Зараз в ефірі:

Проект "Обличчя миру": "Вони всі наші герої"

04.12.2017
Проект "Обличчя миру": "Вони всі наші герої"

Сьогодні до нас на ранкову каву завітали: Дмитро Муравський - фотограф, волонтер, Оксана Гавлилюк - керівник Інформаційно-координаційного центру та Ярослав Павловський - координатор Інформаційно-координаційного центру.

 

 Доброго ранку! Розкажіть трішки про Ваш проект «Обличчя миру»

 

Ярослав: Доброго дня! Це проект, який народився з нашої попередньої діяльності з книжки Дмитра «Через війну. Погляд волонтера». Ми вже його протестували в роботі одного із міністерств. Ми там зробили виставку робіт Дмитра Муравського. Це роботи на яких зображено обличчя людей знятих в реальних бойових умовах, чи інших ситуаціях і тим вони цікаві, що ми їх переносимо із окопів у спокійне київське життя, вулиці, метрополітен. І ставимо їх в один ряд з тими людьми, які щодня прокидаються ідуть собі на роботу, чи от як ми на ефір. Працюють, п’ють каву, а на сході їх спокій оберігають саме от такі обличчя. Того от наше завдання, нашого проекту, через фотографії Дмитра, які ми будемо виставляти у зовсім неочікуваних місцях, цих людей перенести і нагадати суспільству про те що от їхній спокій захищають ось такі от люди. Вони звичайні люди, молоді, гарні. Повірте, наше завдання показати кожне обличчя. Познайомити світ з цими обличчями.

 

Тобто, крім фото, поруч ще якась історія?

 

Ярослав: Особливість нашої співпраці, те, що ми хочемо помножити емоції. Емоції які народжуються на фотографії. Тому що це старт. Зловити цю мить, показати такий сюр… у нас є декілька фотографій на Орлі, знаєте, там такий марсіанський пейзаж. Жодного цілого дерева немає. Все повністю усипане осколками. І на такому фоні сидить Лівша (Андрій Верхогляд), молодий та гарний хлопець, і не зважаючи на все це він посміхається. Тому наше завдання, емоції помножити на емоції. Фото плюс текст, плюс можливо (не буду розкривати плани) наша подальша дія.    

 

Інтрига все ж таки залишається. Можете, трохи розкрити поняття того, що ви працювали у най незвичайних місцях?

 

Ярослав: Обличчя миру, це обличчя, які люди мають бачити всюди. Депутати на приклад, коли заходять у верховну раду і думають, як їм би там вкрасти НДС (наприклад)… мають подивитися на обличчя миру. Тож можливо варто прийняти закон про продовження служби у лавах збройних сил людей з інвалідністю. Ми допомагаємо їм, показуючи цих людей що висять нині у стінах верховної ради. Раніше на цьому місті висіли лише фото ГенСеків. А зараз висять ці звичайні хлопці. Ми хочемо, щоб люди які спускаються у метрополітен (і зараз ми над цим працюємо, 6-го грудня трохи привіт риємо завісу таємниці)  має відбутись відкриття однієї зі станцій метро, яку ми орендуємо фотографіями обличчя миру. Люди мають побачити цих хлопців і зрозуміти, що вони можуть собі дозволити ходити спокійно по своїх справах по метро завдяки цим хлопцям. Люди які на приклад ходять до школи, (я до речі недавно домовився з Черкаськими  школами) приходять і бачать ці обличчя миру. Так само ми виведемо ці обличчя миру на вулиці. Ці світлини з’являться на лайтбоксах, на зупинках. Ми хочемо ці обличчя миру перенести в реальне життя. Все для того, щоб люди цінували той комфорт, той спокій який їм забезпечують ці обличчя миру.

 

Я так розумію, що тих фото декілька тисяч?

 

Дмитро: Цих фото дійсно багато. Тих що підходять для цього проекту… можна говорити про сотні. Всі ці фотографії робилися переважно під час боїв. Тут навіть немає коли поїсти того у ці маленькі проміжки часу у вдавалось робити найяскравіші фото. Хлопці бійці у цей момент посміхаються, живуть у них це звичайний день. І от такі реальні люди, реальні умови, коли там видно як з автомата ще йде дим йде після стрільби, чи там рис розкидано такі фото вселяють якусь впевненість і віру мирного населення у те що їх життя у надійних руках.

Коли вийшла моя книга я не очікував такої реакції від самих учасників тих світлин. Хлопці розуміють, що їх бачать у тих важких умовах їх рідні, близькі і вони можуть пережити це разом з ними. Це дуже велике везіння, що ці фото вийшли. І люди які їх бачать на виставках чи у соцмережах вони їх вірно сприймають.

 

Де, і як збираються ці фото? От ми знаємо, що часто траплялося так, особливо, в бойовій обстановці, що навіть не вистачало часу спитати, як звати героїв наших фото.

 

Дмитро: Так, на жаль, є така проблема, що багато світлин на яких не знаєш хто зафіксований. В тих умовах, коли вони були зроблені зовсім не до того було аби питати. У нас було з Ярославом коли ми за день мали про три боя. Тобто зранку потрапили десь о 3 чи 4 ранку, в обід і ввечері. Коли дивишся на ці фото у серці щось ніби защімлюється і ти розумієш що потрібно зробити справу до кінця. І країна повинна знати своїх героїв не лише в обличчя а й по імені. Ми не кажемо що всіх героїв сфотографували! Ми зробили лише маленьку частину роботи. Там все по простому виглядає. Хтось під час перезаряджання зброї, хтось під час обіду. Але деталі які супроводжують ці світлини змушують задуматись і повертатися знову і знову, і виникають питання.

 

Оксана: Я додам про саму ідею. З чого почав Дмитро – що ми не знаємо, хто ці хлопці. Ми організовуємо флешмоб – фото людей, яких ми не знаємо, і ми будемо на сторінці інформаційно-координаційного центру викладати ці фото, і будемо просити всю інформацію, про людей на зображеннях, скидати нам в особисті повідомлення. Очікуємо отримати фідбек – в особисті, бо ми не знаємо, чи хоче ця людина оприлюднювати про себе якісь факти, а потім опублікуємо вже фото разом з історіями про героїчні вчинки цих людей, з їхніми історіями. І кінцевим продуктом цього проекту ми бачимо книгу – «Обличчя миру», з такою ж назвою. Але вона вийде лише тоді, коли ми матимемо вже весь матеріал, всю інформацію.

Ці фото будуть викладені не тільки на сторінці нашого центру, а і я, і Дмитро будуть публікувати, ще в нас є партнери – фонд «Народний тил», фонд «Повернись живим», «Народний герой» – вони теж будуть публікувати. Ми стартуємо 6 грудня. Ми реалісти, розуміємо, що не будемо отримувати тільки позитивні матеріали, бо люди і реакції різні, і це не означає, що людина зображена на фото може отримати лише позитивну характеристику з боку своїх побратимів. Тому і просимо писати особисті листи, щоб відфільтровувати цю інформацію.

 

Ярослав: Суть цього проекту народилась, коли ми побачили цих хлопців, до яких ми звикли в окопах – вони дуже впевнені в собі, такі термінатори, можуть і прикрикнути, тримати за шкірку фотографів, щоб не лазили куди не треба. А ми їх побачили на паркеті, на публічних заходах, в костюмах, зовсім в іншій обстановці, їх не впізнати. Я впевнений, що рідні і близькі багатьох героїв нашого проекту такими їх не бачили, вони бачать зовсім інший, домашній їх бік.

 

Дмитро: Звичайна людина бачить світ, як відеоряд. А фотограф бачить кадрами. Певна кількість знімків на секунду. Коли ти бачиш, як герой дивиться на себе на фото, в книзі, чи на виставці, його обличчя змінюється. Я завжди шкодую, що у той момент в мене нема в руках фотоапарату, щоб зняти їх у той момент. Вони вирівнюються, дивлячись на себе. Це окрема історія. Вони переосмислюють власну роль, власне місце в історії. Це ще одна з причин, чому виникла ця ідея, показати нашим військовим їх зі сторони, себе із сторони. Як я їх побачив, як мені пощастило їх побачити. Тому що повага до армії, повага до військових  це одна з основних причин діяльності нашого координаційного центру взагалі. Нам хочеться, щоб українську армію поважали, щоб військовим завжди дивились у слід і пишались

 

Чи є у вас улюблена історія? Кожна особлива, але може все є таки є свій фаворит.

 

Дмитро: О, це десятки історій, під кожну ситуацію підходить своя. Але є фото Олександри Безсмертної. Це нестандартна людина, морський піхотинець, яка здобула свій берет непростим чином – жорстким відбором. Дуже хотілось її зустріти, я багато про неї чув. І я не буду щось імітувати, хотілось зробити саме природній кадр. І от це був кінець травня, вона сіла у хаммер біля дороги, бузок поруч. Каска, зброя, і я крикнув їх – «Саша» -  вона повернулась і от це фото передає абсолютно точно атмосферу.

Улюблених фото немає, є фото до яких ти повертаєшся, і кожного разу знаходиш у них щось нове.

 

Оксана: Ми у Львові на книжковому форумі були на презентації Невидимого батальйону. І ми привезли з собою це фото, і там цілий курс культурологів з Академії сухопутних військ, і встав викладач, і каже: ви взагалі знаєте то це? Це наша випускниця! Вона переможниця всіх конкурсів, і кращий курсант року і таке інше. І ми розуміємо, і бачимо як реагують люди на ці фото, на ці облич миру.

І коли вийшла перша книга Муравського, ми побачили, як молоде покоління, курсанти, починають дарувати цю книгу як сімейний подарунок, підписують її. І ти розумієш, що така книга лишиться на покоління і покоління.

Інформаційно-координаційний центр намагається нині вирішити ще низку актуальних питань, щодо прийняття законопроектів, що стосуються соціального захисту військовослужбовців, хочемо, що б ті, хто повернувся і отримав інвалідність, змогли продовжувати службу в армії, ми хочемо аби отримували кошти за піднайом житла військовослужбовці, щоб чоловіки і жінки мали рівні можливості  в армії, наші сімікі врешті-решт на законній основі служили в районі АТО, тому через всі наші заходи ми намагаємось вирішити ці питання, адже те саме те, що можуть зробити наші чиновники для української армії.

 

Ярослав: Вчора був бал благодійний в Житомирі. В кінці, зібрали чимало для 30-ки, 60 тисяч гривень на автомобіль реанімаційний. І хлопці вирішили передати привіт нашим бійцям, які лікуються зараз у Литві, вони взяли наш плакат – відомий – «Боєць в житі», і поки вони підписували, зразу двоє бійців сказали, що це вони на плакаті. Кожен з тих, хто там був, хто там є, хто прокидається вночі від снів про війну, вони всі наші герої, вони всі на наших фотографіях, плакатах, це вони справжні обличчя миру.

 

Оксана: Уже днями ми чекаємо з друку англомовну версію книги «Через війну: погляд волонтера», яку забираємо з друкарні і одразу веземо в Грузію, будемо там презентувати. Важливо займатись публічною дипломатією і доносити до світу те, що відбувається в Україні.

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток