Наша армія стала прогресивнішою, офіцери почали прислуховуватися до рядових, – військовослужбовець Володимир Базика
Для мене участь у війні розпочалась у 2015 році із АТО. В липні 2015 року створили 36-ту бригаду морської піхоти і так я став морським піхотинцем. Ми працювали в Маріуполі та біля Маріуполя. Про це розповів ветеран АТО, айтівець, викладач аргентинського танго, регбіст і військовослужбовець Володимир Базика. Також, в ефірі Армія FM він розповів про майстер-класи з аргентинського танго, які він проводив для військових та ветеранську команду з регбі, в якій Володимир Базика був капітаном.
Володимир Базика на фронті з 2015 року, він розповів, як для нього розпочалась участь у війні.
– Для мене це почалося в 2015 році з часів АТО. Чотири хвилі мобілізації про мене ніхто не згадував, а коли була п’ята хвиля, я прийшов у військкомат і сказав: «Поїхали!». В мене запитали, що я вмію і можу. В мене було два варіанти навчальний центр артилеристів або зв’язківців. З артилерією було не зрозуміло коли їхати, бо мені сказали, що подзвонять і поїду. А в навчальний центр зв’язківців у Полтаву відправка була за кілька днів, то я вирішив їхати туди. В Полтаві я провів пару тижнів, там дали певні ази, потім мене розподілили в 36-ту бригаду берегової охорони, це хлопці, які повиходили з Криму. В липні 2015 року створили 36-ту бригаду морської піхоти і так я став морським піхотинцем. Ми працювали в Маріуполі та біля Маріуполя і в 2016 році мене вигнали додому, щоб не набридав. На той час багато офіцерів не мали досвіду роботи з дорослим колективом, бо тоді серед мобілізованих було багато 30-ти і 40-річних дядьків із життєвим досвідом. І це все кардинально відрізнялося від строковиків, до яких звикли. Іноді траплялись певні казуси, бували ситуації, де в тебе є досвід в певній області і ти пропонуєш оптимальне рішення, тебе намагаються щемити, а ти все одно робиш по своєму, бо ти вже так працював.
Військовослужбовець порівняв українську армію в 2015 році та зараз.
– В певному сенсі армія стала прогресивнішою, з’явилося розуміння певного досвіду. Нерідко офіцери прислухаються до рядових, не соромно сказати, що ти чогось не знаєш.
Після участі в АТО Володимир Базика влаштовував для військових майстер-класи із аргентинського танго.
– Військові на це реагували весело, спочатку трохи ніяковіли. Основна маса ветеранів за будь-який двіж і це можливість спробувати щось нове, в когось була мотивація – зробити сюрприз дівчині або дружині. Часто дівчата гукають хлопців на танці, а вони не вміють танцювати, а тут з’явилась можливість навчитись, і не в «лівої» людини, а в когось із своїх.
Володимир Базика був капітаном ветеранської команди з регбі.
– Спочатку мені друг запропонував цим зайнятись. Він запитав: «Хто хоче легально і без правових наслідків побитись із поліцією?» Першим нашим матчем стала товариська гра проти київських патрульних. Ми зіграли, але поліцейська на досвіді нас переграли. Але нам сподобалось і ми почали тренуватись. Були Кубки зимового регбі, посіли 3 чи 4 місце в регбі на снігу, був відбір до вищої ліги чемпіонату України ми там зайняли 3 місце. На самому чемпіонаті ми виступили невдало, але це був досвід. Основною задачею цієї команди було зайняття спортом і спілкування, це показувало ветеранам, що вони не одні, в них завжди є з ким поговорити.
Ветеран пояснив, чи важливий спорт для реабілітації військових.
– Спорт не просто важливий, а навіть обов’язковий. Як показують багато досліджень, спорт – це дофамін не задорого. Плюс в тебе з’являється якась ціль і мета до якої ти йдеш. Необов’язково ставити собі за мету золото чемпіонату світу, треба ставити за мету – бути кращим, ніж вчора. Наприклад, сьогодні ти підтягнувся 5 раз, а завтра підтягнешся 6 раз. Не всі люблять змагатися, але рости над собою і бачити, як ти міняєшся, то чому б і ні.
Володимир Базика назвав помилки, яких припускаються цивільні у спілкуванні з ветеранами.
– Не варто казати ветерану слів, на кшталт: «Я тебе розумію». Не треба чекати від ветеранів, що хлопці прийдуть і порядок наведуть. Військові і так взяли на себе велику відповідальність, принесли у жертву власне життя
