Північний потік 2 та протести в Росії як кристалізація Путінської диктатури

Північний потік 2 та протести в Росії як кристалізація Путінської диктатури

Нові санкції проти будівництва Північного потоку 2. Масові протести в Росії. Рука Держдепу в лігві руського міра. Про ці взаємопов'язані теми в програмі Міжнародний огляд розповів наш постійний гість — координатор напряму міжнародної політики в Центрі політичних студій Доктрина Денис Москалик.

 

 

 

 

Андрій Давидов: Де знаходиться Північний потік 1 і чому з ним не було проблем?

Денис Москалик: Північний потік 1 це транзитний газопровід, прокладений дном Балтійського моря між Росією і Німеччиною. Будувався він у 2000-х роках, в той період, коли було стрімке зростання цін на енергоносії на фоні війни в Іраку і загальноекономічного кризового розвитку. Тоді було популярне нарощення експорту енергоносіїв з Росії до Німеччини. Але це є плодом перемовин ще раннього періоду і домовленостей 80-х років Радянського Союзу, коли розглядалась можливість збільшення експорту газу і нафти з СРСР до ФРН. У зв'язку з економічною кризою і розпадом Радянського Союзу цей проект був перенесений і вже реалізований в період РФ. Він став основною точкою дотику Німеччини і Росії протягом наступних десятиліть. Коли ми бачимо певні специфічні політичні кроки Німеччини сьогодні, ми мусимо розуміти, що причинами є саме існування Північного потоку 1 і намагання реалізувати ту вигоду, яку дає спільна любов Росії та Німеччини до російських енергоносіїв. 

Андрій Давидов: Хто виступає проти будівництва? Крім України та країн Балтії. 

Денис Москалик: У першу чергу це, безумовно, Польща та Норвегія. Звісно вирішальним є питання грошей. Коли Росія добудує Північний потік 2, вона завдасть величезний удар не лише по Україні, позбавивши частини прибутку і розв'язавши собі руки для більш активних зовнішньополітичних заходів, зокрема військового характеру. Але під загрозою опиняється і вся Східна Європа, зокрема Польща, яка устами президента Дуди закликала до введення санкцій ЄС проти Північного потоку 2. Польща є одним з основних бенефіціарів альтернативного проекту, тобто експорту скрапленого газу зі США через Норвегію і саму Польщу до Європи, в тому числі й до України.

Андрій Давидов: Як на будівництво реагувала стара, а тепер реагує нова адміністрація у Білому домі? 

Денис Москалик: В період старої адміністрації були введені подвійні санкції проти Північного потоку. Вони означають, що санкції накладаються не лише на підприємства, кораблі, які залучені до цього проекту, але й і на всі підприємства, які з ними співпрацюють. Це і зупинило більше ніж на рік введення проекту в експлуатацію. Зараз під санкціями опинилися з 19 січня, відповідно до повідомлення Міністерства фінансів США, три кораблі та два підприємства. Росія сподівається, що за час нової адміністрації або в період передачі вдали вони встигнуть його добудувати. Росія показує, що так чи інакше вони його добудують, тому потрібно домовлятися. Але це тиск на американців і намагання допомогти німцям. Адже нова політика Байдена і нова політика НАТО орієнтована на консолідацію Північноатлантичного альянсу, тому доведеться домовлятися з німцями. За цих умов вони створюють їм додаткові можливості, щоб вони дійшли до певного рішення максимально сприятливого для російських експортерів. 

Андрій Давидов: Чим загрожує добудова і введення в експлуатацію Північного потоку 2 Україні?

Денис Москалик: По-перше, Україна в такому разі втратить 1/10 доходів від експорту енергоносіїв через її територію. По-друге, це розв'яже руки для росіян по більш активним військово-політичним, диверсійним акціям на території України. По-третє, це створить умови для енергетичної блокади України. Коли не буде достатньої кількості нафти, газу це може стати катастрофою для України, якщо вона не отримає допомогу від інших постачальників.

Андрій Давидов: Тиждень тому Навальний повернувся до Росії, його арештували. Люди вийшли на протести, які найбільші починаючи з 2011 року. Чи можлива консолідація зараз в Росії навколо одного лідера,  у порівнянні з 2011 роком?

Денис Москалик: Зараз це можливо завдяки тому, що Навальний єдиний з усіх опозиційних лідерів вів системну роботу по підняттю власного авторитету серед представників опозиції та на Заході. Значною мірою це пов’язано з тим, що сама ліберальна опозиція певною мірою знаходиться в тенетах кланової боротьби в середині Росії. Через те, що Росія значною мірою є диктатурою спецслужб, там основними силами виступають клан ФСБ і клан ГРУ. Відповідно ліберальна опозиція, альтернативні угруповання більше зав'язані на людях пов'язаних з ГРУ. Вони представлені владі на ряду з ФСБ, це такі люди як Рогозін, Сурков, люди, які служили, які пов'язані родинними зв'язками, адже там склалися певні династії в рамках нинішньої російської системи. На боці ФСБ певний ідеологічний мейнстрім, в них є сильніші позиції ніж в ГРУ. ГРУ більше орієнтоване на Захід, в них зв'язки, великі гроші. Останнім часом відбувається наступ ФСБ на ГРУ, тому клан ГРУ значно ослаблений. Зараз відбулася активізація протестів навколо єдиного лідера, якого протягом тривалого часу виховували, для того, щоб каналізувати протест і тримати його під контролем. Саме завдяки цьому відбулися найбільш масштабні протести й затримання 2011 року. За останні десятиліття було затримано понад 3700 людей, близько 100 тисяч по всій Росії взяли участь у мітингах. Це саме вираження внутрішньополітичної боротьби, яка зараз розгорнулася в Росії.

Андрій Давидов: Наскільки сучасний російський протест радикалізований? І наскільки люди готові до радикального протесту?  

Денис Москалик: Він радикалізований швидше на індивідуальному рівні. Не існує об'єднань, які ставили собі за мету проведення радикальних дій, з метою захоплення адміністрації, вихід за межі легітимного процесу. Окремі люди закликають, підтримують це, щоб продемонструвати свій протест, що призводить до сутичок із представниками поліції. Але це немає реального впливу на загальну ситуацію в країні і по суті є певним вираженням настроїв між організованою роботою, що може призвести до довготривалих наслідків. Проте зміна влади в Росії не передбачається. 

Андрій Давидов: Коли Росія може закритися від західного світу і що після цього очікувати Україні та Східній Європі? 

Денис Москалик: Це поступовий процес, який набирає ходу і буде продовжуватися протягом цього десятиліття.  Росія буде все ближчою за своєю політичною структурою до Китаю. Для України це пряма загроза. Попри те, що безпосередньо справу потрібно мати з військовими, ФСБ все ж далека від взаємодій із Заходом, вона може дозволити більш агресивні дії на західному напрямку, які можуть зіпсувати відносити з Європою. Це пряма загроза для розгортання військових операцій РФ на території України.

Андрій Давидов: Прессекретар Путіна Пєсков заявив, що США втручаються у справи Росії. Чи може таке бути? І чи може це бути відповідь США за штурм Капітолія? 

Денис Москалик: Безумовно в США є можливість втручатися у справи Росії. В цьому випадку, ми бачимо більше наслідки внутрішньополітичної боротьби в РФ. США, розуміючи певні загрози пов'язані з еволюцією російського режиму, мають реактивну позицію ніж проактивна. Вони реагують на те, що відбувається в Росії, у зв'язку з наступом клану ФСБ на позиції російської альтернативи, яка зацікавлена у взаємодії з західними країнами. Це було пов'язано із певними надіями на те, що у зв'язку зі зміною президента, відбудеться перезавантаження у відносинах Росії та США,  яке відбувалося за часі Обами, Буша. Ми розуміємо вже, що цього не відбудеться. Це один із зовнішньополітичних провалів, які будуть використовувати у внутрішній політиці Росії. 

Андрій Давидов: Як Україні слід реагувати на ті процеси, що зараз відбуваються в Росії?

Денис Москалик: В першу чергу посиленням власної інституційної спроможності, наданням додаткових повноважень і ресурсів спецслужбам та Збройним силам, активним розвитком регіонального партнерства із найближчими союзниками для співпраці у разі активних дій на українському напрямку. Це країни Балтії, Польща, Туреччина, східний край НАТО, США і їх партнери.

Головне фото з матеріалу Дойче Веле.