Оборонна аналітика з Геннадієм Карпюком: ВІД МЕДИЧНОЇ ТАКТИКИ ДО МЕДИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ

Пропонуємо до вашої уваги перший ефір нової інформаційно аналітичної програми Оборонна політика. І в цьому випуску, її ведучий Генадій Карпюк ділиться останньою інформацією в сфері військової медицини.

Геннадій Карпюк: Військово-медична галузь і система медичної та психологічної реабілітації – не менш важливі царини реформування оборонного сектора, аніж забезпечення армії сучасним озброєнням, налагодження системи органів військового управління, логістики та кадрового менеджменту за натовським взірцем. Досвід країн, які проводили активні воєнні кампанії, особливо США й інших учасників Альянсу, показує: оперативність та якість надання медичної допомоги на полі бою, у шпиталі, а потім і адекватність реабілітаційних програм впливає на боєздатність як окремих частин, так і війська в цілому. Україна в цій темі має здобутки, у фундаменті яких лежить власний, зокрема гіркий досвід. Ми вирішили багато тактичних речей – завдяки волонтерам, мобілізації державних ресурсів і допомозі іноземних партнерів уже немає дефіциту санінструкторів, війська насичені аптечками й необхідними засобами, значно краща ситуація із санітарним і евакуаційним транспортом, але це лише початок шляху до вдосконалення військової медицини.

Можна вважати, що ця система виходить на інший рівень якості. 31 жовтня на своєму засіданні український Уряд схвалив постанову, яка затверджує «Воєнно-медичну доктрину України». Це результат тривалої фахової роботи військових медиків, юристів, економістів, багатьох дискусій, початок яким дало ухвалене іще в листопаді 2014 року рішення РНБОУ «Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки».

Олена Кравченко: І яка ж суть цієї доктрини, її основні завдання?

Геннадій Карпюк: Глобально вона є стратегічним визначником основних напрямів розвитку медичного забезпечення Збройних Сил та інших військових формувань. Якщо трактувати максимально близько до тексту, то Воєнно-медична доктрина є сукупністю поглядів, науково обґрунтованих принципів, структурних вимог щодо організації медичного забезпечення у всьому секторі безпеки та оборони. Цей документ відтепер стає керівним в аспекті визначення мети, основ діяльності і принципів функціонування системи військової охорони здоров’я. І держава є відповідальною за реалізацію цієї доктрини, фінансово-ресурсне забезпечення, науковий супровід охорони здоров’я у силових відомствах як окремої і самостійної спеціалізованої системи. Відомо, що в українських реаліях були неодноразові спроби позбавити фактично права мати такі структури, як Міноборони, МВС, Держприкордонслужбу тощо, власні повноцінні медичні системи або фактично відібрати значну частину лікувально-оздоровчих та реабілітаційних закладів і установ. Воєнні дії на сході довели, наскільки ці політики й ініціатори таких рішень помилялися. Завдяки твердій позиції відомств та окремих ентузіастів із когорти світил медицини, ця система таки змогла проіснувати до вирішального моменту, який настав у 2014-му. Як це не парадоксально, а війна врятувала військову медицину від кардинального і вбивчого «обрізання». Тепер рівень спроможностей військово-медичної галузі є однією з пріоритетних спроможностей, які входять до комплексу тих обов’язкових компонентів, по розвитку яких оцінюватимуть кондиції всього безпекового сектора.  

З іншого боку, Доктрина дає чітку візію об’єднання зусиль військової та цивільної охорони здоров’я. І тут уже йдеться про єдиний медичний простір, одним із важливих завдань якого є покращення медичного сервісу наших захисників. І держава бере тут цілком практичні зобов’язання. Зокрема, визначено, що для потреб медслужб вона має забезпечити виробництво, підкреслюю це слово – виробництво ­–  та постачання необхідного переліку й кількості вітчизняного медичного обладнання, майна і техніки, лікарських засобів. Також вона повинна створювати і утримувати в належних параметрах стратегічні запаси затвердженої номенклатури засобів.

Документ містить і позицію, яка дозволить запровадити єдині підходи до організації надання меддопомоги та реабілітації у війську, зокрема, і через впорядкування профільних відомчих керівних документів. Очікується, що поступальне виконання ідеї Доктрини призведе до суттєвого поліпшення матеріально-технічного оснащення військово-медичних служб і каталізує системний розвиток військової охорони здоров’я відповідно до міжнародних стандартів і принципів, узвичаєних в арміях країн НАТО. Симптоматично, що проект цієї Доктрини отримав позитивну експертну оцінку іноземного радника з військово-медичних питань Офісу зв’язку НАТО в Україні. Щоправда, він вносив певні зауваження, які розробники цього акту надалі врахували.

Олена Кравченко: Добре. А що у практичній площині ми побачимо і як розумітимемо, що саме ці результати є наслідками ухвалення Військово-медичної доктрини?

Геннадій Карпюк: Передусім, як ми вже зазначали, це єдині підходи до організації надання медичної допомоги військовослужбовцям, їх лікування і реабілітації та значно краще оснащення військово-медичних служб відповідно до кращих світових взірців і стандартів. Також програми підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів у медичних вишах країни передбачатимуть вивчення аспектів медзабезпечення військ і цивільного населення у воєнний час й у разі настання надзвичайних ситуацій. Йдеться зокрема і про докладне вивчення основ тактичної медицини. Надалі всі посади медичних та фармацевтичних працівників братимуть на військовий облік за профілем підготовки – їх включать до мобілізаційного резерву.

Донині військові медики вже накопичили значний бойовий та фаховий досвід і старт реалізації Військово-медичної доктрини опирається на чудовий базис.

Олена Кравченко: Що ви маєте на увазі?

Геннадій Карпюк: Хоча би те, що завдяки кваліфікованій меддопомозі до 93% поранених і хворих військових повертаються у стрій. Це вказує, що працює доволі ефективна система. Щоправда, це не означає, що вона довершено-досконала. Але поточні результати вражають: на терені бойових дій перебуває 4 мобільних шпиталі й 10 передових хірургічних груп. І тому 80% поранених упродовж так званої «золотої години» отримують належну допомогу, а смертність на етапі евакуації зменшилася до 1,35%. За 6-8 годин пораненого в серце є змога доставити до медзакладів Харків, а за 12 годин – у столичні Національну академію медичних наук і Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. Амосова. Поранених в очі за 4-6 годин із мобільних шпиталів доставляють у спеціалізовану клініку в Дніпрі.

У практичному сенсі кроком уперед є відкриття торік 205-го навчального Центру тактичної медицини, де програми вишколу стандартизовані відповідно до засад підготовки бойових медиків НАТО. Тут зможуть готувати до 600 фахівців на рік. Так само непогані перспективи відкриває започаткування медичної інформаційної системи у Збройних Силах. У втіленні цієї ідеї допомагає американська сторона. Головна її перевага – автоматизація багатьох процесів, постійне, практично онлайн-інформування про стан пацієнта на всіх етапах надання йому допомоги. Поки хворого транспортуватимуть, приміром, із харківського шпиталю до Києва, столичні хірурги отримають повний пакет даних про нього і зможуть обговорити майбутню тактику й особливості операції. Також це зменшить паперову роботу в лікарів, покращить облік і використання лікарських засобів, медичного майна, техніки. Схожа модель діє в Бундесвері, де вибудовано єдину управлінську військово-медичну вертикаль. Тобто практично визначені у Військово-медичній доктрині цілі є досяжними, оскільки відповідають практикам наших партнерів.

Олена Кравченко: Знаєте, чомусь мене не покидає сильне враження від тези, що війна врятувала нашу військову медицину.

Геннадій Карпюк: Звісно, в цьому вислові є алегорія, але вона лише посилює відому всім фактологію. Підсумки чотирьох років АТО вказують: наша держава не була технічно і системно готова до такого потрясіння, як війна із сусідньою країною. Про стан танків-літаків і наявність професійних військових говорилося й говориться багато. Але не варто забувати: фактично на тому ж рівні «жаху» українці сприймали ту реалію, що у країні практично не існувало системи психологічної реабілітації військових, їх адаптації до мирного життя. Звісно, це дається досі взнаки. Проте під галас почасти не зовсім справедливої критики, оборонне відомство таки прагне створити мережу закладів реабілітації. Це не так просто, як декому здається – тут у вузол проблем, які варто було розв’язати «ще вчора», скрутилися нормотворчі, фінансові, концепційні аспекти. Приміром, медичну і психологічну реабілітації узвичаєно розрізняють, ними навіть опікуються різні відомства. Хоча очевидно: здоров’я тілесне і душевне тісно пов’язані. Так само треба дбати про те, щоб ліпше адаптувати наших військових до перевантажень на лінії зіткнення (як фізичних, так і моральних), аби потім не витрачати ресурс на певні компенсаційні заходи реабілітації після виконання ними бойових завдань.

Із розв’язанням низки нагальних проблем тактичної медицини, Міноборони все більше уваги приділяє налагодженню системи оздоровлення й санаторно-курортного лікування військових та їхніх сімей. Оборонне відомство має загалом 5 центрів медичної реабілітації й санаторного лікування із сукупним фондом приблизно 1700 ліжко-місць. Зауважу, що в Міноборони діє програма психологічної реабілітації воїнів. Торік видатки держави на проведення реабілітаційних заходів для військовослужбовців становили понад 18,5 млн гривень.

У тому ж «Трускавецькому», приміром, є відділення медико-психологічної допомоги учасникам АТО та членам їхніх родин. Серед тутешніх нових програм – комплекс спецпроцедур із ефектом зняття бойового стресу, апітерапія (лікування за допомогою бджіл і продуктів бджільництва) й дельфінотерапія. Варто знати, що «Трускавецький» спеціалізується на лікуванні розладів психіки і хворіб травлення, у «Хмільнику» допомагають здолати проблеми із психікою, травми і отруєння, патології кістково-м’язової системи. «Пуща-Водиця» знана цілющим впливом на органи дихання. А у Реабілітаційному центрі навчально-спортивної бази зимових видів спорту МОУ «Тисовець» відкрили пілотний проект психологічної і фізкультурної реабілітації. Чимало атовців проходять медико-психологічну реабілітацію за кордоном.

Олена Кравченко: Чи долучаються до процесу формування системи закладів реабілітації та оздоровлення військовослужбовців місцеві громади, інші відомства і чи вдається повернути колись розбазарений відповідний ресурс, який мало Міноборони?

Геннадій Карпюк: Запитання надзвичайно слушне та актуальне. Звісно, допомога є, причому відчутна. Приміром, під заходи медичної реабілітації Національний банк України відповідно до урядового розпорядження торік передав Міноборони приміщення на житловому масиві Троєщина в Києві та в селищі Затока на Одещині. Там облаштовано заклади медичної реабілітації, де військові після поранень чи важких захворювань одужують і проходять відновлення під фаховим наглядом, одержуючи належні процедури й послуги. Так, у першому зі згаданих об’єктів відкрито відділення відновлювального лікування Головного військового клінічного госпіталю з чудовими можливостями реабілітації і оздоровлення. Там є басейни: 25-метровий і для гідрокінезотерапії, тренажерна зала, масажні кабінети, сучасна локація фізіотерапії тощо. А от психологічна реабілітація справді потребує інших підходів і її не можна віднести до пересічної медичної послуги. Зараз уже почато спільну роботу з відомством, яке безпосередньо відповідає за функціонал психологічної реабілітації – із Мінохоронздоров’я. З ним існує плановий діалог з тим, щоб ресурс на організацію власної системи повноцінної психологічної реабілітації, якого у нас ще немає, таки з’явився в Міноборони й воно могло б повноформатно опікуватися психологічним станом військовиків. І цей ресурс повинен передбачати фінансову, нормативну та інституційну компоненти. Робота в цьому напрямку триває. Сподіваюся, що ухвалення Військово-медичної доктрини сприятиме відкриттю спеціалізованих закладах, в яких вдасться створювати своєрідні мультипрофільні відділення, де, окрім реабілітаційних процедур, гармонізації душевного стану, військовослужбовці і ветерани зможуть отримувати стоматологічні послуги, виміряти тиск, почути пораду від кардіолога тощо.

Про те, що в регіонах влада теж дбає про звитяжців, свідчить, приміром, відкриття в Херсоні на базі обласної клініки відновного лікування першої черги реабілітаційного центру для атовців. Вони тут із сім’ями проходитимуть лікування і відновлення. Для цього область закупила якісне медичне обладнання на майже 6 млн гривень. Стаціонар центру розраховано на 70 ліжок (хірургічна, терапевтична, травматологічна, неврологічна, отоларингологічна, гінекологічна допомога), а поліклінічно-діагностичне відділення – на 240 відвідувань на добу.

Олена Кравченко: Тобто, Військово-медична доктрина України прискорить практичну частину пошуку власної моделі існування військово-медичної галузі?

Геннадій Карпюк: Висловлюючись по-військовому – так точно! Звісно, оборонне відомство не припинить вивчення і адаптації закордонного досвіду. Найбільшу допомогу в цій справі надають радники й партнери із США та Канади. Особливу увагу концентрують саме на налагодженні ефективного психологічного відновлення військових в українських умовах. Так, Сполучені Штати мали значні проблеми із психічними станами учасників військових кампаній у В’єтнамі, Афганістані, Іраку тощо. У кожному конфлікті їхні профільні фахівці знаходили щось нове, актуальні висновки, що призводили до змін у системі реабілітації. Найцінніше те, що американці свої надбання хочуть передати українцям у форматі рекомендацій, тренінгів й іншої допомоги, зокрема технічної. Звісно, уже накопичено певний обсяг статистичних даних щодо медичної реабілітації і навіть можна починати говорити про певне моделювання процесів та потреб у ресурсах, які очікувано слід готувати на майбутній час. І зрушення у реформуванні військово-медичної сфери не могли бути настільки відчутними без допомоги партнерів із НАТО. Вони невтомно радять своїм українським друзям не знижувати темпу й досягати більшого прогресу.

Мені сподобався вислів старшого радника США з медичних питань Посольства США в Україні Джима Кехілла, з яким я мав свого часу цікаву розмову. Він визнає, що Міноборони України доводиться фактично «на льоту будувати свій літак», маючи на увазі оборонну реформу загалом і військову медицину зокрема. І він розуміє, що українці мають серйозний виклик – нам потрібно знайти баланс поміж планами і їхньою реалізацією.

Олена Кравченко: І що ж Кехілл має на увазі?

Геннадій Карпюк: Він каже, що в Україні генерують багато хороших ідей, проте будь-які реформаторські починання варто підтримувати і забезпечувати ресурсно. Україна стикається із викликами, які раніше ніколи їй не траплялися. Але таких людей, як Джим Кехілл, надихає самовідданість українців. Американець упевнений, що нам усе вдасться. Доречно зайшла мова про починання, яких ніколи не було в Україні. Зараз розгортається абсолютно унікальна система медичної евакуації, яку серед загалу вже назвали «медичним спецназом».

Олена Кравченко: Розкажіть про неї докладніше.

Геннадій Карпюк: Міністерство оборони віднедавна приступило до переформатування всієї системи медичної евакуації у війську під сучасні стандарти НАТО та потреби, які постійно виникають на передовій. Ця ідея не була спонтанною, а практично витікає із Програми розвитку медичної служби Збройних Сил України до 2020 року. І один із елементів програми – нові підходи в медичній евакуації. Завдяки новаціям армійська медслужба перетвориться на сучасний високоефективний інструмент, який забезпечить однакову його надійність та якість допомоги на всіх етапах – від профілактики захворювань до порятунку наших військових, здоров’ю та життю яких загрожує небезпека. І в умовах воєнного конфлікту, що довів досвід понад як чотирирічного відбиття російської агресії, критично важливим є постійне удосконалення системи медевакуації.

На базі 65-го військового мобільного госпіталю створюється експериментальний підрозділ з медичної евакуації. У разі успіху проекту, такі ж підрозділи створять і на базі 66-го, 59-го та 61-го мобільних шпиталів. Цей підрозділ утворено у складі Головного військово-медичного управління. Визначено його штат – 53 військовослужбовці, які у складі 18 екіпажів на автомобілях «Богдан» або «Хаммер» виконуватимуть завдання за призначенням. Фахову підготовку ці військовослужбовці пройдуть на базі 205-го навчального центру за різними програмами. Найголовніше, що ці екіпажі постійно перебуватимуть на передовій в районі проведення операції Об’єднаних сил і забезпечуватимуть евакуацію за територіальним принципом із зони своєї відповідальності на тактичному рівні.

Ключ майбутнього успіху системи – в організаційній складовій. Нагадаю, що загалом вся медслужба підпорядкована Головному військово-медичному управлінню, а військова ланка – командирам частин і підрозділів. Тобто, за евакуацію на тактичному рівні відповідають командири. Але проводить її медслужба. І групи, які здійснюють евакуацію, штатно перебувають у визначених бригадах, є різними за оснащенням та рівнем підготовки. І якщо бригаду виводять із району виконання завдань в ООС, то і згадані медики із технікою теж покидають цю територію. Аби вдосконалити логістику такого управління та закінчити подібні «міграції» в медслужбі, і відбувається цей експеримент, наступний етап якого стосуватиметься вже координації всієї евакуації на оперативно-тактичному рівні: з військових мобільних госпіталів до медзакладів третього рівня надання допомоги у Харкові й Дніпрі. Та на стратегічному рівні – з Харкова і Дніпра до військово-медичних клінічних центрів і Головного військового клінічного госпіталю в Києві, включно з аероевакуацією. Тим часом у ГВМУ сформується відділ медичної евакуації. Примітно, що загалом цей проект схвалили та підтримали наші іноземні партнери. А найцікавіше те, що згаданий відділ очолив славнозвісний «Хоттабич» – Ілля Лисенко, колишній бізнесмен, який організував чотири роки тому на передовій ефективну рятувально-евакуаційну службу. Понад два місяці тому він спеціально для цього уклав контракт із військом і тепер є координатором з питань медичної евакуації у Головному військово-медичному управлінні.

На завершення зауважу, що повноцінне введення в дію системи медевакуації вивільнить значну кількість військових лікарів, які зможуть займатися своєю профільною справою – вони лікуватимуть, а евакуацією займатимуться інші фахівці, навчені відповідно до натовських програм. Також нова система дозволить з Києва контролювати кожен етап медичної евакуації в онлайні й координувати дії та відслідковувати порядок виконання команд. Так з’явиться змога працювати над власними помилками. А це найважливіша, для нас українців, натепер робота, якої у нас попереду іще надзвичайно багато.