Похід Петра Болбочана на Крим у квітні 1918 року
Історик Сергій Громенко в ефірі Армія FM розповів про похід Болбочана 1918 року, а саме звільнення Криму українськими військами.
Андрій Давидов: Розкажіть про передумови звільнення Криму?
Сергій Громенко: Треба почати з того, від кого звільняли цей півострів і врешті як це так вийшло, що він не був частиною України на той момент. Грудень 1917 року, на півострові відбуваються різного роду процеси, відбувається українізація частин Чорноморського флоту, відбувається становлення і Кримськотатарської державності в Бахчисараї. Потім в січні 1918 року в Криму, так само як і по всій Україні, беруть гору більшовики, національні демократичні сили зазнають поразки. Розгортається червоний терор (майже одночасно і в Криму, і в Києві). Але трохи більша і трохи сильніша Україна могла там втримати якийсь шматочок своєї території на Волині, на Поліссі. Маленький Крим весь опинився під більшовицькою владою.
Після того, як був укладений Брестстький мир між німцями, австрійцями та українцями починається визвольний похід на схід, нова фаза українсько-російської війни, в ході якої з 6 по 8 квітня визволяють Харків. До речі, якраз визволяє його, зокрема і Петро Болобочан. У цей момент постає питання: що ж робити далі, куди рухатися далі, на Схід на Південь, можливо на Північ? Які наступні території мають бути звільнені від більшовицької узурпації? Крим за ІІІ Універсалом не входив до складу Української Народної Республіки, лише північна частина Таврійської губернії.
Андрій Давидов: ІІІ Універсал — це листопад 1917 року?
Сергій Громенко: Так, це листопад 1917 року. Тут у нас звинувачують Центральну Раду в тому, що вона не розуміла важливості Кримського півострова. На захист їй мушу сказати, вона, як демократична установа, будувала відносини з кримськотатарським національним рухом, який якраз претендував на власну державність на цій землі. Тому зради тут немає. Тут просто ніхто не міг передбачити такого тріумфу більшовиків за кілька місяців. Після того, як більшовики захопили півострів, стара домовленість, що в Криму буде Кримськотатарська державність в майбутній Російській Федерації, знову у зв’язку з Україною, перестала працювати.
Вже в січні 1918 року українська Центральна Рада ухвалює Закон, тимчасовий (але він так і виявився основним) Про флот. Тепер весь флот оголошується флотом України. Не тільки флот, але й бази флоту. В законі не було сказано які саме, але ми ж всі розуміємо: де флот, там і Севастополь, де Севастополь — там і Крим. Неможливо заволодіти флотом, не забезпечивши собі володіння Кримом. Тому в квітні Військовий міністр України Жуковський видає Наказ про формування спеціальної похідної групи армії УНР. На її чолі стояв Петро Болбочан. З Харкова він рухається на Південь до Криму. Там на нього чекає один з найбільших успіхів у військовій кар’єрі і визволення Криму від більшовицької узурпації.
Андрій Давидов: Які більшовицькі сили були скупчені на Півдні та у самому Криму?
Сергій Громенко: Сам південь України в той момент представляв собою такий казан: там залишалися і частини більшовиків, які відступали, там же наступали і австрійці, і німці. Там навіть проходив шлях білогвардійських загонів. І тут ще і Болбочан зі своїм військом. У самому Криму слід дорахувати ще і кримськотатарських повстанців. Про те, наскільки це були великі сили, точиться дискусія. Ми можемо з впевненістю казати, що всього в українців військових, добровольців, які приєднувалися до походу, назбиралось десь приблизно до 9 тисяч людей. В Криму більшовиків було насправді може тисяч до 20-ти. Проте треба розуміти, що вони були розпорошені: частина прикривала Перекоп, частина — Чонгар. Якась частина залишилася в Севастополі, щоб боротися проти кримськотатарських повстанців. Але не можна також і забувати (тому, що потім це стало причиною того, що Крим не увійшов до складу України), на Крим також рухалися і німці. Тільки якщо Болбочан двинув просто залізницею через Чонгар, то німці — пішим через Перекоп. І тих німців було найбільше, їх було 430 тисяч. І зрештою це також потім зробило свій внесок у результат битви за Крим.
Андрій Давидов: А які сили були у Центральної Ради по якості?
Сергій Громенко: Серед тих 9-ти тисяч українців (разом з добровольцями), основною силою був (1,5 тисячі) піший Запорізький полк. Ще був полк кінних гайдамаків Всеволода Петріва, ще одного видатного українського діяча, який потім став Військовим міністром і одним із українських військових теоретиків (на жаль, недооцінений). При ньому була і кінна гарматна батарея Олекси Алмазова. З ними ще починав свій шлях Петро Дяченко — майбутній командир Чорних Запорожців. Тобто, як ми не подивимося, обов’язково якийсь видатний український герой брав участь у поході на Крим. Це наша така українська Троянська війна, де всі герої зібралися разом. Були також у них, щонайменше, два бронепотяги. Одним з них командував Павло Шандрук, відомий в майбутньому український генерал.
Андрій Давидов: Можна сказати, там зібрались наші військові, що вже пройшли зимові бої?
Сергій Громенко: Очевидно. І тепер зібралися для останнього бою за Крим. Ще частина героїв визволяла Донбас на чолі з Володимиром Сікевичем, але це окрема історія.
Андрій Давидов: Як розгорталася битва за Крим і в якому часовому проміжку все це відбувалося?
Сергій Громенко: 18 квітня німці починають штурмувати Перекоп і, як тільки перші звістки про це досягають півдня півострову, то в горах починається кримськотатарське повстання. Болбочан рухався трошки іншим шляхом і тому він на два дні запізнювався, у порівняні з німцями. Німці 19 доходять вже до Армянська, Джанкоя, а Болбочан лише в ніч на 22 форсує Чонгар. І Тут треба зауважити, що вступ українців до Криму — це вершина майстерності, але не загальновійськових операцій (тобто ми не можемо казати, що Болбочан зібрав купу людей і переміг іншу купу людей у відкритому бою), а саме спеціальних операцій.
Спеціальна операція — тому, що через Чонгарську протоку веде один залізничний міст. Якщо його підірвати, то вся операція завершиться: поки відбудуєш той міст, то німці займуть і Сімферополь, і Севастополь. Не буде сенсу рухатися далі. І, розуміючи, що будь-який масований наступ призведе до такого кінця, Болбочан відбирає двадцять сміливців-козаків з ручними кулеметами і гранатами. Він саджає їх у дрезину, дрезина по-тихому вночі проїжджає через замінований міст. Козаки висаджуються в тилу більшовиків і розганяють їх. Більшовики підривають одну міну, міст трошки пошкоджений, але вже два бронепоїзди переїхали за міст і тепер вже контратака більшовиків просто захлинається.
Так українці до ранку, іноді переносячи гармати на руках, перебираються до Криму. Болбочан зберіг міст і забезпечив свій прохід. Українці доходять до Джанкоя. В Джанкої вже німці. Починаються непорозуміння з того, як рухатися далі, хто буде координувати. Німці вимагають від Болбочана, щоб він зупинився, Болбочан їх ігнорує і йде далі. Якщо німці основний свій натиск роблять на схід і там затримуються, то українці рвуть південний захід до Сімферополя. І в ніч на 24 квітня займають Сімферополь. При чому захоплюють його так, що навіть деякі більшовикі не встигають евакуюватися: прокидаються зранку, а тут вже українці. Українськи броньовики їздять і виловлюють тих більшовиків у підштанниках.
Навіть частина скарбниці військової, не кажучи вже про документи, опиняється в українських руках. Потім операція продовжує розгортатися і наступного 25 квітня передові загони досягають Бахчисарая. А кіннота Всеволода Петріва йде через гори і підходить під самий Севастополь. В місті ніхто до оборони не готується. В Севастополі постійні мітинги, більшовики кажуть: Давайте будемо топити все, що не можна вивезти, а кораблі виводити в Новоросійськ.
Меншовики кажуть: Будемо битися з німцями, а з українцями порозуміємося. Українці пропонують: Всім піддаватися під Україну (якраз в той момент стоять просто черги записуватися в українців в консульстві в Севастополі). Але 25 квітня німці оголошують Болбочану ультиматум: "Ми не знаємо хто ви такі. Ваше керівництво не говорить з нами про вас. Так що давайте — складайте зброю і вимітайтеся з Криму під нашим конвоєм!". Болбочан відповідає відмовою. Три дні з 25 по 27 триває оце напружене протистояння. Навіть доходить до рукопашних сутичок, на щастя, без застосування зброї.
А на півдні продовжує розгортатися кримськотатарське повстання. Але ані німці, ані українці не дійшли до південного узбережжя Криму, то там більшовики беруть гору і вчиняють різанину кримських татар в Алушті.
27 квітня починається відступ українців, які не зазнали жодної воєнної поразки, але просто змушені були підкоритися політичному рішенню тому. В Києві прийшли до висновку, що союз з німцями важливіше, ніж володіння Кримом. Якщо німці вимагають здати Крим зараз, то вже простіше вивести Болбочана.
29 квітня передові загони повернулися до Мелітополя, де їх застала звістка про переворот гетьмана Скоропадського. А от Петрів, який оперував в Кримських горах і бився там із більшовиками, залишався там ще на понад два тижні. Він вийшов з Криму 10 травня.
Андрій Давидов: Які здобутки були у Петріва?
Сергій Громенко: Насправді кілька разів (щонайменше двічі) в боях з більшовиками, які намагалися прорватися з Алушти до Сімферополя, він їх розбивав. Крім того, Петрів організував у себе з кримських татар, які долучилися до українців, окремий загін кримськотатарський, який допомагав йому в боротьбі з більшовиками.
Андрій Давидов: Що в цей час відбувалося в Севастополі і, зокрема, з флотом?
Сергій Громенко: Тут якраз ми підходимо до того, для чого якраз цей похід Болбочана був організований. В Севастополі Адмірал Чорноморського флоту Саблін шикує весь флот і 29 квітня оголошує телеграмою, що флот піднімає українські прапори над кораблями, над береговими батареями, над казармами і переходить під командування України.
У нас залишилися спогади людей, які пам’ятали як піднімалися українські прапори над кораблями Чорноморського флоту. Наступного дня стало зрозумілим, що українці не прийдуть, а будуть німці. Тоді починається поступово евакуація флоту. Приблизно половина залишається у місті, половина евакуйовується в Новоросійськ.
Потім та половина самозатоплюється. Інша половина повертається назад до Севастополя. І це насправді не поодинокий випадок.
Ми точно знаємо з незалежних джерел, що в Феодосії і в Керчі відбувалося те саме. Тобто місцеві мешканці бачать, що якесь там військо суне, виходить з прапорами, квітами, портретами Шевченка зустрічати українців, а то виявляється німці. Крим чекав на визволення українців і не від українців це залежало. Тому не українська вина і не вина Болбочана, що флот і півострів не стали українськими.
Андрій Давидов: А щодо Криму під час Гетьманату? Яка його подальша доля?
Сергій Громенко: Німці організували в Криму свій уряд. Вони не могли визначитися що робити, тому запропонували домовитися росіянам і кримським татарам, цивільним урядам. Цивільні уряди не домовилися тому, що росіяни були вражені оцим імперським вірусом: Як це ми будемо з кримськими татарами. В результаті все закінчилося тим, що до влади в Криму прийшов генерал Сулейман Сулькевич (Матвій).
В Україні Гетьман — колишній генерал Скоропадський, а тут — генерал Сулькевич, литовьский татарин за походженням. І так вийшло, що гетьман Скоропадський, на відміну від Центральної Ради, зразу постановив в перший тиждень, що Україна без Криму жити не може. Тому хай Крим приєднується до України на будь-яких умовах. Сулькевич відмовився. Там була дуже складна і заплутана історія відносин. Однак гетьман Скоропадський вирішив принудити кримчан до покірності і спочатку заблокував сполучення, а потім ввів і торгівельну блокаду. Головним чином продуктову.
Ще гетьман Скоропадський вів пропаганду за допомогою газет і організацій «Просвіта». Зрештою Крим вирішив, після кількох невдалих спроб домовитися, капітулювати. І в жовтні прислав делегацію на переговори до Києва. І за тими умовами, які Київ пропонував, Крим отримував більше прав, ніж зараз мають деякі суб’єкти російської федерацій. Але кримчанам тоді це не сподобалося, кримчани вирішили ще торгуватися.
Переговори перервалися і всі роз’їхалися. Блокада була відновлена і насправді справа йшла до того, що Крим знову буде примушений до капітуляції і до приєднання до України. Тим паче, що Перекоп і північну частину Арабатської стрілки українці вже захопили. Та в листопаді 1918 року Німеччина зазнала поразки у Першій світовій війні та перестала підтримувати Скоропадського. Проти Скоропадського виступила Директорія і йому вже стало не до Криму. Тому 1918 рік унікальний тим, що були аж дві спроби, два шанси на приєднання Криму до України Але обидві вони, на жаль, не зреалізувались.
