Після ампутації знайшов нове життя: тепер будує в Україні унікальний центр для ветеранів

Після власного досвіду реабілітації Олександр Баталов долучився до розвитку адаптивного спорту для ветеранів. На базі американського досвіду команда провела семиденний спортивний табір на Бакоті — затоплене село на Хмельниччині в Національному природному парку «Подільські Товтри». Там учасники випробували різні види активності. Сьогодні Олександр працює над створенням постійного інклюзивного центру для ветеранів і їхніх родин. Про це в ефірі Армія FM заявив ветеран і директор фонду підтримки ветеранів та їхніх близьких «Unconquered Foundation» Олександр Баталов.

— Розкажіть про свій шлях від військової служби до роботи з ветеранами.

— Моя служба розпочалася 14 лютого 2023 року в окремому стрілецькому батальйоні, де я був командиром відділення. 19 липня отримав поранення з ампутацією правої ноги вище коліна. Під час реабілітації почав пробувати різні способи відновлення і відкрив для себе адаптивний спорт. Спочатку це був адаптивний гольф, потім регбі та баскетбол на кріслах колісних, тренування, змагання і табори. Я побачив, наскільки це допомагає відновлювати настрій, енергію і мотивує рухатися далі. Після поїздки до адаптивного спортивного центру у США у 2025 році очолив «Фундацію Анконкарт», де одним із головних напрямків став розвиток адаптивного спорту.

— Чому для проведення табору обрали саме Бакоту?

— Ми переглянули багато місць. Бакота поєднує воду, гори, природу і тишу. Там можна використовувати сапи, байдарки, велосипеди, гуляти пішки. Саме такого спокою після великого міста часто потребують ветерани. Ми хотіли поєднати українську природу з досвідом американських адаптивних центрів і зрозуміти, що працює саме в наших умовах.

— Як проходив табір?

— Табір відбувся наприкінці червня і тривав сім днів. У ньому взяли участь 24 ветерани. За цей час вони спробували сім видів активності: велосипеди, зокрема хендбайки, байдарки, сапи, стрільбу з лука, скелелазіння, мотузковий парк, піші прогулянки. Щодня був новий виклик. Людина пробує те, що раніше вважала неможливим, і відкриває для себе нові можливості. Вечорами ми збиралися біля вогнища, грали на барабанах, співали, спілкувалися. Це допомагало людям відкриватися і підтримувати одне одного.

— Хто став учасниками табору і як їх відбирали?

— Ми отримали понад 200 заявок. Через вимоги безпеки і можливості локації могли запросити лише 24–25 людей. Це були ветерани з різними історіями і травмами. Водночас Бакота поки що не є інклюзивною для людей на кріслах колісних, тому це також враховували під час відбору. Нам було важливо, щоб кожен міг повноцінно брати участь у всіх активностях і спробувати себе в різних видах спорту.

— Хто проводив заняття?

— Усі інструктори також були ветеранами. Вони мають різні травми, але залишилися у своїх професіях як тренери й інструктори. Вони добре розуміли контекст, у якому перебувають учасники, тому навчання проходило дуже комфортно. Я також брав участь у всіх активностях. Хотів показати власним прикладом, що багато обмежень існують лише в нашій голові. Коли ветерани бачать, що я першим лізу на скелю, вони розуміють, що теж можуть спробувати.

— Чи плануєте проводити такі табори знову?

— Так. Ми хочемо, щоб це було не один раз. Перший табір допоміг зрозуміти, що працює добре, а що потрібно вдосконалити. Ми вже думаємо над створенням власного інклюзивного адаптивного центру з глемпінгом, де ветерани, ветеранки та їхні сім'ї зможуть регулярно проходити відновлення. Там будуть фізична активність, психологічна підтримка і можливість відпочити. Зараз шукаємо фінансування та працюємо над оформленням документів.

— Чого сьогодні найбільше бракує для розвитку адаптивного спорту?

— Насамперед потрібне стабільне фінансування. Також важливо, щоб була державна система розвитку адаптивного спорту. Зараз існує багато різних ініціатив, але вони не завжди об'єднані. Адаптивний спорт має стати першим кроком для людини після поранення. Це місце, де можна відчути свої можливості, знайти команду, побратимів, отримати підтримку і рухатися далі.

— Ви також займаєтеся адаптивним регбі. Яких результатів вдалося досягти?

— Ми з командою брали участь в іграх Air Force і Marine Corps у США, у Сан-Дієго. Там тренувалися і виступали у змаганнях. У турнірі з регбі на кріслах колісних посіли друге місце.

— Над якими ще проєктами працює фундація?

— Окрім адаптивного спорту, розвиваємо напрямок рескілінгу. Зараз триває вже третій курс із гуманітарного розмінування. Навчаються ветерани, ветеранки, а також дружини загиблих військових. Ми хочемо давати людям нову професію і можливість працювати після служби. Надалі плануємо розширювати напрямки навчання, але для цього потрібно збільшувати команду і фінансування.

— Як фінансуються ваші проєкти?

— Ми працюємо і з грантовою підтримкою, і відкриті до донатів та співпраці. На сайті фундації можна підтримати нашу діяльність. Кожен проєкт потребує фінансування, адже потрібно забезпечити логістику, проживання, харчування і всі умови для учасників.

— Для ветеранів участь у таборі була безкоштовною?

— Так. Участь для всіх ветеранів була повністю безкоштовною завдяки підтримці IT-компанії Amo Apps та Genesis for Ukraine. Саме їхня допомога дала можливість реалізувати цей проєкт.

— Що б ви хотіли сказати ветеранам, які ще не наважилися спробувати адаптивний спорт?

— Просто пробуйте. Якщо один вид активності не підійшов, спробуйте інший. Не бійтеся, що щось не вийде. Коли ви приходите до людей, бачите їхні посмішки, починаєте спілкуватися, поступово повертаєтеся до нормального життя. Адаптивний спорт допомагає заново зрозуміти своє тіло після поранення чи контузії. Не сидіть удома. Зараз для ветеранів є багато можливостей. Шукайте їх, долучайтеся і знаходьте те, що допоможе саме вам.