ProВійсько: Крим. Воєнні заводи смокчуть півострів

ProВійсько: Крим. Воєнні заводи смокчуть півострів

 

Російська Федерація готується до урочистостей з нагоди 7 річниці окупації українського Криму. Місцеві та російські телеканали розповідають про нібито якесь покращення інфраструктури, рівня життя людей, збільшення середньої заробітної плати та розвиток туризму.

 

 

 

Команда "Proвійсько" вирішила зясувати, як насправді змінилося життя на півострові за роки окупації: чому Росія дотепер боїться спротиву серед місцевого населення, як змінилася за цей час його економіка та яку військову продукцію для російської армії виготовляють українські оборонні підприємства на півострові.

За часів СРСР Кримський півострів був величезною військовою базою, яка забезпечувала домінування Радянського Союзу в Чорноморському регіоні та його вплив у Середземномор’ї та на Близькому Сході. Основу кримської промисловості становили підприємства військового приладобудування, які виробляли керовані торпеди, системи управління для ракетних озброєнь та інше оснащення. У регіоні збудували десятки кораблів Військово-морського флоту Радянського Союзу.

Із припиненням «холодної війни» та після розпаду Радянського Союзу пріоритети економіки вже в українському Криму були дещо змінені. Замість оборонної промисловості на перший план вийшли харчова та хімічна промисловість, сільське господарство, енергетичний комплекс та туризм. Наповнював місцевий бюджет і експорт промислових товарів.

Загалом, за підрахунками експертів, до окупації бюджет Криму перевищував свої потреби приблизно на 15%, тобто залишкові кошти надходили в бюджет України. Та вже після анексії Криму Росією сформована структура економіки зайшла у глухий кут, а півострів дуже швидко перетворився у дотаційний регіон РФ.

Андрій Клименко (керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень): В 14-му і до середини приблизно 15-го років в Росії була ейфорія: «Крим – це буде нова вітрина росії, це буде навіть круче за олімпійські Сочі, там будуть 7-ми зіркові готелі, буде ігорна зона, і вільна зона. Тобто світовий курорт…А насправді ще з 14-го року кримські податки, те що збирається, вони формують приблизно 30% що витрачається. Тобто десь на 70% Крим дотаційний і ці 70% його дотує кожний рік бюджет Російської Федерації.

З моменту захоплення півострова основним напрямком політики окупанта в Криму стала мілітаризація. На момент вторгнення кількість російських військових там складала від 10 до 12 тисяч. Наразі їх чисельність, за найскромнішими підрахунками, становить близько 33 тисяч військових. Також на окупованому півострові розміщено майже 200 танків, більше 400 броньованих машин, 122 літаки, 16 підводних човнів та майже 70 кораблів та катерів. Процес нарощення військової спроможності продовжується і надалі.

Андрій Клименко (керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень): Ми ще 2-3 роки тому казали, що в перспективі приблизно 5 років кількість військовослужбовців на території Криму досягне 80-100 тисяч осіб. Наша оцінка, що зараз там більше 60 тисяч військових».

Окрім перекидання військ з території Росії, агресор відновлює підприємства та об’єкти військово-промислового комплексу, що збереглися з часів СРСР. До прикладу, за роки окупації в Севастополі введено в дію військових об’єктів на суму до 150 мільярдів рублів, а військова діяльність, яка займає близько 70% зайнятого населення міста, яскраво свідчить про пріоритетну галузь економіки для агресора.

Масштабних змін зазнав і аеродром «Бельбек», що під Севастополем, зокрема окупанти повністю переробили злітну смугу. Експерти кажуть, Росія готує аеродром для прийому бомбардувальників-ракетоносців ТУ-160 «Білий лебідь», які можуть переносити ядерну зброю. Таку реконструкцію окупанти пояснювали тим, що тут буде і цивільний аеропорт. Та, попри плани й обіцянки, цивільний сектор у Бельбеку так і не з’явився.

Андрій Сенченко (заступник Голови Адміністрації Президента України у 2014 р.): Росія взяла практично всі мапи землекористування, які були зроблені десь наприкінці 50-х років. Ті об’єкти, які були давним-давно демілітаризовані Україною, – знову там з’явилися військові. Це ракетні позиції на «Мисіая», військові частини «Мисіфален» біля Севастополя і багато чого іншого. Вони чи готуються, чи вже розміщують ядерну зброю. І йдуть якісь роботи в містечку Кізел Таш, це між Феодосією і Судаком, де раніше був якраз об’єкт зберігання ядерної зброї, ще в 60-х роках. І зараз знову це вже територія, на яку потрапити неможливо місцевим мешканцям.

Усі підприємства оборонного комплексу Криму були «націоналізовані» незаконним Урядом півострова протягом перших місяців окупації. Спочатку вони мали кураторів з найвідоміших російських оборонних концернів, таких як «Калашніков», суднобудівний завод «Звьоздочка», «Об’єднана авіабудівна корпорація» та інших, які й формували військові замовлення для кримських заводів. Загалом зростання виробництва на підприємствах ОПК по Криму та Севастополю 2017 року порівняно з 2015 становило 430%.

Андрій Клименко (керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень): Вони будують зараз основне поповнення для чорноморського флоту росії безпосередньо на території окупованого Криму та захоплених підприємствах. В Криму 2 авіаремонтних підприємства, в Євпаторії завод авіаремонтний, він зараз ремонтує все, що літає в Криму, починаючи від Б-12 протичовнових літаків чорноморського флоту до винищувачів. І точно так же в Севастополі авіаремонтний завод, який спеціалізувався на ремонті вертолетів, гвинтокрилів він також працює. Завод «Фіолент» як випускав, так і випускає прибори автоматичного управління ракетами».

Сьогодні вони всі фактично перебувають у складі великих російських корпорацій. Загалом у якості «військових трофеїв» під час окупації Кримського півострова агресор отримав 13 українських підприємств, що входили до складу державного концерну «Укроборонпром». Зокрема на заводі «Море» російське підприємство «Пелла» розпочало будівництво трьох ракетних корветів ближньої морської зони «Каракурт», однак проект так і не було завершено.

Андрій Клименко (керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень): Вони дуже злякались санкцій і вони наприкінці минулого року забрали недобудовані корвети, ну тобто вони їх спустили на воду але ще не були обладнані, і перегнали їх до ленінградської області до свого заводу «Пелла» – там на них будуть ставити озброєння.

Одне з найбільших суднобудівних підприємств Росії «Зеленодольський завод» на базі українського захопленого заводу «Залив» за роки окупації розпочав будівництво щонайменше шести корветів, двох танкерів та двох військових кабельних суден. Деякі проєкти було зірвано внаслідок західних санкцій. Оскільки за своїми масштабами завод «Залив» немає аналогів на території Росії, то Кремль використовує його для своїх найбільших проектів.

Ще у 2011 році Росія замовила у Франції десантні кораблі-доки типу «Містраль». Однак Кремль так і не отримав їх, адже у 2015 році Париж відмовився передавати Москві вже побудовані вертольотоносці через окупацію росіянами українського Криму. Тож РФ розпочала будівництво кораблів такого типу у Криму.

У липні 2020 року за участі Путіна саме на цьому заводі були закладені два перших в історії ВМФ Росії десантно-штурмових вертольотоносця під назвою «Иван Рогов» та «Митрофан Москаленко», які матимуть водотоннажність 30 тонн та зможуть нести 16 вертольотів. Передача їх до ВМФ очікується до 2027 року. Однак і цей амбітний задум навряд вдасться реалізувати під тиском санкцій.

Андрій Клименко (керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень): Росія буде будувати там фактично малі авіаносці, тому що на сьогоднішній день док, сухий док на заводі «Залів» має довжину 320 метрів. Це один із величезних за розмірами доків в Європі і в російській федерації такого доку нема. Вони тільки будують його на Далекому Сході, не можуть добудувати. Там співпрацюють з ними 150 підприємств російської федерації. Тобто всі вони подані нами на застосування до них санкцій і це застосування санкцій фактично є секторальними санкціями проти російського суднобудування і приладобудування.

Окрім тотальної мілітаризації та створення величезної кількості військових об’єктів, Росія швидкими темпами колонізує та змінює склад населення Криму. Всі дії агресора спрямовані на витіснення «доокупаційних» кримчан на територію Російської Федерації. За роки окупації з півострова «виселили» 400 тисяч людей.

Андрій Сенченко (заступник Голови Адміністрації Президента України у 2014 р.): Були приклади на початку окупації, коли людина, яка була зареєстрована у службі зайнятості, їй пропонували вакансії десь в Ульяновську, там в Улан-де, в Свердловську, а потім казали «ви ж тричі відмовились, ми вас знімаємо і вже не отримуєте допомогу». Тобто або ти їдеш туди, або ти залишаєшся без допомоги по безробіттю.

Натомість колонізують Крим люди з російських глибинок, отримуючи роботу на півострові, дуже часто на оборонних підприємствах. Загалом, за різними оцінками, до Криму переїхало близько мільйона російських громадян.

Андрій Клименко (керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень): В цьому мільйоні є ще така цікава складова – це приблизно 80 тисяч як мінімум громадян України, які приїхали в Крим жити з окупованого Донбасу через російську територію. Переважно це люди, які мали до цього житло в Криму але переважна більшість звичайно це ті хто родичі, члени сімей отих банд фарміраваній, які воюють на боці так званих донецьких і луганських там республік, тобто донецькі сепаратисти.

Колонізація Криму є одним з інструментів ведення гібридної війни проти України. Заміна населення росіянами полегшить завдання агресора виправдати анексію півострова в ООН та міжнародних судах. Мовляв, там живе російське населення, яке хоче бути у складі Росії. Мілітаризація свідомості має на меті й призов кримчан до лав російської армії.

За час окупації російська влада провела 11 призовних кампаній, під час яких до лав Збройних сил Росії мобілізували 28 тисяч кримчан. Очевидно, що значної ролі для збільшення військового потенціалу Росії вони не відіграють, враховуючи й без того величезні масштаби російської армії. Однак Кремль пішов на цей військовий злочин передусім із метою мілітаризувати свідомість кримчан. Тому невійськова складова становитиме ключове значення у процесі деокупації півострова.

Андрій Сенченко (заступник Голови Адміністрації Президента України у 2014 р.): В нас не класична війна і вже таких класичних війн, як воно було прописано в Гаазькій конвенції 1905 року про звичаї ведення Сухопутної війни, її вже не буває. Йде гібридна війна. От якраз на кримському напрямку дуже ефективно діє це перекриття Північно-Кримського каналу, який кожного дня завдає дуже великої шкоди державі агресору. Це транспортна блокада і безумовно вона завдає шкоду державі агресору.

Перекривши Північно-Кримський канал, Україна призупинила темпи колонізації півострова та розбудови військової інфраструктури. Як відомо, сьогодні майже всюди в Криму, крім Севастополя, воду подають по графіку всього кілька годин на день. До збільшення кількості населення та військових об’єктів, кажуть експерти, води на півострові вистачало.

Андрій Сенченко (заступник Голови Адміністрації Президента України у 2014 р.): У Криму мешкає 2.5 мільйони українських громадян, з Севастополем. Є так звана фізіологічна норма споживання води, для цієї кліматичної зони це 46 кубічних метрів води на рік. Ми можемо трошки додати, будемо рахувати 50 – на 2.5 мільйони. Це 120 там умовно кажучи з копійками мільйонів кубічних метрів води на рік. Оце потреба населення, українського населення Криму. Тепер що Крим має. За останні десь 30 років Крим отримує в середньому на рік 1 мільярд кубічних метрів води у вигляді поверхневих стоків.

Як бачимо, звинувачення України Росією у зв’язку з гуманітарною катастрофою є інформаційною маніпуляцією з метою переконати світ в необхідності подати воду до Крим, тоді як справжня мета окупантів – у повній мірі втілити свої плани.

Андрій Клименко (керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень): Якщо у 2014-му в порти Криму зайшло 85 іноземних торговельних кораблів то в минулому році їх було вже 15, в 19-му році, а в 20-му році 11. Тобто весь світ знає, що Крим проклята територія, там не можна вести бізнес, там не можна здійснювати морський бізнес, морські перевезення і так далі, що це під санкціями, що не треба мати зовсім ніякої справи з тим де є слово «російський Крим».

Очевидно, що в процесі деокупації Криму ключове значення відіграє міжнародна підтримка та економічні санкції проти Росії. Тому Україні потрібно демонструвати усьому світу якнайбільше доказів воєнних злочинів, вчинених Росією проти українських громадян. Оскільки водопостачання з України для звільнення Криму відіграє чи не найважливіше значення, то його відновлення має бути лише в український Крим.