Працюю над проєктом зі створення реабілітаційних центрів для військових – капеланка Олена Легенчук

Житомирянка Олена Легенчук разом із чоловіком та чотирма дітьми жила за кордоном та займалася фотографією. З початком великої війни вона залишила рідних в безпеці та повернулася в Україну. Разом з Християнською службою порятунку Олена їздить на передову, щоб підтримати військових. Як стала капеланкою, яким чином реалізувала ідею мобільної стоматології та чи є на «нулі» атеїсти, Олена Легенчук розповіла на Армія FМ.

До широкомасштабної війни організовувала табори для дітей, працювала з жінками у кризових ситуаціях, тож мала чималий досвід психологічної та духовної допомоги. Повертаючись в Україну, думала, що працюватиме із родинами переселенців, але доля склалася інакше. Вперше потрапила на передову разом із Християнською службою порятунку, пригадує Олена.

– Господь шукає відкрите серце, готове до служіння і жертовності. Я відгукнулася на Божий поклик. Коли вперше потрапила на передову як помічниця капелана і поспілкувалася з військовими, мені хотілося їм казати ті слова любові, які переповнювали мене. Бог давав такі обставини, людей та ситуації, в яких я розуміла, що маю бути разом із бійцями.

Як розповіла Олена Легенчук, не належить до штатних капеланів ЗСУ, проте як представниця Християнської служби порятунку активно співпрацює з капеланським корпусом у війську.

– Я капеланка-волонтерка і представниця Християнської служби порятунку, яка з 2014 року має військовий корпус капеланів – священнослужителів різних конфесій. Ми співпрацюємо із капеланським корпусом ЗСУ. Доступ на нульові позиції йде через командування, через стосунки з військовими. Вони бачать нашу роботу і нам довіряють. Кожен капелан нашої організації вибудовує стосунки з певним підрозділом.

За словами Олени Легенчук, чоловік залишився в Іспанії доглядати за дітьми та повністю підтримує її вибір.

– Оскільки в нас четверо дітей, ми з чоловіком розуміли, що хтось один зараз має займатися служінням військовим. У мене виходило краще, тому ми вирішили, що це буду я. Мій чоловік докладає всіх зусиль, щоб моє служіння було ефективним.

 На позиціях жінку-капелана хлопці зустрічають по-різному: хтось ставиться скептично, хтось дозволяє собі жарти, проте згодом складається дуже тепле спілкування, ділиться Олена Легенчук.

– Спочатку були різні жартики, намагання звести спілкування до абсурду. Та я почала активно вести сторінки в соцмережах, тож багато військових мене вже знають до того, як я до них приїжджаю. Сумніви у бійців зникають, коли вони починають зі мною спілкуватися.  Якось військовий, який повернувся з полону рік тому, звернувся до мене за допомогою і сказав, що я єдина людина, якій він зміг відкритися. Хоча з ним вже працювали психологи. Мені хлопці часто кажуть, що кожного разу як їдуть на позиції, так моляться, як в церквах не моляться.

Військові потерпають від втоми та безсоння, що призводить до апатії, що впливає на спілкування та стосунки. Після розмови та молитви у військових знову з’являється жага до боротьби, зауважує Олена Легенчук.

– На позиціях, у підрозділах ми молимося, розмовляємо, читаємо Євангеліє. Я проводжу консультації, відповідаю на питання. Ми обов’язково щось хлопцям привозимо.

Розповіла Олена і як долучилася до проєкту зі створення мобільної стоматології, кошти на яку їздила збирати до Сполучених Штатів Америки.

– Коли познайомилася з капеланами, в яких була ідея створити мобільну стоматологію, я включилася в цей проєкт. Щоб залучити донати, у США працювала фотографом, у церквах розповідала про ініціативу. Загалом вдалося зібрати близько 20 тисяч доларів. Ми обладнали подарований спонсором бус і почали виїжджати на передову на початку зими. І наш приїзд був за щастя, адже взимку, коли в бійців мерзли ноги, одразу починали боліти й зуби. Якось, військовий розповідав, що коли в нього болів зуб, було бажання вибігти і крикнути окупантам: «Зупиніться, не стріляйте, в мене болить зуб!»

Інколи стоматологу доводилося працювати понад 12 годин, щоб усім надати допомогу, ділиться Олена Легенчук.

– Наш лікар інколи  працював і з п'ятої ранку до дванадцятої ночі. Бувало, що за день надавав допомогу 32 військовим. Адже траплялися випадки, що хлопці собі штик-ножами діставали зуби, коли майже всі стоматологи з прифронтової зони виїхали, а ті, що лишилися брали по 5 тисяч за видалення та ще й черги були шалені. Тож наші візити були для хлопців свідченням любові: ризикуючи життям до них приїздять, щоб надати допомогу.

Як поділилася Олена Легенчук, нині працює над проєктом зі створення реабілітаційних центрів для військовослужбовців та ветеранів.

– Я вже працюю на перспективу – розробляю програми по роботі з ветеранами війни і їхніми сім'ями. Працюю над проєктом зі створення духовно-психологічних реабілітаційних центрів для військових. Там армійці зможуть бути в середовищі, де їх розуміють. Могла б годинами розповідати, що відбувається з військовим, коли він повертається додому, а я вже навчилася з цим працювати.

Поїздки на передову та мобільна стоматологія потребують регулярного фінансування, зауважує Олена Легенчук. Каже, кожен виїзд на фронт – це щонайменше 50 тисяч гривень. Суми значно більші, якщо хлопцям потрібні тепловізори та дрони. А нещодавно привезли військовим рибальські сітки, за допомогою яких бійці зупиняють ворожі дрони. 

Фото з відкритих джерел