Росіяни замахнулися на формат операції, на який у них не вистачало досвіду, — військовий експерт Микола Бєлєсков

Росіяни замахнулися на формат операції, на який у них не вистачало досвіду, — військовий експерт Микола Бєлєсков

Що росіяни планували під час повномасштабного вторгнення 24 лютого та чому їм все ж таки не вдалося втілити плани у життя, розповів в ефірі Армія FM військовий експерт Микола Бєлєсков.  
 

 

 

 

  
 

Андрій Давидов: Що ж насправді планували росіяни станом на 24 лютого? Чи дійсно вони хотіли за три дні захопити Київ? І що вони загалом хотіли захопити за ці лічені дні?  
  
Микола Бєлєсков: Ну фактично ми можемо говорити про те, що справді початкові плани росіян навіть не включали таких масштабних бойових дій. Вони вважали, що вистачить швидких ударів колонами броньованої техніки, що не буде серйозного українського спротиву і вони цими колонами швидко зможуть просунутися до ключових міст України. Потім вони планували застосовувати росгвардію та інші підрозділи безпеки для придушення будь-якого громадського спротиву, після того, як буде повалений в Україні режим. Початковий план виключав широкий український спротив, він передбачував швидкі марші до ключових українських міст, в першу чергу до Києва, з метою повалення української влади.  
  
Коли вони зустріли такий спротив, вони почали змінювати свою тактику, вони намагалися підтримувати свою броньовану техніку силами артилерії та авіації, але в них нічого не вийшло. Наші сили з боями проводили оборонну операцію, змушували противника розтягувати свої комунікації, змушували платити дуже велику ціну. Найголовніше - були збережені наші сили, які стали основою для подальших контрнаступальних дій.  
  
Андрій Давидов: З чим пов’язані їхні прорахунки? Це політична чи військова недалекоглядність?  
  
Микола Бєлєсков:
Були політичні помилки та помилки воєнного планування. Політичні помилки, як ми можемо бачити із заяв керівника рф та її еліти, це те, що в їхній уяві існувала якась проросійська Україна, де російські війська вітали б як визволителів. Це на їхню думку не вимагало б проведення довготривалих військових дій. Вони неправильно оцінювали ситуацію.  
  
Але і під час безпосередньо воєнного планування було допущено низку помилок, які унеможливили реалізацію їхнього плану, а навпаки створили основу для успішних українських дій. Мова йде про те, що угрупування сил рф, яке було сконцентроване на наших територіях було замалим (приблизно 175 тисяч російських військ і 25 тисяч окупаційних військ на Донбасі). Цих двохсот тисяч було явно недостатньо, щоб одночасно вести наступальні дії та тримати безпеку комунікації, як наслідок російські військові були змушені обирати між безпековою комунікацією та наступальними діями на багатьох напрямках. Вони обрали наступальні дії, а комунікації виявилися незабезпеченими. Тому в контексті тієї ж самої оборони Києва та Чернігова ми постійно бачили ці всі фото та відео матеріали успішних українських ударів по системі забезпечення російських військ  
  
По-друге, вони замахнулися на формат операції на який у них не вистачало досвіду. Тобто, весь російський попередній досвід, який вони мали, він доволі обмежений. Вони в основному брати участь в обмежених бойових діях, локальних бойових діях, а не в великій регіональній війні. Також важливу роль зіграло питання підготовки. Будь-які наймасштабніші навчання мирного часу не відтворюють повною мірою реальні бойові дії.  
  
Саме тому мова не йде лише про політичні прорахунки. Звичайно, політичні - це основі прорахунки. Особливо віра у швидке досягнення відповідних цілей.  
  
Російські війська показали повну неспроможність вести загальновійськовий бій і реалізовувати завдання загальновійськової операції. Йдеться не про те, що брати під контроль якість території, а про те, щоб оточити та знищити військові сили противника. Росіянам цього не вдалося, вони просто витискали наші сили, стягували свої комунікації. Звільнення нашими військами українських територій — це ніяке не диво. Це наслідок купи російських прорахунків на етапі планування, підготовки та проведення агресії, а також нашої ефективної оборони.  
  
Андрій Давидов: Тобто можна стверджувати, що в уяві керівництва росії їхня операція була подібною до операції в Чехословаччині в 1968-му році?  
  
Микола Бєлєсков:
Фактично, так. Початково вони вважали, що не буде спротиву, було помилкою. Наші західні партнери також вважали, що росія швидко досягне поставленої мети. Не лише противник нас недооцінив, але й наші західні партнери недооцінили Україну. Але якщо повертатися до росіян, їх початковий план не передбачав ведення класичної військової операції. Це мало бути просто швидке захоплення.  
  
Андрій Давидов: Коли вони зрозуміли, що їхні плани не вдаються? Бо протягом березня вони все ж таки намагалися оточити Київ. Хоча було видно, що все що вони роблять — дарма.  
  
Микола Бєлєсков:
Я думаю, що ті хто були безпосередньо залученні до виконання бойових дій, тобто, офіцери на місцях за перші декілька днів зрозуміли, що план їх провальний. Коли стало зрозуміло, щ

о темпи просування особливо в напрямку Києва виявились не ті. Вони власне почали змінювати свою тактику. Вони намагалися звичайно координувати застосування артилерії та авіації для знищення наших сил, але це їм не вдавалось. На місцях російські офіцери швидкого отямилися. Але дуже довгий час керівництво в москві жило ілюзіями і відмовлялося прийняти реальність. Вони продовжували наступати по всіх ключових напрямках. Виникла класична проблема того, що керівництво відмовлялося приймати свої прорахунки.  
  
Андрій Давидов: На скільки росіянам вистачить зброї, особливо ракет? Та чи встигнуть вони їх поновлювати ?  
  
Микола Бєлєсков:
Не зможу говорити саме про кількість ракет. Інша справа про масштабність ракетних ударів. Це все одно не настільки масштабні речі, як, наприклад в американській практиці, коли вони можуть за один залп випустити 200 ракет. Оскільки росіяни випускають ракети маленькими партіями, можна зробити висновок, що їх не вистачає на більші партії.  
  
Короткостроково їм буде важко в плані відновлення виробництва. Їм треба знайти інші джерела постачання компоненту зброї. Але ми маємо приклади таких країн, як Іран чи Північна Корея, які попри санкції мають ракетні програми, тому треба враховувати і цей фактор. Росіяни можуть спробувати поновити випуск ракетної продукції, можливо не так швидко, але зможуть. Сам по собі ракетний тероризм не дозволить досягнути політичних цілей. Щобільше, ракети, які не використовуються в контексті бойових дій, ускладнюють шляхи армії для досягнення поставлених цілей. Те, що вони використовують ракети для знищення цивільного населення — це звичайно трагедія, але це означає, що буде менше ракет для ведення бойових дій. Намагаючись займатися тероризмом населення росіяни самі для себе ускладнюють виконання задач.  
  
Андрій Давидов: Які цілі зараз ставлять військові та політики в Україні?  
  
Микола Бєлєсков:
Зараз росіяни будуть переорієнтовуватися на район Операції об’єднаних сил і нарощувати там зусилля. Зараз там ведуться одні з найактивніших бойові дії. Ворог планує подвоїти, або ж навіть потроїти там свої зусилля. Стосовно цього факту збігаються оцінки генерального штабу та наших західних партнерів. Це можна було передбачити, бо саме там у нас знаходиться серйозне угрупування військ, зрозуміло, що це приваблива ціль для противника. Він вважає, що спроба оточити ці сили може дати козир в переговорах, а також може стати серйозним пропагандистським впливом в середині росії. Їм потрібна хоча б якась перемога, яку можна було б продати як досягнення. Але росіяни не спроможні використовувати свою чисельну перевагу, швидко прорвати оборону та розвивати цей прорив. Якщо росіяни не змогли реалізувати свої плани в кращих умовах, то залишається питанням, чи зможуть вони реалізувати це в гірших умовах.  
  
Ми прекрасно знаємо де буде здійснюватися російська атака, тож можливо прорахувати їхні наступні дії. Питання оборони стає легшим.  
  
Андрій Давидов: Як має діяти в такому випадку українська армія?  
  
Микола Білісков:
Ми будемо нищити ворога на максимальну глибину його побудови, ніхто не буде чекати поки ворог сконцентрує та підведе до лінії оборони свої сили. Спочатку будемо нищити ворога на максимальній дальності за лінією фронту, особливо при спробі безпосередньо підійти до лінії фронту. Далі вже будемо на передньому краю нищити ворога в контактному бою, використовувати усі наші засоби. Будемо вводити резерви, які створюються. Будемо будувати декілька рубежів фронту. Можливо десь будемо з боями відступати. Змінювати рубежі оборони, щоб виснажувати противника, а потім вводити в бій наші резерви та відкинути ворога до початкових позицій.  
  
Я вважаю, що характер нашої оборони абсолютно не зміниться. Він буде таким же активним, з використанням усіх засобів, що є в нашому арсеналі. Наша оборона обов’язково витримає російські удари.Знайти незахищений фланг росіянам буде важко.  
  
Андрій Давидов: Тобто можна стверджувати, що виснаження росіян, яке ми ведемо з перших днів війни продовжиться?  
  
Микола Бєлєсков:
Так, зрозуміло що в створених умовах росіяни не зможуть довго протриматися без відкритої мобілізації, без мобілізації економіки та промисловості. Наші військові зараз створюють всі умови для того, щоб покращити наші переговорні позиції, для того, щоб в противника повністю закінчився наступальний потенціал. Потенціал має бути вичерпаний настільки, щоб ворог в повній мірі перейшов до оборони. Наші резерви після вичерпаного наступального потенціалу противника будуть швидко введені в дію, щоб почати відвойовувати остаточно всі ті території, які ми втратили з початку повномасштабного вторгнення.  
  
Андрій Давидов: На скільки зараз виснажені російські війська? Скільки часу потрібно для відновлення російської армії?  
  
Микола Бєлєсков:
Якщо ми говоримо про продовдення настільки ж інтенсивних боїв, то після ще двох провалених наступальних операцій у росії сил фактично не буде. Зараз їм залишається тільки оголошувати велику мобілізацію та визнати, що триває війна. Але питання наскільки вони її реальзують залишається відкритим, через велику кількість жертв, яких зазнала російська армія. Одна справа воювати на дивані, інша справа йти воювати та помирати невідомо за що. Якщо почнеться повна мобілізація, то пройде не менше пів року до хочаб якогось злагодження. Також у них зараз критично не вистачає технічного потенціалу, єдине що вони можуть — розконсервуваання радянської техніки. Але в них не вистачає ресурсу на їх обслуговування. І щоб вони не підготували, це буде замало в порівнянні з підготовкою нашої армії.