Організатори дитячих таборів «Строкаті Єноти»: Побувавши раз в нашому таборі, діти не хочуть в інший
Колишні добровольці, ветерани та волонтери організовують патріотичні активні літні табори для дітей. В ефірі програми «Після фронту» Олександр Чуб та Уляна Федоряченко розповіли про ідею створення такого табору, і про дитячі враження. Також, шукайте в тексті дати можливих заїздів.
Дар’я Бура: Сашко, розкажи, чим ти займався до війни, чим цікавився?
Олександр Чуб: Я любив завжди мандри, займався цим. До війни, безпосередньо, перед Майданом, працював моряком, мав можливість поєднати мандрівний спосіб життя і заробіток. Майдан я пропустив, тому, що наше судно захопили пірати, а по поверненню його арештували й ми не могли зробити ротацію. Я повернувся в Україну 8 березня. А далі війна. Ми з друзями спершу долучилися до 2 батальйону НГ, встигли потрапити під Слов’янськ. Після того формувався ДУК і ми пішли в нього. На довго на війні не затримався, 5 жовтня «зійшов з дистанції», отримав поранення.
Дар’я Бура: Уляна, ти волонтер, тебе війна теж торкнулась, але до цього ти чим займалася?
Уляна Федоряченко: Я працювала викладачем англійської й паралельно вчилася в музичному училищі ім. Глієра. Потім довелося покинути, бо не складалися два світи — Майдан, потім військовий шпиталь і моя музична діяльність. Викладаю в принципі й досі та займаюся перекладами. Займалася волонтерством майже роки 3 у військовому шпиталі, допомагала медсестрам там, де їм не вистачало рук. Також була волонтером в інституті ортопедії — це цивільна лікарня, але там також є поранені бійці.
Дар’я Бура: Що ти першим зробив, коли повернувся з реабілітації?
Олександр Чуб: Сів на велосипед і проїхав 10 тисяч кілометрів по США. Це відновило мою ногу і бажання щось робити далі. В середині 2015 року, коли я вже почав ходити з паличкою, я прив’язував її до велосипеда і розкатувався. Так вийшло, що я з Леонідом Кантером поїхав презентувати фільм «Добровольці божою чоти», вони мене взяли з собою. І під час цих показів мені прийшла думка – розкататися на велосипеді. У Флориді був останній показ і я звідти сів на велик і поїхав у напрямку Каліфорнії. Так мені вийшло за 3 місяці проїхати США впоперек. Дуже там класно, все відрізняється навіть в середині штатів. Дуже класні люди й прийоми громад українців, які допомагали. Я суміщав корисне з приємним — їхав і показував фільм.
Дар’я Бура: Як виникла ідея створити дитячій табір?
Олександр Чуб: Ми з друзями ще до війни займалися такими невеликими наметовими дитячими таборами — на 30-40 учасників на березі Канівського водосховища. Потім ми розійшлися по різних підрозділах. А коли я повернувся після поранення, я стільки добра отримав від людей, що мені дуже хотілося віддячити. Так вийшло, що я сплавлявся весною і проходив те місце, куди батько мене відправляв від заводу в дитячі табори. Я хотів зробити ось подібне. Але не так, як ми приїжджали на зміну і не знали чим зайнятися, а хотілося втілити свою мрію дитинства. Така ж сама думка була у Влада Кириченка — засновника видавництва «Наш формат», і, власне, локація Уніж — це його локація (тцн 10 років волонтерський простір, там забезпечено всі умови, харчування, душ). Яку він активно перебудовував під дитячі табори й зайняття з ними. У 2016 році ми організували перший заїзд на 54 учасники, це в основному біли діти добровольців, учасників бойових дій. У 2017 вийшла перерва, а у 2018 ми повернулися з новим натхненням.
Дар’я Бура: Чи у вас лише діти військових в таборі?
Олександр Чуб: Ні, це був лише старт. Зараз ми займаємося абсолютно всіма охочими. Просто для дітей учасників БД спеціальна пропозиція.
Дар’я Бура: Як батькам довести, що вам варто довіряти своїх дітей?
Олександр Чуб: Ми абсолютно відкриті, будь-хто може до нас приїхати й подивитися чим ми займаємося. Навіть є пропозиція для батьків — на 1-2 дні в гості. Минулого року до нас завітав «Інспектор міст», зробив нам ревізію, показав по телевізору і це додало до нас довіри. Всі інструктори перераховуються на нашому сайті.
Дар’я Бура: Розкажіть про вашу команду?
Олександр Чуб: В команди у нас однодумці. Наш табір обмежується кордонами України. Ми акцентуємо на вихованні державництва і громадянської позиції. У нас дуже різні люди. Так основне ядро — це колишні добровольці, ветерани, військові й волонтери, але до нас долучаються дуже різні люди. Кожен має свою зону відповідальності — тому такий мікс, тому «строкатий». Хтось викладає англійську, хтось малювання, основи єдиноборств. З кожного напрямку кваліфікована людина.
Дар’я Бура: Як у вас ділиться програма?
Олександр Чуб: Наша програма ділиться на 6 основних блоків — спортивний, туристичний, підготовчий, творчий, розважальний і інтелектуальний. Кожен має свій напрямок. Інструктори, які приїжджають на табір, одночасно є наставниками для роїв, відповідають за певну кількість дітей, і викладачами свого напрямку. Деякі інструктори заїжджають на 3-4 дні й викладають лише свою дисципліну. Але основне ядро — це 15-20 людей на першу зміну, це люди, які весь час працюють з дітьми. Взагалі, наша ідея – це те, що ми даємо активне дозвілля та особистий приклад. За 10 днів не можна розказати дитині як жити чи перевиховати її. Ми прихильники індивідуального підходу і якщо дитині за перші 15 хвилин заняття не сподобалося, ми дозволяємо вийти. Ми знайдемо інакше заняття для дитини. Це й інструктору мотивація — провести заняття так цікаво, щоб діти не розбіглися, і дітям — що вони вільні.
Уляна Федоряченко: Перевиховати дитину складно. Але змінити світогляд точно можна. У нас були батьки, які вперше відправляли дитину в такий активний табір і боялися, що діти замкнені. Але вони потім не хочуть в інші табори.
Олександр Чуб: Така свобода все одно обмежена рамками табору. Коли ми приїжджаємо до табору, йде розмова про те, що ми розпочинаємо гру, яка триватиме 10 днів. А будь-яка гра має правила. Це те, що відрізняє життя від гри. Життя теж йде за правилами, але ми часто їх не помічаємо, а гра має правила, які ми узгоджуємо, доносимо.
Дар’я Бура: Дітям якого віку можна записуватися до вас в табір?
Олександр Чуб: Ми працюємо з дітьми від 8 до 18 років. Але цього року до нас і 7-річні їдуть. Взагалі, ми стараємося направити на різні табори різні вікові групи, щоб їм було цікавіше разом.
Дар’я Бура: Різні табори — це як?
Олександр Чуб: В нас 4 табори цього року. Вони відрізняються дещо віковою категорією, програмою, навантаженням.
Уляна Федоряченко: Перший табір у нас буде з 17 по 26 червня, але на нього вже місць немає. Вже 100 дітей зібрано. Другий табір за підтримки Міністерства молоді та спорту, для дітей учасників бойових дій — з 8 по 17 липня.
Олександр Чуб: Ми виграли конкурс і Міністерство молоді та спорту і відділ націонал-патріотичного виховання забезпечує 70 дітей учасників БД. Оскільки наш табір вміщає 90, то ще 20 дітей ми можемо взяти. Але він від 13 до 18 років.
Уляна Федоряченко: Третій табір — з 29 липня по 6 серпня. Це табір ми проводимо разом із партнерами — Міжнародним дитячим інститутом. І остання зміна, називається «Активні Єноти» - для дітей від 12 до 18 років — з 13 по 22 серпня.
Дар’я Бура: Чи з будь-якого регіону діти можуть потрапити в табір?
Олександр Чуб: Так, з будь-якого. Просто ми робимо організований виїзд з Києва до Івано-Франківська. З Західних регіонів ми збираємо дітей у Львові. Вартість табору — 5000 грн для всіх охочих, для дітей учасників БД — 3500 грн і для переселенців — 4000 грн. З 1 червня ціни виростуть, тому реєструйтеся зараз.
Дар’я Бура: Окрім патріотичного виховання, що ще ви вкладаєте в ідеологію табору?
Олександр Чуб: Строкатість. Насправді, я не прихильник ідеологій. Насправді, вся наша команда — це люди з різним світоглядом. Свого часу нас об’єднали події на Майдані та війна, але кожен має свої політичні, філософські уявлення. І це нас не заважає, тому, що всі ці уявлення починаються з того, що ми повинні мати свою країну, країна передбачає державний апарат — це все називається Україна, яка взаємодіє з усім світом.
Уляна Федоряченко: Також, додам, що у нас простір – вільний від гаджетів. Це дуже важливо. На спілкування телефоном і користування гаджетами у нас виділяється дві години в день під час обідньої перерви. Вся решта часу — діти мають програму. Ми попереджаємо про це батьків, щоб вони орієнтувалися.
Дар’я Бура: Що ви найбільше любите у своїй роботі?
Олександр Чуб: Просто відчуття того, що я займаюся тим, що мені подобається, тим, що корисно для інших. Реально, я знайшов свій баланс і відчуваю, що знаходжуся в балансі. І навіть, коли доводиться розв'язувати складні питання, в кінці я все одно, кайфую від того, що роблю.
Уляна Федоряченко: А мені приємно бути в середині цього проекту. Тому, що справді. Це люди, яких об’єднує спільна ідея і діяльність. І соціальна складова в цьому таборі дуже велика. Приємно бути в колі однодумців. А ще приємно бачити, як діти відкривають в собі щось нове. Не лише на моїх уроках творчості, а взагалі – під час табору багато що вони роблять вперше і після цього вони відчувають себе зовсім іншими людьми.
Дар’я Бура: Що б ви порадили тим, хто після повернення з війни ще знаходиться у пошуку себе?
Олександр Чуб: Я завжди говорю про це метафорою, яка сформувалася після моїх вело мандрів: «Треба знайти свій велосипед і сісти на нього».
Уляна Федоряченко: Я завжди кажу: «Головне — почати». Навіть якщо ти цього ніколи не робив, завжди можна спробувати зробити вперше. І коли хлопці виходили з лікарні, важливо було чимось почати займатися. Навіть, якщо це потім виявиться не «твоє» - діяльність завжди лікує і показує, що правильно, а що ні.
