РОМАН НАБОЖНЯК: «ВМІННЯ ЗНАЙТИ СПІЛЬНУ МОВУ І ОБ’ЄДНАТИСЯ – ЦЕ ТЕ, ЩО В РЕЗУЛЬТАТІ ПРИВЕДЕ НАС ДО ПЕРЕМОГИ, А ЗГОДОМ І ДО МИРУ»
Минув рік від запуску солодкого проекту “Veterano Brownie”. Про те як з власної кухні створити першу в Україні браунарню, а ще успішно поєднувати бізнес та професійну музичну кар’єру розповідають ветеран АТО Роман Набожняк та його дружина Юлія.
Марія Стецюк: Зранку зазвичай о котрій прокидаєшся?
Роман Набожняк: Десь о 6.
Марія Стецюк: Тобто ти рання пташка.
Роман Набожняк: Коли треба зробити доставку на 8 годину – тоді доводиться, аби встигнути все запакувати.
Марія Стецюк: Часто доводиться робити доставку так рано?
Роман Набожняк: Практично щодня.
Марія Стецюк: Це в офіси замовляють перед роботою?
Роман Набожняк: Ні, це в кав’ярні.
Марія Стецюк: Багато замовляють?
Роман Набожняк: В різний час по-різному. За весь період існування, а це більше року, десь порядка 12-15 закладів. Бо деякі закривалися, хтось переставав замовляти, хтось брав на пробу. Зараз стабільно це 5-6 закладів.
Марія Стецюк: Як відбувається процес? З вечора ти все випікаєш? Є якісь помічники?
Роман Набожняк: Ні, немає. Зараз до кінця травня ми ще будемо працювати вдома, потім ми закриємо наше виробництво, бо плануємо переїхати в приміщення і робити там ремонт.
Марія Стецюк: Я знаю ви пробували набирати людей собі в команду. Чи були вже співбесіди?
Юлія Кочетова-Набожняк: В нас вже були зустрічі, були резюме і мотиваційні листи, але ми продовжуємо шукати і не зупиняємося в пошуку. Нам потрібні люди на позицію барист, керуючого закладом і також браунарів і браунарок.
Роман Набожняк: Насправді це буде невеличкий заклад. Ми плануємо десь до 15 посадкових місць. В основному ідея в тому, аби збільшити потужності виробництва, а сам заклад це буде для нас як додатковий канал, де ми зможемо щодня спілкуватися і бачити наших гостей, наших клієнтів.
Марія Стецюк: А які відчуття, коли ваш бізнес з кухні переходить вже на такий рівень? Наскільки ви це планували?
Роман Набожняк: Відчуття однакові – хочеться спати. Рік тому хотілося спати, зараз ще більше хочеться спати.
Марія Стецюк: Скільки годин ти спиш?
Роман Набожняк: Останні тижні години по 4. Десь о першій я закінчую виробництво, ще годину я працюю з таблицями всякими, зводжу баланси. Тепер після школи економіки я знаю, що таке баланс і навіть не знаю, шкодувати мені, що такі знання з’явилися і тепер часу на все це йде ще більше чи радіти, бо я прокачав свої знання в цій області.
Юлія Кочетова-Набожняк: Рома просто зараз завершує навчання у Київській школі економіки на курсі з підприємництва спеціально для ветеранів АТО.
Роман Набожняк: До речі, завтра буде презентація другого набору в Київську школу економіки, що на Дмитрівській знаходиться, і всім ветеранам я дуже раджу приходити на неї. Адже, не дивлячись на те, що це така короткострокова програма і триває два з половиною місяці, вона дає дуже щільну вижимку і квінтесенцію знань. Особливо, якщо у вас є якась бізнес-ідея, або ще немає її, а просто хочете займатися підприємництвом – дуже раджу подаватися. Ви як мінімум зрозумієте хочете ви цього, або не хочете. Приходять дуже класні викладачі, спікери – це все надихає, структурує мозок і просто дає можливість не зупинятися, а рухатися далі.
Марія Стецюк: Тобі хтось порадив піти навчатися чи ти сам зрозумів, що тобі це потрібно?
Роман Набожняк: Мене дуже багато людей затегали в коментарях, коли Тимофій Малованов – це президент школи економіки, вперше написав у фейсбуці тоді ще на рівні ідеї, що планує зробити таку програму. Я звісно одразу подав заявку, бо це те, чого я хотів. І взагалі навчання я вважаю найкращою пільгою, якою можна і потрібно обов’язково скористатися.
Марія Стецюк: Юля, а ти не думала піти навчатися? Ви ж співзасновники у цьому бізнесі.
Юлія Кочетова-Набожняк: Конкретно ця програма була для ветеранів, а я буду йти зараз на короткострокові воркшопи, які стосуються промо, маркетингу, соціальних мереж – тієї частини, якою займаюся виключно я. В нашій частині Veterano Brownie Рома поки що єдиний ветеран, але команда, яку ми хочемо формувати, вона буде складатися виключно з ветеранів АТО і переселенців зі сходу та Криму. Ми проповідуємо позитивну дискримінацію і хочемо створити приклад такого ком’юніті, де буде круто і затишно створювати всім разом. Це і про соціальну адаптацію, і про соціальну відповідальність, і про те, що ми хочемо створювати рольові моделі і гарні приклади для тих, хто повертається, для тих, хто був змушений покинути свій дім. Щоб всі вони розуміли, що їх теж тут чекають і в них є тут робота.
Марія Стецюк: Скільки плануєте людей в команді?
Роман Набожняк: Шість, крім нас.
Юлія Кочетова-Набожняк: Нам дуже хочеться, аби це були дійсно наші люди. В більшості ті, хто подавався і писав нам на сторінку, вже знають сім’ю Veterano. Для нас важливо, аби люди, які хочуть з нами працювати, розділяли наші цінності і цінності Veterano Group як великої сім’ї і розуміли, що це не тільки про бізнес, не тільки про брауні.
Марія Стецюк: А є вже плани, як наприклад Veterano Pizza, яка вже в Маріуполі відкрилася, розширюватися по іншим містам?
Юлія Кочетова-Набожняк: Ми хочемо відкриватися у Дніпрі, в Харкові, в Одесі, у Львові, Вінниці, Черкасах – це якщо Україна. І потім йти у Вроцлав і Тбілісі.
Марія Стецюк: Рома, у твого гурту “DVIZH ПАРИЖ” вже був перший сольний концерт. Як все пройшло? Чи ти задоволений?
Роман Набожняк: Ми довгий час готувалися з хлопцями до концерту. Були сумніви, чи нам пробувати матеріал втиснути в те, що називається у музикантів солянка, коли декілька гуртів виступають на якомусь святі. Але ми цю ідею відкинули. Хотілося одразу, щоб це був сольнік, своя програма. Тому декілька місяців ми не виступали, а напрацьовували матеріал. Прийшло багато як знайомих, так і абсолютно незнайомих людей – я не розумів звідки вони про нас дізналися.
Юлія Кочетова-Набожняк: Як це ти не зрозумів звідки вони дізналися, якщо я займалася промо, любий?
Роман Набожняк: Там були сидячі місця в залі і перші 3 пісні було все трохи незрозуміло – я дивлюся на людей і розумію, що вони не включаються. Але четвертою піснею їх вдалося розкачати, я як Софія Ротару пішов прямо в зал, казав – досить сидіти, вставайте і потім люди до кінця вже не сідали. Я давно не пам’ятав вже, що це за відчуття – обмін енергетикою між глядачами і музикантами, коли не тільки ти віддаєш частинку себе, але і бачиш очі, посмішки людей, які на тебе спрямовані і також віддають тобі частину енергії. Це магія.
Марія Стецюк: Рома, що змінилося після твоєї участі у вокальному проекті “Голос країни”?
Роман Набожняк: Ми почали з хлопцями ще більше працювати. З’явилася певна кількість людей, які підписалися на нас в соцмережах – вони слідкують, коментують. Це дуже надихає. І в моменти, коли в голову закрадається якась зрада, то згадується скільки було позитивних відгуків і ти розумієш, що не можеш підвести цих людей, не можеш підвести себе. Просто більше віри в себе з’явилося.
Марія Стецюк: На вулицях почали впізнавати?
Роман Набожняк: Мене впізнали в “Сільпо”, в 27 тролейбусі і вчора я відвозив брауні і мені сказали: “О, так це ви ще на Голосі були!” Я говорив раніше так – коли впізнають в Сільпо – це вже буде показник. Ми з Дімою Самко ходили разом, то Діму впізнали у відділі картоплі, а мене впізнали у відділі хлібців.
Марія Стецюк: А крім Діми ще з кимось з учасників проекту спілкуєтесь?
Роман Набожняк: Спілкуємось з Оленою Луценко, яка стала переможницею. З іншими переписуємось – питаємо у кого як справи після проекту.
Марія Стецюк: А підтримка від Сергія Бабкіна зараз є якась? Він щось радить?
Роман Набожняк: Так, ми зі Сніжаною Бабкіною переписуємося – я раджуся до кого з організаторів фестивалів написати, до кого звернутися по саундпродюсингу. Тобто не було у нас в команді атмосфери, що Сергій і Сніжана були абсолютно відірвані. Це все як одна сім’я.
Марія Стецюк: Я знаю ти спочатку скептично ставився до участі у конкурсі, але тебе переконала Юля.
Роман Набожняк: Було очевидно, яку історію я буду розказувати – про свою участь у війні, військову службу. Не завжди хочеться якісь речі згадувати. А потім я згадав інтерв’ю з Джамалою. Вона теж розповідала аналогічну історію про участь в Євробаченні і вони тоді говорили з Сеіт-Бекіром. Він сказав – ти нічого від цього не втрачаєш. Юля мені практично тими ж самими словами сказала і я подумав, що дійсно. Крім того – це можливість познайомитися з новими людьми зі сфери і показати свої напрацювання, і взагалі виступити перед великою кількістю людей з великої сцени, і попрацювати з крутими музикантами. Тобто можливостей виявилося багато.
Юлія Кочетова-Набожняк: Ми розглядали це як можливість абсолютно нового досвіду. Рома цей досвід отримав. Цей досвід міг бути більш довгим або іншим, але я насправді задоволена і всіма виступами, які були в ефірі і піснями, які звучали, і в першу чергу тим меседжем, який Рома говорив від самого початку. Бо коли ми з Ромою говорили до початку шоу про те як можуть спекулювати на його історії і ветеранському минулому – ми розуміли, що важливість вийти на сцену і сказати, що я ветеран, мені 27 років і я пройшов війну, я продовжую жити і таким чином показати багатьом хлопцям і дівчатам, які повертаються, або зараз воюють, що вони можуть бути потрібні – це було важливіше.
Роман Набожняк: Ну і крім того, в процесі проекту, мені стало цікаво провести таке дослідження – поспілкуватися з аудиторією абсолютно недолученою до теми війни. Мені було цікаво як мене сприймуть і як я сам буду відчувати себе серед них. І в процесі я зрозумів наскільки важливо спілкуватися з цими людьми, не закриватися, не сприймати їх як ворогів, адже у кожного життя складається по-своєму, але вміння знайти спільну мову і об’єднатися – це те, що в результаті приведе нас до перемоги і потім до миру. Тому що коли люди говорять – ми хочемо миру, вони пропускають важливу ланку – мир настає на умовах переможця. У нас немає іншого варіанту як перемогти. А для того, аби перемогти, потрібно об’єднатися. А щоб об’єднатися – спілкуватися. Отак працюють як на мене причинно-наслідкові зв’язки.
Марія Стецюк: Рома, багато уваги приділяєш як музиці, так і бізнесу. А що в пріоритеті?
Роман Набожняк: В пріоритеті – знайти баланс. Крім того, я намагаюся у музиці застосувати знання здобуті в бізнес-школі і ставитися до цього не лише як до хобі, але і як до потенційно комерційного проекту.
Марія Стецюк: Традиційно наприкінці кілька слів для тих, хто нас слухає.
Роман Набожняк: Я хочу побажати всім прекрасного весняного дня, більше перемоги, ніж зради і тоді все буде добре.
Юлія Кочетова-Набожняк: Крім музики і бізнесу є багато людей, без яких ми б не могли робити все це – це без тих, хто зараз на сході. Крім наших військових, є ще наші військовополонені і політв’язні в Росії, в окупованому Криму – це Сенцов, Балух, Клих, Кольченко. Ми маємо про них говорити, не залишатися осторонь, виходити на акції на їх підтримку. Тільки це і приведе нас до перемоги.
