені було дуже некомфортно в цей час. Я їздив у 2014 -2015 роках у район АТО, був на передовій лінії, працював із хлопцями, але ж уже не як боєць, а як головний старшина ЗСУ. Старався допомогти в усьому. В 2017 році начальник Генерального штабу відрядив мене на чотири місяці до штурмового батальйону «Айдар», де я мав нагоду згадати, що таке зброя та робота з особовим складом, що таке виконання завдань: чотири місяці я тимчасово виконував обов’язки командира взводу. Наприкінці 2012 року обійняв посаду головного старшини. Я перший в історії головний сержант ЗСУ. Зараз я розумію, що моя місія ширша, ніж коли я бачив себе просто професіоналом чи командиром маленького підрозділу. Створення і розвиток сержантського корпусу — це значна передумова реформування армії, де будуть умови для комфортного проходження служби усього рядового і сержантського складу. Тому я постараюсь усі завдання, які стоять переді мною, виконати. 

Наталія Шмарко: У військовослужбовців загалом, та й у представників кожного виду і роду Збройних сил є свої традиції, а які традиції у сержантів?

Олександр Косинський: Скільки у мене буває різних брифінгів та інтерв’ю на теми: структура, звання, підготовка, обов’язки і так далі. Але традиції, історія і спадщина -  не менш важливі у нашій справі. В нашій країні багато віків, починаючи з Київської Русі, який би ворог не приходив, що б не траплялося, народ проніс усі ці традиції крізь віки. Для мене, як головного сержанта ЗСУ, і для моїх колег важливо не просто сформувати сержантський корпус відповідно до штатно-посадових категорій і написати  обов’язки в статуті - найголовніше створити когорту, братерство братів по зброї, однієї категорії лідерів та експертів з єдиною метою і місією. І це можна зробити тільки на основі традицій та історії. У нас вже традиції, які притаманні саме нашому сучасному професійному сержантському корпусу, зокрема святкування Дня сержанта Збройних Сил України. В 2009 році наказом Міністра оборони України був затверджений День професійного сержанта, який святкували на початку березня цілих чотири роки, до його скасування Міністром оборони Саламатіним, хоча у військових частинах продовжували святкувати. В 2013 році сержанти на загальноармійських зборах підняли це питання й ініціювали відновлення традиції. З того часу ми розпочали відповідну роботу, відпрацьовували укази президента. І от нарешті в 2019 році свято було відновлене, але вже в іншому форматі: замість Дня професійного сержанта, що святкувався у березні, згідно з указом Президента запроваджено День сержанта ЗСУ. Обрали дату підписання і введення в дію першої Концепції розвитку професійного сержантського і старшинського складу. Ось уже третій рік поспіль ми відзначаєо День сержанта. Кожен сержант чекає 18 листопада, і я впевнений, що сотні років ми будемо цей день святкувати. Сьогодні Головнокомандувач ЗСУ вручив шістьом сержантам різних родів та видів військ відзнаку «Кращий сержант». Ця традиція теж була колись ініційована, а потім забута. Її ми також відновили.

В 2011 році було введений почесний нагрудний знак «Кращий сержант». За результатами року із кращої військової частини кожного виду військ обирали сержанта — за результатами складання індивідуальних заліків, в рамках підсумкової перевірки. Кращого сержанта кожного виду військ нагороджували цією відзнакою. Нагородження відбулося лише раз, у 2012 році, а потім Саламатін скасував День сержанта.  Торік ми, уже маючи День сержанта ЗСУ, підписали указ, де визначили чіткий механізм відбору таких хлопців і дівчат у військах. І в цьому році традиція знову увійшла в життя сержантського корпусу. Тепер щорічно в День сержанта ЗСУ Головнокомандувач буде вручати відзнаки кращим сержантам, мотивуючи їх на належну подальшу службу. 
У сержантського корпусу є гасло і девіз. Гасло «Слідуй за мною — роби, як я!», а девіз  — «Честь. Відданість. Відповідальність. Професіоналізм». 

Кодекс сержанта - це як клятва, яку дає військовослужбовець, отримуючи перше військове сержантське звання. Церемонія складання Кодексу сержанта, або посвята, - традиційно вже роками наслідується у ЗСУ. Коли найкращих солдатів, після відповідної підготовки, призначають на сержантські посади і їм присвоюють первинні сержантські звання, вони приймають кодекс сержанта ЗСУ. Є затверджений текст кодексу, який містить і гасло, і девіз. Прийнявши цей кодекс, солдати отримують сержантські погони. Крім того, ми зараз працюємо над створенням військового етосу, який буде, так би мовити, Біблією для сержанта та старшини: міститиме низку морально-етичних норм та цінностей сержантського складу. 

Наталія Шмарко: Як щодо неформальних традицій?

Олександр Косинський: Кожен колектив, підрозділ має неформальні об’єднавчі традиції. Раніше у військових частинах було багато негативних неформальних традицій, більшість із них ми зруйнували і запроваджуємо позитивні — і офіційні, і неформальні.