Необхідно пам'ятати, аби не допустити повторення
19 вересня 1941 року Київ захопили нацисти. 29 вересня окупаційна влада наказала євреям міста зібратися вранці в урочищі Бабин Яр на північно-західній околиці Києва. 29 та 30 вересня німецькі солдати розстріляли у Бабиному Яру понад 33 тисячі євреїв Києва. Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі тривали упродовж двох наступних років і відбувалися у вівторок і п’ятницю.
Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, загинули від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричних лікарень та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими».
Відомо, що 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії; 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського Динамо: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними, частина з футболістів були членами НКВС, що й стало причиною розстрілу). У 1941-1943 роках у Бабиному Яру розстріляли 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.
Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів. Бабин Яр, як і Освенцим, став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.
Радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру. У 60-х роках Бабин Яр був за рішенням радянського керівництва засипаний, пізніше там був розбитий парк, споруджені житловий масив і телецентр, а привселюдно згадувати про трагедію було небажано. І лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня 1966 року, за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про трагедію Бабиного Яру почали говорити на державному рівні. Була започаткована традиція відзначення роковин трагедії Бабиного Яру. Пізніше встановлено перший пам'ятник жертвам.
Загалом у Бабиному Яру та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників. 1 березня 2007 року на території Бабиного Яру Кабінетом Міністрів України було створено Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр".
У наш час триває будівництво державного музею жертв Бабиного Яру. Музей розташується в приміщенні колишньої контори єврейського цвинтаря. Нині триває реконструкція будівлі, відкриття музею заплановано на 2021 рік. Також під егідою Інституту історії України на замовлення Кабінету Міністрів українські вчені розробили концепцію комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Пропонується перетворити парк на місці трагедії в єдиний меморіальний комплекс, який повинен об'єднати всі наявні пам'ятники. Передбачається також створення Музею Голокосту.
Нагадаємо, паралельно із державним музеєм розробляється і Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр", у якому Головними ініціаторами та спонсорами є російські мільярдери. На публічних обговореннях проєкту висловлювалися побоювання, що він буде створений в стилі кремлівської політики пам'яті і стане зброєю для російської пропаганди в її прагненні дискредитувати Україну у світі. Сотні публічних інтелектуалів звернулися з відкритим листом до влади та українського суспільства з вимогою зводити в Бабиному Яру виключно державний меморіал.
Берегти пам'ять про Бабин Яр необхідно, аби не допустити повторення цього жахливого злочину. Бабин Яр – це споконвічне нагадування нам про той біль, який ніколи не пройде, і ми завжди повинні пам’ятати про сотні тисяч людей, які безвинно загинули там. Вшанування памяті жертв Бабиного Яру, Голокосту - це попередження для усього людства - ніколи не допускати будь-яких проявів ворожнечі на расовому чи національному ґрунті.
Вічна пам’ять загиблим!
Фото: глобальна мережа інтернет
