Повстанські рухи під час Перших визвольних змагань
У програмі Історичний фронт історик Юрій Митрофаненко розповів про повстанські рухи під час Перших визвольних змагань. А також про нинішні бойові бригади ЗСУ, що мають найменування Холодний Яр і Костя Пестушка.
Андрій Давидов: Чому саме в Холодному Яру зародився повстанський рух?
Юрій Митрофаненко: Над цим питанням міркували і військові, які потрапляли до Холодного Яру, зокрема автор роману Холодний Яр, військовий армії УНР, учасник Першого зимового походу Юрій Горліс-Горський. І він дав відповідь ще 100 років тому, сказавши, що тут немає жодного клаптя землі, який би не був политий козацькою кров’ю. "Відповідь проста — це козацькі традиції", — писав Горліс-Горський. Тобто потужні козацькі традиції — від гетьманщини Богдана Хмельницького. Нагадую, що столиця була у Чигирині, а резиденція в Суботові. XVIII століття — Коліївщина. Медведівка, батьківщина Максима Залізняка, Мотронинський монастир, село Мельники. Далі повстанські рухи XIX століття проти кріпацтва. Тобто був історичний ґрунт, на якому постала Холодноярська організація, яка деякий час мала назву Холодноярська бригада. Друге, на що звертає увагу Горліс-Горський, — це ментальність населення. Він порівнював холодноярців із полтавчанами та херсонцями і казав, що холодноярці були більш національно свідомі. Адже це були українці з правіку. А ще там були отамани повстанського руху — родина Чучупаків, які мали освіту, військовий досвід і були проукраїнськими. І плюс природні особливості, які давали можливість вести партизанську війну.
Андрій Давидов: З якого періоду почалося формування повстанських загонів?
Юрій Митрофаненко: Згідно з сімейною легендою Чучупаків — 1917 рік, але писемні джерела це спростовують. Тоді на території Холодного Яру ще не було бойової української повстанської організації. І швидше за все, холодноярці не брали участі у спротиві більшовикам під час війни 1917-1918 років. Натомість у добу Гетьманщини починає зароджуватися повстанський рух, адже тоді в село повернувся Василь Чучупак — головний отаман Холодного Яру. Вчитель за освітою, колишній офіцер царської армії, він мав авторитет серед селянства та фактично очолив розрізнені ватаги селян. Це десь наприкінці 1918 року, бо вже тоді маємо інформацію про бої холодноярців з німецькими військами. І вже в січні 1919 року курінь гайдамаків Холодного Яру прибув до Єлисаветграда та став частиною регулярної армії Української Народної Республіки (другий січовий полк), а частина залишилася в Холодному Яру (такий собі батальйон тероборони). З квітня 1919 року почали брати участь у повстанському руху проти більшовиків.
Андрій Давидов: Пік розвитку повстанського руху припадає на 1919 рік, коли якраз по всій території України точилися бої?
Юрій Митрофаненко: У 1919 році Холодний Яр делегує курінь до складу армії Української Народної Республіки, який брав участь у боях із січня по травень 1919 року. У червні він повертається до Холодного Яру: дві частини об’єднуються в полк гайдамаків Холодного Яру. Того ж місяця вони ухвалюють Конституцію. Тобто проєкт Конституції УНР розроблений в Холодному Яру. Отже, діяльність у них була не тільки повстанська, а й юридична. 1919 року спільно із повстанським загоном на чолі з Коцуром беруть Чигирин, вибивають звідти білогвардійців, і весь 1920 рік борються з більшовиками. Саме тоді чисельність Холодного Яру доходила до 15 тисяч бійців. На цей період припадають успішні бойові проти російських білогвардійців та більшовиків. Холодний Яр став символом боротьби з більшовизмом в Україні.
Андрій Давидов: Тут слід згадати і Костя Пестушка, слава якого загорілася у 1920 році.
Юрій Митрофаненко: Так, була створена у серпні Холодноярська бригада, а у вересні туди прибув Кость Пестушко на чолі Олександрійської повстанської повітової дивізії. 22-річний Кость на той час вже був досвідченим командиром, адже його дивізія вибивала з Олександрії та Херсона більшовиків. Потім він кружляв у степах Єлисаветграда та вирішив прийти до Холодного Яру. В Холодному Яру діяло правило меритократії: холодноярці визнали командиром вихідця з інших теренів — Костя Пестушка, що нечасто бувало серед повстанців. Нині на честь Костя Пестушка названа 17-та танкова бригада з Криворіжжя. Кость Пестушко уродженець села Ганівка нинішнього Олександрійського району Кіровоградської області, у травні 1920 року захопив Кривий Ріг.
Андрій Давидов: Якою була подальша доля Костя Пестушка?
Юрій Митрофаненко: У вересні 1920 року вони зібрали велику силу. На чолі Холодного Яру отаман Деркач, Степова дивізія — Кость Пестушко, загін Чорного Ворона, Пилип Хмара, отаман Гулик з Черкас. Вони зібрали достатню силу, щоб захопити Черкаси. Та потім союз розпався, адже переважала локальність дій їхніх загонів. Плани вирушати на Київ не підтримала частина повстанців, які воліли воювати біля своїх домівок. Замість того, щоб наступати на Київ, повстанці Пестушка залишили Холодноярську бригаду та вирушили у напрямку своїх сіл. Там вони зуміли врятувати земляків від більшовиків, але зазнали значних втрат під час боїв з Другою кінною армією. І тому Кость Пестушко в умовах холодів був змушений розпустити своїх бійців. Надалі він вже Олександрійську дивізію не зібрав. У травні 1921 року Пестушко загинув в бою з більшовицькими агентами на території свого рідного села. Це сталося 9 травня 1921 року в селі Ганівка, де зараз стоїть йому пам’ятник. А холодноярці продовжили свою боротьбу, яка тривала фактично до 1922 року.
Андрій Давидов: Як довго тривала боротьба після 1922 року?
Юрій Митрофаненко: Можна порівняти боротьбу в Холодному Яру з боротьбою УПА на Галичині, коли основна боротьба припинилася на початку 1950 років, але окремі загони ще діяли протягом близько 15 років. Холодний Яр проявляв себе і коли селяни чинили опір колективізації. Цікавий факт, що десь до 1970 років селянам дозволялося розбирати стріху тільки в присутності працівника міліції, бо нерідко там ховали куцопали (обрізи). Тож ще в 1930-х роках боротьба в Холодному Яру тривала. Тож не дивно, що у структурі Української Повстанської Армії був курінь Холодний Яр.
Андрій Давидов: Хто брав участь наприкінці 1920-х - початку 1930-х років у повстанській діяльності?
Юрій Митрофаненко: Основні осередки боротьби в Холодному Яру згасли в середині 1920-х років. Останній відомий отаман — Чорний ворон. Це був Іван Чорноусов чи Чорноусенко, точне прізвище невідоме. Окремі спалахи повстанського руху фіксували і в 1927 році. Брали участь — колишні повстанці, які пам’ятали і Пилипа Хмару, і Холодний Яр, але вже тоді міліція почала переслідувати селян. І 1929 році було арештовано Дем’яна Чучупаку. Брат холодноярців був потенційно небезпечний для радянської влади.
Андрій Давидов: За вашими оцінками, за період Визвольних змагань яка кількість населення пройшла через повстанські рухи?
Юрій Митрофаненко: Можна говорити тільки приблизно, адже це не були регулярні частини і ніхто списків чисельності не вів. Але якщо Холодний Яр у різні часи міг нараховувати 20 тисяч, то загалом по Україні було до 500 тисяч повстанців. Недолік руху був в тому, що повстанські загони були роз’єднаними, діяли локально та були занадто амбітними, щоб об’єднатися.
Андрій Давидов: Яке значення повстанського руху Перших визвольних змагань для сучасної України?
Юрій Митрофаненко: Величезне значення. Відомий отаман армії УНР Юрко Тютюнник колись сказав, що найцінніший скарб нації — це досвід визвольної боротьби. Тож це наш досвід, що ворогу, окупанту треба чинити опір. Також цінна тактика повстанської боротьби. Зокрема, роман Юрія Горліса-Горського Холодний Яр, виданий у Львові у 1930-х роках, був настільною книгою вояка Української повстанської армії. Позивні, псевдо, прихована співпраця з ворогом, криївки, землянки, рейкова війна — все це було описано в романі. Слід зазначити, що роман Холодний Яр перекладено навіть російською мовою.
