Реінтеграція Донбасу: приклади можливостей

Реінтеграція Донбасу: приклади можливостей

Минулого тижня в Укрінформі відбувся круглий стіл "Конфлікт на Донбасі: спроби врегулювання і пошук альтернатив". Учасники заходу презентували аналітичну записку щодо міжнародного досвіду деокупації територій та перспектив врегулювання конфлікту на Донбасі.  Денис Москалик, учасник цього круглому столу,  розповів в ефірі Армія FM можливості України щодо реінтеграції Донбасу

 

 

Азербайджан

Досвід конфлікту на території Азербайджану дає зрозуміти кілька важливих аспектів, безумовно актуальних і для України:

Військова компонента Збройних сил має постійно оновлюватися та переоснащуватися. Результати боїв в Нагірному Карабасі — наслідок не лише застосування безпілотних літальних апаратів, але і автоматизованих систем управління військами, які дозволяють перейти в нове покоління конфліктів, в той час, як вірменська сторона фактично була оснащена як армія з 1980-х років;

Технічна перевага Азербайджану дала можливість говорити про істотне зменшення втрат, попри наступальний характер дій азербайджанської сторони, який міг зумовити значно більш істотні втрати. Шлях до зниження втрат у наступальних операціях — технічне оновлення Збройних сил;

Інформаційний суверенітет в конфлікті забезпечувався блокуванням в Азербайджані соцмереж після початку бойових дій. Єдиними масовими джерелами інформації про конфлікт залишалося телебачення. Це дозволяло уникнути масованої дезінформації, яка розколює населення країни і потребує постійної уваги влади;

Високий рівень консолідації суспільства в Азербайджані навколо підтримки армії та уряду в конфлікті зумовив політичну доступність силового сценарію для керівництва держави. Консенсус суспільства щодо повернення Карабаху та прилеглих 7 районів був однозначним, що істотно розв’язувало руки керівництву Азербайджану;

Азербайджан демонструє високу силу державних інститутів, низький рівень впливу груп інтересів на прийняття військово-політичних і політико-дипломатичних рішень. Будь-яка впливова провірменська опозиція в країні де-факто відсутня.

Хоча у військовому плані конфлікт в Нагірному Карабасі істотно відрізняється від війни на Донбасі, комплекс застосованих заходів та підготовка до реінтеграції з боку Азербайджану безумовно мають велике значення і для України. Безпосередньо важливі і військово-дипломатичні, і політичні, і соціальні, і інфраструктурні фактори реінтеграції. 

Шрі-Ланка

Шрі-ланкійський сценарій реінтеграції характеризували кілька важливих етапів. Ці процеси розтягнулися майже на 30 років, втім сам сценарій від цього не стає менш важливим для розгляду. Подібно до України, Шрі-Ланку характеризує політична нестабільність і слабкість державних інститутів, втім конфлікт відбувся зі значно більшим компонентом насилля, в тому числі і щодо цивільних. Це пояснюється значною мірою іншою політичною культурою та жорстким поділом «свій/чужий» який здавна був прийнятий і існував між тамільцями-індусами і сінгалами-мусульманами.

Особливо показовими і вартими розгляду є наступні фактори:

Існування жорсткого внутрішнього конфлікту між двома найбільшими етнічними групами — тамілами і сінгалами (сінгалезами).

Жорсткість і терористична природа опору тамілів урядовим військам. Всього за час опору їм вдалося знищити двох глав держав (президента Індії та прем’єра Шрі-Ланки, кандидата в президенти, чотирьох міністрів та генералів Шрі-Ланки). 

Загалом конфлікт на Шрі-Ланці актуальний для вивчення в Україні через слабкість державних інститутів Шрі-Ланки, неефективність державного управління які прямо вплинули на характер бойових дій і фактично зумовили розгортання повномасштабної війни.

Хорватія

Досвід Хорватії дає дві базових рольових моделі врегулювання. Перша — операція «Буря», в рамках якої проводиться повномасштабний військовий наступ на ворожі території. При цьому, значна частина удару завдається якнайшвидше, аби попередити можливу підмогу з країни-партнера сепаратистів. Внаслідок цієї операції значна частина сербського населення втекла до Сербії, що фактично робило регіон спустошеним і етап реінтеграції не було до кого застосовувати.

З іншого боку, існував паралельний кейс Східної Славонії, де фактично відбулася безкровна реінтеграція до складу Хорватії, розбита на кілька етапів. Причиною безкровного сценарію реінтеграції стало істотне ослаблення Сербії внаслідок задіяності одразу в кількох конфліктах і успішне проведення операції «Буря» в іншій частині країни, яке давало чіткий сигнал сепаратистам щодо безглуздості опору значно чисельнішим військам Хорватії.

Ситуація на Донбасі є багато в чому складнішою для України, ніж свого часу проблема сербського сепаратизму для Хорватії. Зовсім інакша спостерігається й міжнародна ситуація. Багато обставин грають проти України, а легко знайти рецепт повернення окупованих Росією територій не вдасться. Спекуляції на тему хорватського досвіду як панацеї слід сприймати обережно. Історія знає велику низку локальних конфліктів у різних регіонах світу, чий досвід може виявитися навіть більш доречним, ніж хорватський. 

Молдова

Успіхів у відстоюванні своїх національних інтересів і укріпленні державності Молдова значною мірою не здобула. Держава має досить слабкі інститути, зберігається як неоднорідність у суспільних оцінках самого придністровського конфлікту і шляхів його вирішення, так і щодо самого курсу Молдови як держави. На випадок спроб проводити самостійну зовнішню політику Кишиневом, РФ зберігає також істотний вплив на гагаузьку етнічну меншину, підігріваючи сепаратистські настрої і в Гагаузії.

Стосовно порівняння конфлікту у Придністров’ї та Донбасі треба зазначити те, що вони відрізняються по своїй суті, хоча і подаються російською пропагандою як схожі. Треба брати до уваги те, що в придністровському регіоні дійсно є національні розбіжності, і цей конфлікт був єдиним де воювали пліч-о-пліч українці з метою приєднання цього регіону до України. На Донбасі ж конфлікту культур та ідентичності на початок конфлікту не було, і тільки після закріплення фронту в ОРДЛО розпочались процеси вибудовування проросійської ідентичності. Важливою деталлю є і те, що придністровський конфлікт з боку РФ намагалися врегулювати саме нав'язуванням моделі федеративного устрою для держави, що неодмінно вело б до ослаблення Молдови і закріплення її нейтрального статусу на десятиліття. Це стає особливо примітним в контексті аналогічних сценаріїв, які просуває для України РФ, зважаючи на те, що і молдавським, і українським напрямком займається Дмитро Козак.

В обох випадках, і для України, і для Молдови РФ просуває ідею створення федеративної держави передусім з метою контролю і протидії будь-яким спробам реалізації зовнішнього курсу на зближення з ЄС і НАТО. Перетворення держави на федерацію за моделлю пропонованою РФ означатиме втрату будь-якої можливості на реалізацію суверенного курсу у зовнішній політиці, довгострокову згоду зі статусом «сірої зони» між Західним світом і країнами-сателітами РФ.