Правда і об’єктивність — наша зброя, — Сергій Лойко
У 2014 році Сергій Лойко (журналіст, письменник) був під час боїв за Донецький аеропорт з нашими десантниками, і тоді написав книгу «Аеропорт». Сьогодні під час спецефіру на Армія FM ми спробували порівняти "приховану" війну Росії проти України у 2014 році з сучасною повномасштабною війною.
Андрій Давидов: Ви відстежували приховане вторгнення Росії з березня-лютого 2014 року. Зараз це вже не приховано, всі бачать, що Росія — ворог. Як це відбувалось тоді, що змінилося, в самій військові доктрині?
Сергій Лойко: У 14-му році, по-перше, теж була широкомасштабна агресія Російської Федерації, хоча вони прикривалися, різниця лише у тому, що зараз вони роблять все відкрито. Якби 2014-му році всі європейські країни повели себе тоді, як зараз, думаю ось цієї війни зараз би не було. Росія, як держава, вже перестала існувати зараз, ця Росія, що є — прямує на дно. Путін вирішив знищити Україну, але він уже знищив Росію, тому я взагалі не бачу сенсу для нього щось робити далі.
Відкрию секрет, наприкінці мого роману «Рейс» я вбиваю Путіна, не особисто звісно, а мій герой. Хоча життя зараз складається інакше, але сподіваюся, що це все здійсниться. У моєму романі «Аеропорт» я вбивав Моторолу та інших — це все справдилося.
І якщо воно не справдиться, то я постараюся посприяти цьому процесу. Я приїхав сюди не як журналіст, я оформляюся в територіальну оборону. Буду вперше на війні вже як захисник правди та свободи миру для всього світу, бо тут вже можна сказати, що ми присутні на початку третьої світової війни.
Путін у своєму скаженстві придумав фашистів, він із ними воює, перемогти можна у вигаданій війні, але українці довели, що це війна реальна.
Він виступає в ролі шаленого Гітлера, ну а всі ми знаємо, чим він закінчив.
Андрій Давидов: Ви говорите про Путіна відверто, чи не боїтесь ви переслідувань російськими спецслужбами?
Сергій Лойко: Офіційна пропаганда — це те, що я зрадник. Якщо я повернуся до Росії, мені світить щонайменше 15 років. Але я не зрадник, я справжній патріот своєї батьківщини, я хочу добра, хочу, щоб моя батьківщина була мирна і розвивалась. Як у 90-му році, коли в Росії вперше з'явився МакДональдз. Попри не недоліки, з точки зору здорового харчування, тоді це був знак, що Росію приймають у світі. Зараз МакДональдз пішов і це стало символом того, що фашистську Росію вигнали з цивілізованого світу.
Путін одягнув нас у шкуру німців у Другу Світову. І я сподіваюся, що сьогодні не 41-й рік, а вже 45-й, що протягом місяця доля війни вирішиться. Я бачу наскільки невмотивовані російські солдати, вони звичайно все брешуть про навчання і таке інше. Але їх теж ввели в оману. Їм сказали, що вони їдуть воювати з якимись хохлами та повернуться додому як герої. Нині вони вже самі бачать, що цього не буде.
Андрій Давидов: Ви розповідали про російсько-фашистську армію, а якою ви бачите українську армію саме зараз?
Сергій Лойко: Я до цього був на понад 10 війнах та збройних конфліктах як журналіст, і в кожному конфлікті, до 2014 року, у кожної сторони була своя правда. В Югославії так було та в Іраку, але тут у нас чорно-біла війна. Це практично Армагедон, священна війна, не побоюся цих красивих слів: війна між добром і злом. Українська армія, український народ — це добро, російсько-фашистські загарбники — зло. Це ті самі орки з фільму. Путін перетворив усе в страшну казку. Мабуть, він не награвся у війнушку в дитинстві. Він вигадав фашистів, яких він хоче перемогти. Для цього він пожертвував країною, своїми людьми, не кажучи вже про те, що він бомбить мирні міста. І цьому треба покласти край. А відбулося це тому, що в посткомуністичній Росії не було Нюрнберзького процесу. Усі кадебешники, партійні функціонери зараз сидять в Думі. І я згодний з Невзоровим, який сказав, що Росії буде так важко очиститись, що їй доведеться нове ім’я для себе вигадувати. Тому потрібен буде грандіозний Нюрнберзький процес над Путіним і його спільниками, яких у нього дуже багато, рахуючи й тих 200 професорів, які підписали злочинне звернення.
Андрій Давидов: Є таке твердження, що починаючи з 2014 року російська армія, окрім того, що бомбила мирне населення в Сирії, більше ніде не воювала, а українська з 2014 року веде безперервні бойові дії.
Сергій Лойко: Ви подивіться фото російських військовополонених — це ж якісь бомжі: неякісні берці, набита ватою форма, протерміновані сухпайки. Їм доводиться витрачати пальне, щоб зігрітися, адже в розбомблених ними ж будинках ще холодніше. Вони перетворилися у мародерів. Вони нагадують французьку армію зразка 1913 року, яка тоді відступала з Росії.
Андрій Давидов: З огляду на Ваш багатий журналістський досвід, що б ви порадили українським колегам та іноземцям, які приїздять висвітлювати події в Україні?
Сергій Лойко: Правда та об’єктивність — наша зброя. Тому варто 20 разів перевірити інформацію, щоб не створювати міф про 28 панфіловців.
Андрій Давидов: У соцмережах та навколополітичних колах нині активно обговорюється інформація, що нібито в оточенні Путіна є люди, які готові його прибрати. На Вашу думку, чи можливий такий сценарій?
Сергій Лойко: Думаю, є значна кількість впливових і заможних людей, які розуміють, що вони на «Титаніку» і єдина можливість врятувати корабель — ліквідувати капітана, який веде його на український айсберг. Тому якщо вони запропонують значні гроші впливовим військовим, то в них буде вибір — або бути знищеними атомним вибухом, який загнана у кут криса, яку звати Путін, може організувати, або ж отримати чималі гроші, знищити його та стати героями для людства. Це вирішило б все. Путін — єдиний протагоніст цієї війни. Вона потрібна лише в його хворій уяві. Вона не потрібна ані російським генералам, ані російським політикам. У Соловйова та йому подібних вже змінився тон. От Шахназаров сказав нещодавно в прямому ефірі російського телебачення, що, як виявляється, українська нація об’єдналася і, мовляв, треба якось реагувати, звернутися до народу України. Ви вже звернулися до народу України, коли почали бомбардувати мирні квартали.
Андрій Давидов: Що б Ви сказали українським бійцям, які нині на всіх фронтах захищають Україну?
Сергій Лойко: Робити свою справу. Чим більше російсько-фашистських загарбників найближчим часом буде знищено, тим швидше закінчиться війна. Іншого шляху немає.
