НОВИЙ «ФЛАНГ» КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ – УКРАЇНСЬКИЙ
18 грудня Верховна Рада України ухвалила у першому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо військових стандартів». Документ покликаний через доповнення до закону «Про оборону України» ввести нові терміни: «військова стандартизація», «військовий стандарт», «стандарт НАТО» та «стандарт у сфері оборони держави-члена НАТО». Він надає Міноборони повноваження із забезпечення нормативно-правового регулювання у сфері військової стандартизації та визначення органу військової стандартизації, основна функція якого полягатиме в розробленні, прийнятті, скасуванні, відновленні дії, розповсюдженні та застосуванні військових стандартів, зокрема тих, які прийматимуть на основі стандартів Альянсу.
Олена Кравченко: Що ці зміни в законодавстві нам дають на що впливають?
Геннадій Карпюк: Так, це крок, але один із багатьох уже зроблених і далеко не останній серед тих, які іще потрібно виконати в майбутньому. Україна та її Збройні Сили поступово еволюціонують до тих взірців економіки, безпеки, демократії, суспільних відносин, які є нормою для західних держав. Віднедавна курс України на набуття членства в ЄС та НАТО набув конституційної гарантії незворотності. Отже, йдемо до колективної безпекової «парасолі». Але який багаж успішності ми вже маємо, аби нас там зрештою сприйняли за своїх і довірили утримувати та боронити новий «фланг» цієї унікальної цивілізаційної системи – український? Це питання справді багатьох цікавить і навіть непокоїть – маю на увазі тих прихильників нашого зближення із Організацією Північноатлантичного договору, яким аж надто не терпиться нарешті зафіксувати цей факт.
Отже, є очевидний поступ: незважаючи на окремі труднощі різного характеру, трансформація українського війська триває – як з урахуванням досвіду, набутого нами на Сході України, так і шляхом впровадження найкращих практик та підходів, які використовуються в країнах Альянсу.
НАТО довіряє Україні. І давно, – причому вони вміють чекати, адже їх зацікавлена увага до Києва, щоправда з різною інтенсивністю та прихильністю до перспектив його ймовірного членства у структурі (залежно від українського політичного мейнстріму), відома й цілком прогнозована від перших років нашої незалежності. Так от, попри тривалий період багатовекторності і відвертих вагань Києва, Україна стала єдиною країною-партнером Альянсу, що взяла участь у всіх його основних миротворчих місіях. Вони нас – тих, хто щойно покинув «соцтабір» – намагалися зрозуміти. Адже перші державницькі потуги, особливо безпекові, були не надто сміливими, на відміну від країн Балтії. Варто пригадати нашу Воєнну доктрину редакції 1993 року, й відомий її «оксюморон» – поєднання принципів «дотримання позаблокового статусу» і «виступу за створення всеохоплюючих систем універсальної та загальноєвропейської безпеки і участі у них як важливого компоненту своєї національної безпеки» – спантеличував багатьох на Заході. Ця доктрина народилася вже не маючи практичного сенсу. Ми так і жили – багатовекторно, брали участь в миротворчих операціях під егідою НАТО, допоки світ улітку 2004-го не побачила нова Воєнна доктрина України, де було зафіксовано «…проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки». Але ми були надто великі й інертні, залежні від московської «пуповини», щоби навіть після таких і наступних декларацій нам широкого відкрили ворота у безпековий рай. Доля України, яка вже здобула «аспірантський квиток» на цю подорож і відрізала токсичну «пуповину», є такою, що доведеться їхати певний час, виконуючи по ходу чимало важких завдань.
Олена Кравченко: Як зрозуміти, що українці готові інтегрувати до альянсу?
Геннадій Карпюк: Передусім, варто зауважити: наші і політикум, і соціум, що чітко показують соціологічні заміри, нині демонструють вищу солідарну єдність у прагненні долучення до євроатлантичної спільності. Додають корисних балів і вже згадані зміни до Основного закону. Уточню, що відповідний національний референдум не є обов’язковою нормою у цьому процесі, бо його проводили лише 4 держави перед вступом до НАТО, хоча він точно не буде зайвим.
Олена Кравченко: Хоча Україна ще не являється членом НАТО, альянс нам постійно допомагає вже не один рік.
Геннадій Карпюк: Звісно. Це і «Джавеліни», і «Айленди», контрбатарейні комплекси, а недавно – і захищені системи зв’язку, окремі зразки інших озброєнь, щорічний донорський фінансовий оборонний ресурс, особливо американський, що вже перевищив позначку в 1,1 млрд доларів. Безцінною є їхня консультативно-дорадча, тренінгова допомога, а тим паче – підтримка на всіх можливих міжнародних майданчиках і вкотре пролонговані санкції щодо кремлівського режиму.
Мозаїка переваг, які нам дає співпраця з найпотужнішою військовою організацією світу, за ці роки набула чимало практичних елементів. Зупинимося на окремих з них. Приміром, важливо, що підрозділи ЗСУ, які виконують завдання на Донбасі, постійно впроваджують у практику досвід партнерських армій. Так, нещодавно ефективність вишколу, який проходять наші військові за програмою навчання Orbital, перевіряла делегація із Великобританії. Британські військовослужбовці з такою місією перебували в районі ООС. Інструктори залишилися задоволеними тим, як їхнім підопічним вдається діяти у процесі прямого вогневого контакту з ворожими силами. Нагадаю, що навчально-тренувальна місія Великобританії Orbital охоплює такі напрямки, підготовка з саморобних вибухових пристроїв, курси з ведення оборонних дій в міських умовах, з тактичної медицини, розвідки, підготовки старшого сержантського складу та курс контрснайперської боротьби.
Важливо, що наслідком таких курсів, які проводять до того ж і канадські й інші тренери, є поява тисяч українських військових інструкторів, що в рази пришвидшує поширення ефективних сучасних бойових практик у нашому війську. Кілька днів тому під час спільної американо-канадської урядової заяви з осуду російської агресії в Україні, міністр оборони Канади Харджит Сінгх Сейджан повідомив: у межах місії (UNIFIER) їхні інструктори підготували понад 10 тис. військовиків ЗСУ. І головною рисою українців, як зазначають іноземні колеги, є їх неабияка здатність адаптуватися до різних умов і вчити інших, зокрема тих же натовських фахівців, але вже своєму досвіду.
Олена Кравченко: Окрім іноземних інструкторів, у реформах допомагають і іноземні радники. Наскільки це важливо?
Геннадій Карпюк: Повірте, що їх шанують недаремне. На стратегічному рівні Міноборони залучає на постійній основі 35 іноземних радників, зокрема 5 стратегічних радників високого рівня від США, Канади, Великобританії, Німеччини та Литви. Вони входять до складу робочих груп Комітету реформ Міноборони і ЗСУ. Їх діяльність спрямовано на підтримку основних завдань оборонної реформи. Зокрема, це оборонне планування і управління оборонними ресурсами, стратегічними комунікаціями, логістикою та стандартизацією у сфері оборони, кадровий менеджмент, внутрішній аудит, фінансовий контроль і протидія корупції.
Про роль таких радників дуже оптимально на одній із зустрічей висловився міністр оборони України Степан Полторак. Цитую: «Вважаю іноземних радників нашими бойовими друзями, бо ми разом робимо спільну справу. Курс України на євроінтеграцію і в НАТО – незмінний. Ми рішуче налаштовані на перспективний вступ в Альянс. Свідчення того – документи оборонного планування, які ми ухвалювали і разом із цими радниками напрацювали: Стратегічний оборонний бюлетень, закон «Про національну безпеку України», закріплення у Конституції незворотності наших євроатлантичних прагнень».
Дуже важливим на теперішньому етапі для нашого війська є запровадження системи оборонного планування на основі спроможностей, які потрібно навчитися оцінювати. Саме у цьому допомагають американські експерти. Зокрема, за підтримки Групи з керівництва та управління у сфері оборони США завершується проведення двох пілотних оцінювань спроможностей у ЗСУ. Іноземні експерти вже провели 9 семінарів з порядку організації та проведення оцінювання спроможностей. Їх мета – апробація у ЗСУ сучасної методології оцінювання на основі спроможностей, які використовують збройні сили провідних країн світу.
Олена Кравченко: Ви говорили, що рух до НАТО є взаємним. В чому проявляється зацікавлення Альянсу? І чому йому Україна не байдужа?
Геннадій Карпюк: Колишня базова довіра Альянсу до України тепер конвертується в реальну допомогу. І в її успішному ефекті неабияк зацікавлені в Брюсельській штаб-квартирі. Днями заступник генсека НАТО Роуз Геттемюллер назвала агресію Росії в Україні однією з найбільших загроз, з якими нині стикається Організація. Звісно, там хочуть, аби їхня допомога була максимально ефективною і не за горами час великого звіту про те, що нам вдалося зробити, аби бажання бути в Альянсі відповідало очікуваному від Києва прогресу у виконанні так званих «домашніх завдань». Найімовірніше, такий підсумок відбудеться під час засідання Парламентської асамблеї Північноатлантичного союзу 2020-го. Відповідно до Варшавського Саміту НАТО, саме до цього року Україна повинна виконати свою обов’язкову роботу і досягнути визначених результатів. Асамблея має відбутися в Києві і, напевно, буде етапною. До «дедлайну» лишилося трохи більше року.
Олена Кравченко: Чи є в України якесь домашнє завдання до асамблеї 2020?
Геннадій Карпюк: У нашому активі – більше, краще підготовлене, забезпечене, морально зібране і досвідчене військо, яке наповнюють куди «притомніші» у сенсі бойових кондицій, аніж п’ять років тому, частини й підрозділи ЗСУ. Поступово там з’являється модернізована і навіть нова зброя та техніка, засоби управління підрозділами та зв’язку. Як би там не було, а достатньо позитивно, особливо цього року, просувається реформа продовольчого забезпечення війська, яке вже ближче до стандартів НАТО, ніж будь-коли.
Наш вектор у НАТО, а правильніше – зустрічний двосторонній рух, практично безальтернативний з огляду на поточні і прогнозні загрози зі сходу. І тут не лише запитання й виклик до держави, а й до всіх українців, суспільства, яке має критично розуміти: це спільна робота наших громадян і влади. Необхідні реформи, в умовах значної обмеженості в ресурсах та часі, слід проводити швидко. І глобальна українська «опінія» таки схиляється на користь згаданої «парасолі». Що добре. Але ще потрібна воля, праця, єдність і мужність слідувати наміченому спільному плану. От ці компоненти вимагають постійної стимуляції своєрідними «гормонами росту», поки країна не набуде статусу запрошеної до НАТО (зараз вона «аспірант» – себто, країна, що має прагнення), і відповідатиме критеріям членства в Альянсі. А їх є три групи: політичні, економічні й військові. Досвід Ісландії, яка не має збройних сил, і країн колишнього соцтабору підтвердив: головні критерії набуття членства в НАТО не військові, а політичні й економічні, оскільки до Організації приєднується не армія, а вся держава.
Отже, якщо, усе-таки, говорити про оборонний сектор і ті стандарти НАТО, які вже працюють в українській армії, слід сказати, що відомо про впровадження 194 таких стандартів шляхом розроблення 179 національних та військових нормативно-правових актів, нормативних документів у сферах гендерної політики, стандартизації, кодифікації, організації роботи штабів, захисту від засобів масового ураження, застосування, підготовки й всебічного забезпечення військ тощо. Першочерговість опрацювання стандартів Альянсу, задля вирішення про доцільність застосування їх положень у діяльності Міноборони та Збройних Сил, визначає оновлений пакет Цілей партнерства Україна ‒ НАТО, схвалений на рівні глав постійних делегацій Альянсу 23 травня 2018-го. Відтак, на період до 2020 року опрацюванню підлягають 219 стандартів й інших керівних документів Альянсу з різних питань. Зокрема, оборонного планування, застосування видів і родів ЗСУ, логістики, розвідки, військової поліції, медзабезпечення, професіоналізації війська тощо.
Фахівці зауважують: достатній для вступу в Альянс рівень впровадження стандартів НАТО і розвитку оборонних спроможностей чітко не визначено. І головною практичною метою стандартизації є оперативна і технічна сумісність управлінських, бойових, розвідувальних, забезпечувальних та інших органів і систем.
Олена Кравченко: Як Україна буде реалізовувати переходити на нові оборонні стандарти та нормативну базу?
Геннадій Карпюк: Загалом реформування ЗСУ передбачає реалізацію п’яти стратегічних цілей щодо: розвитку системи управління; удосконалення оборонного планування; набуття спроможностей виконувати завдання з оборони держави; створення єдиної системи логістики і вдосконалення системи медичного забезпечення; професіоналізації та створення військового резерву.
На виконання першої цілі проведено розмежування функцій і реорганізацію органів військового управління відповідно до принципів, прийнятих в Альянсі. Задля наближення до типової структури штабів НАТО, в Генеральному штабі триває перехід на J – структуру з розробленням єдиного штату. Вже реформовані Головне управління персоналу, Головне оперативне управління, Головне управління оборонного та мобілізаційного планування. Сформовані головні управління: логістики та підготовки, військово-медичне, Управління безпеки військової служби Збройних Сил України. Це забезпечує перехід до перспективної системи органів управління Збройних Сил та набуття належних спроможностей Генштабом та Об’єднаним оперативним штабом.
Уже розпочато впровадження натовської методи оборонного планування на основі спроможностей, що гармонізує оборонне і бюджетне планування. Міністр оборони затвердив «Рекомендації з оборонного планування на основі спроможностей у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України» та «Рекомендації з порядку організації оцінювання спроможностей у Збройних Силах України, Єдиний перелік (каталог) спроможностей Міністерства оборони України та Збройних Сил України» і «Функціональні групи спроможностей». Нині триває підготовка до комплексного огляду сектору безпеки і оборони (оборонного огляду) – рішення про його початок ухвалює Президент України.
Щодо реалізації третьої стратегічної цілі – набуття Збройними Силами необхідних оперативних (бойових, спеціальних) спроможностей, відпрацьовано 522 стандарти колективної й індивідуальної підготовки. Триває розробка іще 107 нормативних документів з підготовки та застосування ЗСУ. Продовжує вдосконалюватися система бойової підготовки, навчань, тренувань і воєнних ігор. У процесі уніфікація штатів бойових військових частин. Вдосконалюється система різних видів розвідки, є перші успіхи у відродженні військово-морського потенціалу держави, зокрема, сформовані й набувають спроможності Морське командування та Командування морської піхоти. Попри те, що парламент не дійшов згоди щодо ухвалення закону «Про Військову поліцію», робота по її створенню іде. Вже діє спеціальний Навчальний центр, де підготовка відбувається за участі інструкторів Канади, Литви, Данії, Великої Британії, Польщі та США. Змінюється і система територіальної оборони.
На черзі – створення в Збройних Силах нової системи логістики й удосконалення військово-медичного забезпечення. Вже затверджено Перспективну модель кар’єрного зростання офіцерів, так звану «матрицю», в основу якої покладено здобуття військової освіти з одночасним вивченням іноземної мови, зокрема, за кордоном. Почалося формування професійного сержантського корпусу й виховання лідерства. Попереду – оптимізація співвідношення категорій особового складу відповідно до їх структури і чисельності та загальноприйнятих показників збройних сил держав НАТО.
