"Противник може прослухати, але ми це робимо": командир роти 93-ї бригади передає голосові бійців їхнім рідним

«Забрали дядька — я все кинув і пішов до війська»: командир роти 93-ї бригади «Холодний Яр» із позивним «Святий» розповів про свій шлях від командира взводу до командира роти, бої за Бахмут і нинішню ситуацію на Костянтинівському напрямку. Військовий також розповів про незвичну практику підтримки бійців — передачу голосових повідомлень із позицій їхнім рідним.

— Як і коли ви долучилися до війська? Що спонукало зробити цей крок?

— До війська я долучився у квітні 2023 року. Найголовніше, що мене до цього підштовхнуло, — загибель мого дядька, з яким я прожив майже все своє життя. Він служив у 92-й штурмовій бригаді. Після його загибелі я вирішив піти до армії. До цього я працював на роботі, де мав бронювання, але після того, як забрали дядька, я все кинув і також долучився до Збройних сил. Спочатку був солдатом, а згодом мене відправили навчатися на офіцера, оскільки в мене була вища освіта. Після навчання за розподілом потрапив у 93-тю бригаду, де служу й досі.

— Ви одразу стали командиром роти?

— Ні. Починав молодшим лейтенантом, командиром взводу. Це був Бахмут. Я потрапив до свого механізованого батальйону, у свою механізовану роту, саме тоді, коли вони були в Бахмуті. Під час першого заходу я був командиром взводу, знаходився на пункті евакуації, взаємодіяв із піхотою, заводив її на позиції. Після двотижневої ротації під час другого заходу в Бахмут нас знову завели. Приблизно через тиждень мене поранили. Після цього я повернувся вже наприкінці Бахмутської кампанії, коли, думаю, всі бачили кадри з прапорами «вагнерівців» у місті. Тоді я вже був заступником командира роти. Командира роти не було — він перебував у госпіталі, тому мене поставили його заступником.

— Кажуть, що у війську одні з найскладніших посад — командир роти та командир частини. Наскільки це відповідає дійсності у 2026 році?

— Я б вас трохи поправив. Найскладніші посади у Збройних силах — це командир роти, командир батальйону і командир бригади. Тримаємося і робимо свою роботу. Зараз можна сказати, що бойові дії трохи полегшилися завдяки різним технічним рішенням — НРК, дронам тощо. Але водночас з'явилося нове навантаження: спілкування з медіа, гуманітарна допомога, взаємодія з волонтерами. Командиру підрозділу тепер потрібно не лише керувати бойовими діями, заводити людей на позиції та забезпечувати їх, а й працювати з медійною складовою. Без цього зараз ніяк.

— На якому напрямку зараз перебуває 93-тя бригада?

— Ми знаходимося на Костянтинівському напрямку. Точні населені пункти я, звичайно, називати не буду. Це не потрібно.

— Наскільки складна там зараз оперативна ситуація?

— Не хочу, щоб на мене хтось ображався, але 93-тя бригада, думаю, ви знаєте, завжди перебуває на найважчих напрямках. Як любить казати наш командир бригади: «Ситуація складна, але контрольована». Так воно і є. Ситуація дуже складна. Дуже сильно розширилася кіл-зона. Дрони — як наші, так і противника — працюють уже на відстані 15–20 кілометрів. А 3–5 кілометрів — це суцільна кіл-зона, у якій, якщо противник з'являється, ми його знищуємо. Противник так само намагається знищувати наші сили та засоби.

— Ми побачили вас в одному з відео, де ви підтримуєте зв'язок між бійцями на позиціях та їхніми рідними. Бійці передають повідомлення по рації, а ви записуєте їх і надсилаєте близьким. Коли з'явилася така практика?

— Це з'явилося після того, як кратно зменшилася кількість людей, які до нас приходили як поповнення. Через це моя піхота на позиціях почала сидіти не тиждень-два, як було раніше, а по 10 днів, місяць, півтора, два, три й більше. Ми почали думати, як підтримати хлопців, як зробити для них щось приємне. Окрім звичайних посилок — сухпайків, води — передаємо різні смаколики, снікерси, дитячі малюнки, щось, що може підтримати. Ну і придумали таку історію з голосовими повідомленнями додому через радіостанцію. Ми записуємо їх на телефон і передаємо рідним. Звичайно, цього краще не робити, тому що противник може прослухати радіостанцію. Але, незважаючи на це, ми все одно це робимо, тому що воно дуже сильно мотивує та підтримує і самих бійців, і їхніх рідних.

— Буває, що бійці просять передати щось конкретне з дому?

— Так. Крайній раз один мій боєць, у якого вже третій вихід, просив просто домашньої води. Йому дуже захотілося домашньої води. Він навіть просив дружину Валентину: «Прийшли мені дві пляшки води, мені командир скине. Я дуже хочу домашньої води». Насправді вода в різних регіонах України відрізняється. Вода у Львові не така, як у Києві, наприклад. Якщо нічого глобального не стається, якщо рідні самі не виходять на мене і не просять щось передати, ми двічі на тиждень обов'язково передаємо голосові повідомлення.

— А що найчастіше бійці записують своїм рідним? Є якась класична схема?

— Плюс-мінус. Хтось пам'ятає про день народження — вітають. Найчастіше це класична схема: «Привіт, кохана, у мене все добре, ми не голодні, обстановка нормальна, скоро повернуся». Хлопці записують приблизно одне й те саме. Вони чують і бачать один одного, знають, хто що записує, тому повідомлення плюс-мінус однакові. Але якщо є якесь свято чи інша важлива подія, то, звичайно, вітають.