Петро Потєхін: Наше завдання — виховати молодь, яка поповнить лави ЗСУ
Другий виїзний ефір. Начальник навчально-оздоровчого комплексу, заступник Начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Герой України, полковник Петро Потєхін розповідає про навчання ліцеїстів і їхнє бажання служити Україні.
Андрій Давидов: Яка різниця між навчально-оздоровчим комплексом у Боярці та ліцеєм Івана Богуна?
Петро Потєхін: Ми територіально знаходимося в Боярці. Сформовані згідно з Постановою КМУ №764 від 1998 року. У нас навчаються діти, які в майбутньому мріють стати офіцерами, віком від 13 до 15 років. Після закінчення навчання в навчально-оздоровчому комплексі, вони продовжують навчання в Київському ліцеї імені Богуна. Ми є структурний підрозділ. Різниця, насамперед, це вікова категорія. В Україні ми єдиний заклад у ЗСУ, що виховує ліцеїстів саме такого віку. Наголошу, в Україні є лише 2 заклади, що фінансуються на 100 % ЗСУ. Це Київський військовий ліцей імені Івана Богуна та ліцей, що дислокувався в Криму, а зараз переведений до Одеси. Решта закладів до ЗСУ не мають жодного відношення. Наше завдання — виховати молодь, яка поповнить лави ЗСУ. Більшість наших ліцеїстів вступають до вищих військових навчальних закладів.
Андрій Давидов: Діти будь якої частини України можуть потрапити до вас?
Петро Потєхін: До нашого комплексу можуть потрапити діти будь якої області. Цього року прийняте рішення, що у нас навчатимуться дівчата. Це гендерна політика, гендерна рівність. Ми відкриваємо цей пілотний проект. Буде важко, але ми подолаємо проблеми.
Андрій Давидов: А як цей проект реалізовуватиметься?
Петро Потєхін: Вступні умови однакові. Є лише різниця у фізичних вправах. Дівчата навчатимуться в одному підрозділі: взвод, рота. Проживатимуть в іншому приміщенні. Зараз ведеться над цим робота. Створюємо інфраструктуру для дівчат. Вже вирішене питання отримання прального обладнання. Спонсори надали нам пралки та сушарні. Дівчата навчатимуться як у Боярці, так і в Києві. Різниця буде лише у віці.
Андрій Давидов: Які уроки вивчають ліцеїсти?
Петро Потєхін: Наш навчальний заклад є закладом 3-го ступеня. Всі предмети, які опановують в Боярці чи Києві підпадають під Закон “Про освіту”. Але є невеликий напрямок саме на збройні сили. Особовий склад вивчає сучасну зброю, статут, організацію ЗСУ та інше.
Андрій Давидов: Як я зрозумів, ви були на Савур-Могилі?
Петро Потєхін: Так, я виконував завдання разом з Ігорем Гордійчуком 2014 року. Там отримав поранення.
Андрій Давидов: До 14 року, де проходили службу?
Петро Потєхін: Я служив на той час у десантних військах. Після отримання поранення, ВЛК визнала мене непридатним до військової служби саме в десантних військах. Тому генерал-майор Гордійчук запропонував мені очолити навчально-оздоровчий комплекс.
Андрій Давидов: Яка різниця у роботі з дорослими та дітьми?
Петро Потєхін: У мене в самого є діти. Жіночої статі. При спілкуванні з Ігорем Гордійчуком я зауважив, що не є вчителем, але генерал Гордійчук довірив мені цю посаду. І я цим пишаюся. Я хочу сказати про їхні очі. Коли до нас приходять діти загиблих, діти сироти, якщо ви побачите їхні очі — вони у них не блищать. І наше завдання вдихнути в ці очі радість та бажання жити. Коли нема батька, немає рідних ми мусимо виконати це завдання. І виховати громадян України, які замінять нас і захищатимуть нашу державу.
Андрій Давидов: Ви сказали, що у деяких ліцеїстів нема батьків. Чи багато таких?
Петро Потєхін: На теперішній час у навчально-оздоровчому комплексі навчається 250 ліцеїстів. З них 211 — пільгова категорія. У Боярці навчається понад 30 ліцеїстів, які не мають батьків. У 7 ліцеїстів батьки загинули в АТО.