«Нас можна знищити, перемогти ні», - Ахтем Сеітаблаєв

«Нас можна знищити, перемогти ні», - Ахтем Сеітаблаєв

Ахтем Сеітаблаєв - український актор та режисер кримськотатарського походження. Заслужений артист АР Крим. Директор державного підприємства «Кримський дім».

 

 

 

 

 

 

Як переживали події, що стались у Криму в 2014-му?

27 лютого 2014 року я був просто в центрі Сімферополя, в тодішньому українському музично-драматичному театрі, в будівлі Ради міністрів. Вранці вийшов і зрозумів, що дивно почуваюсь. Роззираючись навколо, побачив, що я в центрі міста один: жодної людини, жодної машини. Було таке відчуття, що навіть повітря зупинилося. За рогом будівлі побачив міліцейський кашкет. У міліціонера запитав, що відбувається. Від його відповіді стало лячно. Було відчуття фізичної безпорадності, бо я не розумів, що робити. І таке відчуття не відпускало наступні два місяці. Можливо, це була депресія.

Чи могла Україна уникнути окупації Криму та як повернути півострів?

Те, що відбулося в Криму і зараз відбувається на Донбасі, я називаю браком державної політики, особливо в контексті ренесансу культури. Як би це дивно не лунало, якби була обізнаність з дитинства зі своєю культурою, з тим, що ти називаєш своєю Батьківщиною, своєю вулицею, сенсом свого життя, то не було б підґрунтя для лінії розриву. Освічену людину, яка має здатність відрізняти своє від чужого, доволі важко навернути в іншу віру, хіба що змусити, але це вже інша справа. Що ми маємо зробити? Принаймні не мовчати. Звичайно, це не стосується військових, тому що саме завдяки тим, хто на фронті, я можу працювати, знімати кіно, грати в театрі. Тобто кожен із нас тим або іншим чином, якщо йому не байдуже, робить маленькі справи на великому шляху. Потрібно робити це і мати віру. Переді мною приклад батьків, які 50 років прожили у вигнанні, але жодного разу я не чув від них у місцях депортації, що ми не повернемось до Криму. Так і сталось – ми повернулись.

Як почуваються близькі, які залишились в окупованому Криму?

Не розумію, як вони витримують, якщо чесно. Я чи не щодня спілкуюся з рідними і друзями, в яких надзвичайно багатий досвід життя під тиском, і за часів радянської влади, і до того теж. Нас можна знищити, перемогти ні. Ще нікому цього не вдавалось, і цим теж не вдасться. Я зараз бачу в Криму серед своїх співвітчизників таку собі внутрішню еміграцію: не всередину себе, а всередину того оточення, того наративу, тої ціннісної системи координат, яка в тобі відгукується. І це переважно твої співвітчизники або проукраїнськи налаштовані громадяни, яких не так мало в Криму. За законом фізики: чим сильніший тиск, тим сильніший супротив. Непросто. Не кажу, що всі сто відсотків. Є люди, які пристосовуються, їх називають колаборантами, та хіба це новина?

На якому рівні зараз український кінематограф?

Я за різноманітне і різножанрове кіно. Якщо все зроблено якісно, переконливо, чуттєво, якщо ти відчуваєш катарсис – повноту емоційного сприйняття історії, яку ти дивишся, – хіба це погано? Тому якщо ми будемо виробляти українське кіно, це, окрім ідеологічного, освітнього, доволі потужний також економічний інструментарій. Якщо не помиляюсь, торік проводили дослідження, що таке українське кіно з економічної точки зору, або так звані креативні індустрії. Висновок – 4 % ВВП. Це доволі значна цифра. Скажімо, 9 років тому частка українського кіно в прокаті становила десь 0,006%. За 7-8 років частка українського кіно в кіно-театральному прокаті вже становила 8%. Квантовий стрибок. Це свідчить, що український глядач дуже зацікавлений у своєму контенті.

Чи плануєте випускати ще фільми про війну на Донбасі?

Я протягом восьми років знімав суто військове кіно в тому чи іншому жанрі. Але в 2014 році вперше натрапив на історію захисту Луганського прикордонного загону. Вона мене дуже вразила, бо на власні очі бачив, що відбувалось у Криму. Тоді на півострові переважна більшість представників державних структур, які покликані захищати державу, стали зрадниками. Власне, Путін цим і скористався, що міліціонери, інші представники місцевих силових структур не могли стріляти у свої родини. Це було дуже болісно. А тут історія, в якій 85% особового складу були місцевими мешканцями, і жоден не зрадив. Цього разу хочу дослідити дуже важливу тему, мабуть, одну із фундаментальних – феномен довіри. Як вона зникає і завдяки чому вона знову з’являється.

Як правильно вести інформаційну війну?

Мені здається, потрібно враховувати, з якою цільовою аудиторією ти працюєш. Тому що будь-де, зокрема на тимчасово окупованих територіях, живуть люди різного віку, освіти і так далі. І в цьому контенті мають бути закладені сенси, цінності, гуманістичний погляд на життя, віра в перемогу добра. Треба розповідати про свої міфи, героїв, і так формувати світогляд дитини. Якщо цього не робити, ми так і будемо ходити по колу.

Чи підтримуєте закон про мову та як популяризувати українську?

З одного боку, мають бути доволі жорсткі санкції до порушників цього закону. Звісно, не всі мають бути філологами. Проте я, кримський татарин, який раніше не розмовляв українською мовою, але навчився. Невже є такі нездари, що не можуть принаймні на побутовому рівні вивчити мову країни, в якій мешкають? Якщо людина агресивно налаштована проти вивчення української мови, то вона не може бути у владі і не повинна обирати владу. З другого боку, потрібно створювати такий контент, щоб молодь прагнула розмовляти українською, щоб це було модно, драйвово. Весь офіційний і публічний наратив має бути українською мовою.

Як ставитеся до жінок в армії?

Я взагалі до жінок будь-якої професії дуже добре ставлюсь. Мені, як синові, батькові, чоловікові, хотілося б, щоб жінки були постійно в сукнях. Звичайно, мені б не хотілося, щоб вони наражались на небезпеку. Але якщо жінка обирає саме таку професію, яке я маю право бути проти?

Які головні здобутки ЗСУ та які проблеми в армії?

В 2014 році ми з колегами потрапили в Слов’янськ через місяць після його звільнення з культурною програмою. Їздили і в добровольчі підрозділи, і до кадрових військових. Я бачив, у що вони були вдягнені. А через два роки потрапив у 3-й полк ССО до своїх друзів, до командира Олександра Сергійовича Трепака. Він сказав, що якби зараз поруч із нами сиділи офіцери, які загинули в Донецькому аеропорту, вони не повірили б, що їхні товариші оснащені таким озброєнням і приладами.

Коли закінчиться війна, що робити, щоб про армію не забули?

Створювати такі умови, щоб службою в армії пишались. Щоб людина, яка пройде цей шлях, мала додаткові пільги. Чому ні? Вона свідомо пішла захищати свою країну.

Якими бачите відносини України та Росії через десятиріччя?

Як демонструє історія розвитку людства, через багато років, через внутрішні зміни країни, які ворогували, будують інші стосунки. Звичайно, як і кожна нормальна людина, я за те, щоб не було війни, але, на жаль, протягом свого існування Росія постійно пхає носа в справи сусідніх держав. Кожна імперія рано чи пізно розпадається, в нашому випадку краще б рано. І нам теж до цього потрібно бути готовими. Як казав Довлатов, Сталін був тираном, а хто написав 3 мільйони доносів?

Фото: Ахтем Сеітаблаєв