Нам разом цікаво і ми довіряємо одне одному, — актриса Маргарита Бахтіна
Про те, як бути у подружньому акторському тандемі, про підготовку до ролей та розвиток українського кінематографа — в ефірі передачі Ранкова кава розповіли Віталій Іванченко та Маргарита Бахтіна.
Анастасія Сіроговська: Віталію, ви служили строкову, розкажіть про ті часи?
Віталій Іванченко: Це був 96-й рік. Я служив у 101-й бригаді охорони Міністерства оборони України. З деякими хлопцями, з якими служив тоді, я досі підтримую стосунки. Усім їм вітання і міцного здоров’я!
Анастасія Сіроговська: Як вважаєте, завдяки якій ролі ви стали популярними?
Маргарита Бахтіна: Я вважаю, що це серіал Ромео і Джульєтта із Черкас. Я щаслива, що отримала тут роль, бо це надзвичайно професійна і творча команда, в якій працювати комфортна і цікаво. Ця роль дуже цікава, вона характерна, і я закохалася у свою Вірочку.
Анастасія Сіроговська: Маргарито, а як ви готуєтесь до ролі?
Маргарита Бахтіна: Я читаю сценарій, намагаюсь заглибитись у характер героя. Мені важливо показати живу людину, впізнавану в житті. Можу прокинутися вночі, щоб репетирувати.
Анастасія Сіроговська: Віталію, які з перших ролей вам запам’яталися найбільше?
Віталій Іванченко: На першому курсі мене запросив режисер естрадно-циркового училища Праченко, з яким я був знайомий, у перше в моєму житті кіно. Моїми партнерами були актори Національного театру російської драми ім. Л. Українки, а також театру ім. І. Франка. Хвилювався я дуже, адже тоді нас не вчили, як поводитися на майданчику. Тому ми своїх студентів зараз беремо із собою, щоб вони бачили процес. Двоє із них вже знялися в епізоді. Це проєкт Дільничний з ДВРЗ. 3 сезон, який вийде наступного року.
Анастасія Сіроговська: Що вам дає викладацька робота?
Віталій Іванченко: Ми постійно у формі. Працюючи зі студентами, ми маємо бути весь час включені в процес. Це дуже багато дає, ми у них вчимося, але водночас я намагаюся змушувати молодь більше читати, заглиблювати у якісь речі. Дуже важливо, коли викладачі є акторами. Тоді студенти можуть не тільки послухати лекції, а й побачити роботу на знімальному майданчику чи під час вистави.
Анастасія Сіроговська: Коли почалося ваше подружнє життя і чи комфортно вам на майданчику разом?
Віталій Іванченко: У театрі російської драми в виставі «Солдатики».
Маргарита Бахтіна: Офіційно ми знали один одного п’ять років до того, як зареєструвати шлюб. Навіть трохи ворогували. А у виставі «Солдатики» у нас склалась чудова компанія і ми розкрились один для одного.
Анастасія Сіроговська: У виставі «Хостел 24/7» ви граєте теж удвох, чи є між вами та героями щось спільне?
Маргарита Бахтіна: Ця вистава значить для нас дуже багато. Коли ми залишилися без театру, Віталій багато знімався, а я знімалася точково, а більше займалася сином, довелося обирати свого часу між роботою і домом, і мені було дуже неспокійно внутрішньо. Мені дуже хотілося зіграти з Віталієм у спільній виставі. Ми знайшли матеріал, режисерка Олена Щупська пішла нам назустріч, а загалом ця історія розтяглася років на чотири, доки ми поставили виставу. І як виявилося, це дуже класно і відповідально, бо ми на сцені один за одного переживали. Але всі ці хвилювання гасила режисерка.
Анастасія Сіроговська: Як ви проводите сімейне дозвілля?
Віталій Іванченко: Поїхали ми якось разом на риболовлю. Через якийсь час підходить один із рибалок і каже: «Мені вас шкода — тримайте» — і дає мені рибу кілограми на два з половиною. Вона в мене вислизає з рук — і вводу. Маргарита довго ще про це згадувала.
Маргарита Бахтіна: Ми можемо просто в Українку поїхати і там погуляти, щоб змінити обстановку. Ми як одне ціле. Звісно, виникають конфлікти і ми сваримося, але нам разом цікаво і ми довіряємо одне одному.
Анастасія Сіроговська: Яку б роль ви хотіли зіграти?
Віталій Іванченко: Хотів би зіграти військового офіцера. Коли я служив, то в нашій частині була рота почесної варти. І те, як вони маршували, мені дуже подобалося. Тоді я не хотів там служити, адже це постійна муштра на плацу. А потім до нас перевели комбата, і відтоді наш другий батальйон просто літав на плацу і мав кращу стройову підготовку. Я бачив віддачу офіцерів, і це мені дуже подобалося.
Анастасія Сіроговська: На вашу думку, на якому рівні розвитку зараз український кінематограф?
Маргарита Бахтіна: Я думаю, що він розвивається, але не такими темпами, як би хотілося. От, наприклад, коли я вчилася, з 2002 по 2005 рік ми ходили на Довженка, а там майже нічого не знімалося. А зараз почали зніматися серіали, є повні метри. Але, мені здається, темп розвитку повільний.
Віталій Іванченко: Нещодавно був на кіностудії Довженка, там на території гуляють люди з собачками і руйнуються споруди. Не розумію, як таке може бути.
Анастасія Сіроговська: Чи є у вас якісь акторські забобони?
Віталій Іванченко: Раніше, коли падав текст, — всі актори це знають — я на нього сідав, але потім перестав це робити. В мене є певний текст, який я проговорюю, але не буду його озвучувати.
Маргарита Бахтіна: Я стукаю по дереву, коли виходжу на сцену, і кажу внутрішньо: «З Богом!».
Нікіта Гросс: Чи є у вас родинні традиції під час святкування Нового року та Різдва?
Маргарита Бахтіна: Актори — це діти. Тому має бути ялинка, грати різдвяна музика. Цьогоріч ми взяли квитки на балет, хочемо започаткувати традицію відвідувати такі заходи на свята. А загалом готуємо новорічні страви, як же без олів’є? Я щороку пишу у блокноті свої мрії. Раніше багато з написаного там не збувалося, а цього року розгорнула — і майже все із задуманого втілилося в життя. Тому загадуйте бажання, якщо вони справжні, то здійсняться обов’язково!
