"Народні панцерники" — єдина книга про унікальну техніку АТО/ООС
Що ви знаєте про броньовики, виготовлені й доставлені на фронт з 2014 року і до наших днів? Якими вони були та є? Хто їх створював та в яких гарячих точках війни побували ці панцерники?
Відповіді на всі ці питання, з усіма фото і відеокоментарями, з посиланнями через QR-коди — ви можете знайти у дебютній книзі військового журналіста, підполковника Збройних Сил України та затятого автомобіліста Сергія Камінського. В матеріалах видання представлені історії та характеристики 75 унікальних панцерників, що виконували важливі завдання на Сході України й захищали наших військовослужбовців у гібридній війні проти агресора.
Деякими уривками із книги "Народні панцерники" Камінський поділився і з редакцією Армія FM. Їх ви також можете почути в інтерпретації автора в наших ефірах у проєкті "Читає автор: Ветеранська література".
Уривок про «Амфібію»...
"Ниву", або ВАЗ-2121, 90-х років випуску знайшли за оголошенням. Десь аж під Кримом. Власник пригнав авто на материкову Україну напередодні анексії півострова Росією. "Дізнавшись, що машина потрібна для виконання завдань на Донбасі, чоловік навіть погодився дещо скинути ціну. Заплатили тоді близько 20 000 гривень", — розповів автор проєкту та батько Антона Вадим Михайлович.
Всюдихідні колеса з протектором 2–3 сантиметри, а також нові диски для «Амфібії» придбали за 2500 гривень. Двигун віддали для перевірки мотористам. Вже під час попереднього тестування технічних параметрів стало зрозуміло, що потужності йому явно не вистачає. Ходову посилили ресорами та пружинами від іномарки. Але таке підсилення підшипники вже не витримували.
"Чоловік наприкінці дня заїхав на СТО, щоб замінити ці деталі і сказав майстрам, що машина їде на війну за два дні. Тож вони цілу ніч робили, а потім оголосили рахунок. Аж на 7000 гривень. Хай підшипник би коштував 700, а заміна — тисячу-півтори. Але ж не сім! Із собою у Вадима було тільки три тисячі. Решту я довозила..." — з певним обуренням коментувала цей момент і “розуміння” ситуації деякими українцями мати бійця і волонтерка Ірина. Добре, що таких меншість.
Уривок про «Броняшку»…
Куратор проєкту Іван Савельєв, він же Дядя Ваня, розповів: “Я обрав каркасне бронювання без втручання в конструкцію авто. Рама дуже потужна, і ми на ній зробили чотири зварні точки та вигнали каркас. Від бронедверей відмовились, а рідні максимально захистили з різних проєкцій обстрілу додатковим корпусом”. Броня була переважно лобова і припадала на передню третину «Броняшки». Решта — сталеві борти з можливістю навантаження згори, а задня частина — відкрита.
“Лобове скло було броньоване, точніше два скла на броньованій панелі. Коли я входив у правий поворот, мені “Яшка” мусив підказувати, бо я не бачив. Якщо дощ ішов, я взагалі за приладами рухався”, — поділився особливостями ергономічності машини “Джон”. Ще були бійниці з боків, що зачинялися. Решітка на капоті мала допомогти транспортувати вантажі, каністри і навіть поранених. Знизу корпусу зробили спеціальні підмостки, які одного разу допомогли перевезти “Броняшкою” 15 бійців. Колеса захистили ланцюгами, закріпленими над арками. Усе це було пофарбовано в камуфляж, який був особливо доречним на початку весни.
Вся зварка корпусу була на Михайлі, який приїхав з Росії та допомагав абсолютно безкоштовно.
Уривок про «Коника»…
“Коли машину підготували, ми завантажили її на ЗІЛ-131 та 27 липня 2014 року повезли на гору Карачун до 11-го батальйону територіальної оборони “Київська Русь”. Там на неї встановили станину і ДШКМ. Там же її обстріляли. Потім машина була у Дебальцевому, а також вижила під час обстрілів у Фащивці та Чернухиному,” — пригадав волонтер “Фашик Київський”.
“Коника” фарбували в зелений колір без ґрунтування, тому з часом почала проступати іржа і це виявилося тільки на користь маскуванню на місцевості.
Основним завданням цієї героїчної техніки було: підтримка підрозділів, супроводження колон та евакуація під прикриттям кулемета. Часто він пересувався територією, яку не відомо хто контролював.
“Машина була смішна, як м’ясорубка. Гарячу кампанію липня, серпня, вересня відпрацювала дуже достойно. Наприклад, під час оборони Дебальцевого й Чернухиного пропрацювала як вогнева точка. А між блокпостами від Червоного Луча до Дебальцевого були великі відстані і вона там з колонами також продуктивно “моталася”,” — розповів командир роти із позивним “Горон”.
Уривок про «Пряника»…
У кузов саморобного броньовика встановили кулемет калібру 12,7 міліметрів “Утьос”, бо менше не мало сенсу. За нього став “Палій Азовський”, бо було просто нікому. А він, як-не-як, раніше в армії служив зброярем та пригадав: “Кулемет був закріплений на танковій станині, яка знизу була приварена до диску автомобільної ступиці і мала люфт. Відповідно й стрільба була не завжди ефективною. Пізніше був взятий кронштейн від спаленого БРДМу, який перед Іловайськом вдосконалили”.
Під час визволення Маріуполя в кузові шушпанцера “Пряника”, окрім кулеметника, було також два бійці: теледокументалістка Сніжана Потапчук і боэць “Малюк”, який хотів перевірити надійність власного творіння. Маючи поганий зір, він заряджав боєприпаси у стрічку для кулемета. Адже їх вистачало, а стрічки — ні. “Тросик спускового гачка постійно обривало, бо “Палій” надто пережимав його під час стрільби. Тому на базарі потім купили кілька велосипедних, щоб змінювати за потреби”, — розповів “Малюк”.
Також додав, що був період, коли “Пряника” переробили під спарену зенітну установку ЗУ-23-2. Тоді зрізали борти, але в боях він особливо не проявив себе. Пізніше кузов повернули у попередню конфігурацію, от тільки щити задніх коліс були вже приварені, а не зйомні.
Уривок про «Амфібію»…
Дану технологію волонтери “Броня Миколаїв” розробляли кілька місяців і варіанти випробували на полігоні із застосуванням автомата Калашникова, снайперської гвинтівки Драгунова та осколковими гранатами. Було створено аж 30 видів “сендвічів” з різним компонуванням захисту, який міг включати різні марки бетону, пісок, дрібний щебінь, гуму, мінерал корунд, тощо. Переміг варіант із застосуванням дерева, бетону й металу. Автор ідеї Олександр Ліпатніков навів цікаве порівняння: “Питома маса металу 7800 кілограмів у кубічному метрі, а бетону — 2500 кілограмів. Вартість металу 11 тисяч гривень, а бетону — 800 гривень за куб. м”.
Вся броня, якою обладнали машину 79-ї бригади, з’йомна, а захист задніх коліс «Шрека» може підійматися та фіксуватися зверху. Борти кузова захищені найбільше: 30 міліметрів дерева, аналогічної товщини бетону і 3-міліметрового металевого листа. Дерево ззовні приймає кулю, бетон затримує її, а залізо не дає цементу кришитися. На випробуваннях, поки бетон був більш-менш свіжий, цей захист витримав калібр 5,45 міліметра, а по дотичній — 7,62 мм.
Решта “сендвічів”, які мали захищати кабіну, двигун, колеса і бак, виготовлені за такими пропорціями: 2-мілеметрові листи металу, між якими залито 20 мм бетону найвищої марки. Окреме питання — 6-шарове броньоване вітрове скло, яке замовляли на підприємстві в Херсоні. Кілька його варіантів волонтери розробили самі, а обрали найефективнішу версію. Також із середини кожного борту є бійниця з бронесклом.
«Народні панцерники» — це 4 роки збору й обробки матеріалів, 224 сторінки, 50 розділів, 60 QR-кодів з переходом на відео з броньовиками та сотні фотографій. Це важка праця, яку вам слід оцінити.
Книга з'явиться вже цієї весни. Стежте за оновленнями та анонсами на сторінках у соціальних мережах цього проєкту.
