Плетіння маскувальних сіток волонтерами

Плетіння маскувальних сіток волонтерами

В ефірі програми Ранкова кава координаторка волонтерського руху із плетіння маскувальних сіток Олеся Корягіна розповіла, яким чином волонтерські осередки взаємодіють між собою та як вплинули обмежувальні заходи через коронавірус на їхню діяльність.

 

 

 

 

 

 

Наталія Шмарко: Олесю, як ти почала займатися волонтерською діяльністю?

Олеся Корягіна: Моє волонтерство почалося ще з Майдану. А коли розгорілись воєнні дії, треба було допомагати армії, адже на той час наші хлопці були голі й босі. Я знайшла інформацію на Фейсбуку про волонтерський центр Андрія Хліборіза «Каптьорка». Там на той час активно збирали волонтерську допомогу. Треба було все це розкладати у коробки. Також слід було відновлювати стару військову форму, яка приходила з Європи, та інше. Тобто до всього, що можна було робити руками, я долучалась. Серед волонтерів, які доправляли допомогу на фронт, була Оксана Чорна. Вона привезла запит, що крім кави, чаю та одягу, військовим треба масксітки. Так із клаптиків тканини, які залишались після ремонту одягу, почали плести сітки. Ми знайшли в інтернеті фото часів Другої світової війни, коли в Англії жінки також плели маскувальні сітки. Жінки по всій Україні, які долучалися до ініціативи, наче самі відкривали ці техніки плетіння, яких дуже багато.

Наталія Шмарко: Яка техніка плетіння маскувальних сіток найпопулярніша?

Олеся Корягіна: Це коли довгі стрічки просиляють у рибальську сітку. У 2014 році нам приносили все, що тільки можна було. Наприклад, радянські маскувальні сітки, з футбольних воріт, баскетбольні. Були люди, які плели рибальські сітки самі. Я знайшла тоді рибальську сітку «Дель» від харківської компанії. У них ми купуємо її донині, але зараз через коронавірусні обмеження бізнес потерпає. Якщо раніше компанія мені давала багато рулонів сітки безкоштовно, щоб я могла провести акцію, залучити людей, то зараз вони цього не можуть собі дозволити.

Сергій Жуковський: Скільки часу потрібно на виготовлення однієї сітки?

Олеся Корягіна: Це дуже копітка робота, яка потребує багато часу. Але схема виготовлення дуже проста. Сітки можуть плести і люди з обмеженнями можливостями, і навіть діти. Є приклади, коли їх виготовляли в інтернатах люди з аутичними особливостями.

Наталія Шмарко: Як вдалося об’єднати багато осередків із плетення сіток в одну спільноту?

Олеся Корягіна: Коли з’явилося багато охочих долучитися до цієї ініціативи, то я почала писати загальні пости про те, як це робиться. Тобто постала потреба систематизувати дані по групах. Перепост Віталія Уманця, який на той час був в Автомайдані і до якого я звернулась по допомогу, дав великий відгук. Так з’явилась велика група «Хендмейд по-львівськи». Але за ці п’ять-шість років активної роботи ресурси у людей вичерпуються, не вистачає сил на все. Потрібна нова кров. Охочі долучитися до такої ініціативи знайдуть багато груп в інтернеті, зокрема мою - «Маскувальна сітка руками волонтерів». Зараз у нас величезна проблема з матеріалами. Швейна галузь в Україні розвивалась дуже активно. Окрім великих підприємств, відкривалось багато маленьких приватних, які спеціалізувались на пошитті військового спорядження. І всі обрізки в них можна було забирати. Але з початком пандемії ситуація змінилась. Великі фабрики обсяги значно скоротили, а маленькі підприємства або закрились, або перейшли на випуск чогось іншого. Зараз обрізки камуфляжної тканини важко знайти. Сіточники підлаштовуються під ситуацію і фарбують тканини. Це ціла індустрія. Тому групам, які цим займаються, величезна шана, бо це дуже енергозатратно. Люди, які долучаються до такої роботи, нічого не отримують взамін.

Наталія Шмарко: Як волонтери дізнаються, де саме найбільше потребують цих сіток?

Олеся Корягіна: Централізовано це не робиться. Волонтери нікому не підпорядковані. Вони можуть лише між собою домовлятися. Мовляв, ми зараз робимо для такого-то підрозділу, а ви візьміть наше замовлення. Але не всі групи контактують.

Сергій Жуковський: Чи є якісь особливі вимоги щодо розмірів сіток тощо?

Олеся Корягіна: Розміри завжди повідомляють при замовленні. Є популярні розміри на техніку. А є маленькі, метр на два, на секрети. Техніки плетення також проговорюють. Але оскільки зараз бракує матеріалу, то робимо те, що можемо. Також обов’язкова вимога, щоб сітка була максимально за кольором наближена до місцевості.

Наталія Шмарко: Чи замовляють вам маскувальний одяг і чи легко його виготовляти?

Олеся Корягіна: Цим можуть займатися всі при великому бажанні і терпінні. Це одяг для спецпідрозділів, і в кожного є свої побажання. Матеріал, який ми використовували для таких костюмів, — це і нитки, і джутові мішки, і клоччя. Виготовляємо і костюми, і накидки, і комбінезони. Групи вже вміють все. І я знаю, що завжди знайду, хто це зможе зробити.

Наталія Шмарко: Чи брали ви участь у якихось мистецьких заходах із використанням маскувальних сіток?

Олеся Корягіна: На концерті «Пісні, народжені в АТО» та ярмарках вакансій для атовців сітки використовували для декорацій. Тобто сітка побувала на акції та поїхала далі на фронт. Зараз не той час, щоб вона лежала для краси.

Наталія Шмарко: Що порадите охочим долучитися до ініціативи із плетення маскувальних сіток і що побажаєте тим, хто вже цим займається?

Олеся Корягіна: Головне — бажання, тож шукайте інформацію в інтернеті. Групам, які вже плетуть, хочу побажати помічників, спонсорів, матеріалів, сил і терпіння. Величезне подяка за те, що ви допомагаєте! Близько 30 груп по Україні, які почали у 2014 році, плетуть досі в тому ж складі. Саме на таких людях і тримається волонтерство. Завдяки їхній праці бійці замасковані, а громадяни, які в серці мають Україну, розуміють, що не все в цій країні втрачено.