Події в Криму — це прямо ніж у спину

Події в Криму — це прямо ніж у спину

У гості до Армія FM завітала патріотка з Криму Емма Зінченко. Під час програми Вони обрали Україну дівчина розповіла про події в Криму після завершення Майдану, спротив Росії та війну на Донбасі.

 

 

 

 

 

Дар’я Бура: Настав період роковин по тим подіям, з яких розпочалася війна. Розкажи про те, чи нахлинули якісь особливі спогади чи емоції, пов’язані з Кримом?

Емма Зінченко: Звичайно, нахлинули. З 18 по 21 лютого 2014 року я як раз була на Майдані. Залишились у мене не дуже гарні спогади. Але тоді не було часу зрозуміти те, що ж насправді трапилось. Вже після того, як надійшла інформація, що у Криму має щось відбутися виникли питання "Що? Як? Крим — це ж Україна. Так завжди було, що ж там має відбуватися?". І перед самим референдумом, коли завершувався Майдан, ми вирішили поїхати в Крим. Тоді медичні пункти перенесли на Трьохсвятительську, а п’ять медичних машин на Крим відправляли для наших хлопців. І я кажу "Можна, будь ласка, з вами, бо я хочу додому. Там щось трапилось, треба хоча б знати". Вони погодились, але до Криму ми так і не доїхали. На першому кордоні наші хлопці сказали, що там вже не Україна, туди не пропустять. А потім почала надходити інформація від знайомих, що "капєц, здається, ми вже не Україна". 

Дар’я Бура: На той час же ще не було референдуму.

Емма Зінченко: Так, але тоді потроху починалося все. Ставали люди у зеленій формі без пізнавальних знаків та казали "Здавайте зброю, ви вже не Україна. Переходьте під Російську Федерацію". Багато хто взагалі не зрозумів що відбулося. Засинав в Україні, а проснувся в Росії. Тож так, відчуття не дуже приємні. 

Дар’я Бура: Ти родом з Євпаторії, рідні розповідали як саме у вас все це відбувалося?

Емма Зінченко: У нас є військові частини, є й аеродром з митницею. Хлопці розказували, що ніхто не збирався переходити під Російську Федерацію. Ми мали проблеми, але часткові. Коли розпочався Майдан, викликали не тільки з Києва, а й з областей. Деякі розташовані в Криму частини відмовилися їхати на Майдан, хоча й були за Україну.  Казали, що не хочуть боротися з такими самими українцями. Дехто взагалі їздив на антимайдан за 300 гривень. Багато людей, які підіймали російський прапор тільки зараз починають розуміти, що не все так добре, десь вони зробили помилку. 

Костянтин Богатирьов: Казали, що у вас там були проплачені концерти з російськими зірками. Щось про таке пам’ятаєш?

Емма Зінченко: Було таке, але ніхто не звертав уваги на це. Все пройшло повз. Крим — багатонаціональний. Я думала, що я тут народилася, навчаюся, працюю. Не виникало ніколи такого бажання, аби переїхати в іншу країну. У нас і грецька діаспора, і татарська, і вірменська діаспора робили концерти. Так от коли ти у багатонаціональному колі, то спілкуєшся з усіма, тому що ви відчуваєте єдність. Тож події в Криму — це прямо ніж у спину. 

Дар’я Бура: Ти пам'ятаєш той момент коли у людей щось змінилося, і вони стали чітко за Росію?

Емма Зінченко: У більшості  людей перемкнувся "тубмлер" після березня 2014 року. Людям пропонували багато бонусів  зі сторони Росії, але це була короткострокова акція. Дивним є те, що цього вистачило для того, аби у людей "перемкнуло" в голові. Аби змінити власні  погляди.

Дар’я Бура: Тобі доводилось переконувати людей в тому, що Крим — це Україна?

Емма Зінченко: Там не було кого переконувати, у них вже була чітка власна позиція. Велика проблема в тому, що Росія запропонувала більше грошей, а ще додаткові преференції. Люди на це повелись, бо хотіли більше достатку. Через 2-3 роки вони зрозуміли, що стало ще гірше ніж було. На цей час в економічному плані ситуація погіршується з кожним роком, ціни стають все вищі.

Дар’я Бура: Ти спілкуєшся з кимось хто продовжує жити в окупованому Криму? Чи є знайомі з проукраїнськими поглядами?

Емма Зінченко: Так, спілкують і, звичайно, там живуть люди з проукраїнськими поглядами.

Дар’я Бура: Тобі розповідають знайомі про те, що у Криму змінилось за 6 років?

Емма Зінченко: Відбулося багато змін. Найзначніше — це оформлення документів, бо якщо ти переходиш в інші країну, має бути підтверджуючий документ. Можливо ви бачили у новинах, як люди палили українські паспорти та натомість отримали російські. Через це у деяких почались проблем,  бо не було фактичного місця прописки. Виходить, що у тебе немає ніякої власності та житла. Така проблема була у тих, хто приходив оформлювати російський паспорт без українського. Всі документи, які видавала російська влада  у Криму не є дійсними окрім безпосередньо території Криму. Спочатку людям було все одно, але з часом зрозуміли, що щось пішло не так. Ситуація стала жахливою. Це урок гіркий для кожної людини, яка зробила свій  вибір на користь Росії.

В тебе був момент розуміння, що ти обрала Україну?

Емма Зінченко: З Узбекистану моя родина депортована у 1991. В Україні я народилася, мала змогу навчатися, працювати та реалізувати себе. Як можна поміняти свою країну на іншу? Не буде ніде краще ніж там же ти народився. Особисто для мене питання повернутись в окупований Росією Крим навіть не стояло. Я народилась в Україні живу, навчаюсь і померти я хочу в Криму, який належить Україні.

Костянтин Богатирьов: Чи є на твою думку осередки опору в Криму?

Емма Зінченко: Так, є. Але ж ви розумієте, що в Україні ми можемо про це говорити та дискутувати. В Росії навіть розмовляючи на кухні якщо скажеш, що Путін — погана людина, то завтра на тебе напишуть донос. Там більше контролю, та й інша ментальність у людей. Якщо  в Росії ти  намагаєшся протестувати то тебе легко саджають за ґрати.

Костянтин Богатирьов: Як ти потрапила до лав ЗСУ, розкажи про свій бойовий шлях??

Емма Зінченко: У 2014 році, після завершення подій на Майдані, більшість з хлопців пішли до батальйону Кульчицького, вже пізніше почали формувати батальйони Азов, Айдар і т. п. Я на той час збирала медичні пункти, тобто акумулювала центрально. За деякий час до мене підійшов пан Стеблюк, полковник медичної служби МВС України і сказав, що оформить мене до миротворчого батальйону МВС. Пробула я там не довго, бо мене вигнали за штурмування російського посольства у парадній формі одягу. Згодом я заїхала до кафетерію, власник якого під час Майдану завжди робив нам чаї, каву, а там сидить сотник, одинадцятої соті, Анатолій Степанович. Я йому розповіла ситуацію свою про звільнення. Він сказав бути о п’яти вечора із чемоданом біля Національного центру Український Дім. Загрузились ми в автобус і поїхали. Незрозуміло куди, проте їхали. На ранок я потрапила до добробату.

Костянтин Богатирьов: А як допомогти саме пораненим бійцям? 

Емма Зінченко: Першочергове завдання у будь-якому бою — евакуація потерпілого. Найперше, що ти робиш накладаєш джгут або робиш пов’язку, а найголовніше — намагаєшся довезти пораненого до лікарів. Особисто мені, крім кримського коледжу, багато досвіду саме дав Майдан, дав змогу навчитися у людей. Тобто багато знань я отримала саме під час Революції Гідності, адже багато, хто знає, що евакуація поранених там не проводилась. Людина просто не доїжджала. Були випадки, коли я в Михайлівському соборі проводила прямі хірургічні втручання. Намагалися відкачувати й завдяки цьому багато кого врятували, але на жаль не всіх. Всі ці знання знадобилися потім на війні.

Костянтин Богатирьов: Хотілося б повернутися в Крим після закінчення війни?

Емма Зінченко: Так!

Костянтин Богатирьов: Можливо є якісь стереотипи про Крим, які ти хотіла б розвіяти, наприклад про російську мову?

Емма Зінченко: Не всі розмовляють, але багато хто. Ніхто ж не забуває і власну мову, і державну. Вся документація була виключно українською мовою. Всі рішення селищних рад були українською мовою. Так, після того як внесли зміни у законодавство і дозволили мати другу мову, частково документи робили татарською мовою, але для старшого покоління. Те чому в Криму розмовляють російською — це по-перше, багатонаціональність, і, насправді, російську мову було легше вивчити, після депортації був радянський союз і знищували кримських татар і українців. Деякі змогли відродитися і перейти на рідну мову, у нас в Україні та Криму є з цим проблеми. Як тільки повернеться Крим до України, впевнена, що там ходитимуть лише у вишиванках говоритимуть українською. Бути українцем — це не лише ходити у вишиванці, якщо ти підняв прапор РФ, то після цього не вдягай її вже.

Дар’я Бура: Що ти могла б сказати людям, які слухають, можливо нас в Криму чи на тимчасово окупованих територіях та людям, які живуть на мирній території України?

Емма Зінченко: Кожен має сам визначитись для себе ким він є, а потім вже пояснювати своїй дитині свою історію. В дитинстві я питала у бабусі, чому вас депортували, я хотіла пояснення саме від неї, бо розуміла, що історію пишуть переможці. Треба робити все, аби мати нашу новітню історію України, не тільки в центральних чи західних куточках держави, але ще й на південній та східній. Кожен має сам визначитися зі своєю самоідентифікацією.