Розвиток морської справи та морські походи козаків

Розвиток морської справи та морські походи козаків

Історик Олексій Сокирко розповів про розвиток морської справи та морські походи козаків в ефірі програми Історичний фронт на Армія FM.

 

 

 

 

 

 

Андрій Давидов: Як починалися морські походи козаків?

Олексій Сокирко: Козацтво зародилося на степовому кордоні та діяло спершу на суходолі. Хоча одна із перших згадок про козаків в історичних джерелах, датована 1492 роком, пов'язана із нападом козаків на турецьку фортецю у гирлі Дніпра, на території теперішньої Херсонської області. Це був один із пунктів, яким турки намагалися закрити вихід із Дніпра в Чорне море. У XVI столітті вони побудували ще низку фортець. А от Тягинь був пробним каменем, коли козаки намагалися заламати "замок" для виходу у Чорне море. Найгучніші морські виправи запорожців припали на XVII століття. Хоча коли Річ Посполита воювала зі Швецією, а козаки були підданими цієї держави, то одним із найбільших контингентів, які польсько-литовська держава наймала для війн із сусідами, були саме козацькі формування. Вони встигли ще в 1605 році відзначитись із флотилією на Балтиці. І оскільки козаки так легко змогли поміняти акваторію, адже Чорне море надто сильно відрізняється від Балтики, і успішно діяти там, то це свідчить, що у них був значний досвід.



Андрій Давидов: Відомо, що козаки для морських походів використовували чайки, за деякою інформацією, нібито у них були навіть прототипи підводних човнів. Що це були за судна?

Олексій Сокирко: Чорне море XVI-XVII століть —
це по суті води Туреччини, Османської імперії. Адже вся акваторія була або під безпосереднім контролем турків, або їхніх союзних держав. Тож турки мали можливість розбудувати тут величезний флот — найперше військовий, а також транспортний і торговельний. І панування на морі турки використовували для всіх своїх війн на Балканах і в Центральній Європі. Тож це була важлива геополітична зона, і боротися з турецьким флотом на рівних не могла жодна держава, а козакам це вдалося. Вони мали успіх здебільшого завдяки тактиці та стратегії проведення операцій.

Основну ставку запорожці робили на легкі судна. Вони обрали стратегію морських рейдів — точкових нападів на укріплені пункти в Причорномор’ї. Головним типом суден були чайки. Взагалі це не козацький винахід. Чайка в перекладі з турецької означає легке дерев'яне судно типу ріка-море з однією щоглою і з веслами. Ці маневрові судна вміщували до 40 осіб екіпажу, що був водночас головною бойовою силою. Козаки були озброєні мушкетами та шаблями, холодною вогнепальною зброєю та легкими гарматами. Чайки могли рухатися як річкою, так і морем. Їхній невеликий розмір і швидкість давав змогу козакам обманути морські чати турків та, користуючись негодою в морі, непомітно підійти навіть до великих морських сил, зокрема торговельних караванів і флотилій. Тож фактор швидкого маневру та несподіваності був головним козирем козаків у морській війні. А загалом чайка — це одне з найрозповсюдженіших піратських суден і на Чорному, і на Середземному морі. Тож цей морський винахід дозволив козакам відкинути стратегію морської війни турків і нав'язати свої умови. І це було головним ключем усіх успішних морських походів, які припали найперше на XVII століття.



Щодо підводних човнів, звичайно, це перебільшення. Безумовно, козаки, користувалися різними оманними маневрами та військовими хитрощами. Ми знаємо, що передові загони козацького війська могли ховатися і в плавнях, і в балках. І часом іноземці переповідали, що козаки можуть довго перебувати під водою, затамовуючи дихання і зненацька кидаючись на ворога. Під час нічних операцій козаки в темряві, несподівано, з води нападали на турецькі сторожі. Загалом можна сказати, що у XVII столітті у світі навчилися використовувати єдиний пристрій, який був прототипом підводного човна — підводний дзвін. Це була перевернута дерев’яна бочка, в якій були зроблені ілюмінатори та іноді підведені шкіряні труби, щоб дати повітря. Такі бочки використовували здебільшого з інженерною метою. А підводні човни — це вже винахід наступних століть. Тут не треба шукати надзвичайних військових винаходів, адже вміння використати загальноприйняті методи війни, виходячи зі своїх можливостей і стратегічних інтересів, оце і є свідченням вищого військового пілотажу.

Андрій Давидов: Якою чисельністю зазвичай козаки виходили у морські походи?

Олексій Сокирко: Морські походи, враховуючи їхню складність та небезпеку, стоять у топі. І, між іншим, козацькі старшини, які керували цими походами, становили у війську запорозькому особливу касту найвищих авторитетів. З їхнього середовища виходили кошові отамани. Сумарно в поході брала участь невелика кількість козаків, бо вони не ставили собі за мету захоплення чи контролю над якоюсь прибережною територією. Під час набігу вони знищували живу силу противника, забирали трофеї та швидко поверталися. Тож найбільше було до 3 тисяч козаків, а часом походи відбувалися силами до 1000 осіб.

Андрій Давидов: Де і як навчалися козаки морській справі?

Олексій Сокирко: Військова фахова підготовка — це вже явище ХІХ століття. Як відбирали козаків для походу, важко сказати. Мабуть, найперше долучалися козаки, які вміли будувати човни, люди, які вміли орієнтуватися по зірках. Очевидно, що цей фах передавався із досвідом. А в сам похід, мабуть, брали досвідчених і перевірених воїнів. Це була гра зі смертю. Адже на флотилію чигало чимало небезпек, зокрема шторми, тому ветерани цих походів і мали дуже високий статус у війську.

Андрій Давидов: За легендою, нібито українці брали участь в облозі Дюнкерка в XVII столітті, чи там було місце застосування саме морської складової?

Олексій Сокирко: Козаків наймали найперше на військову службу сусіди, особливо Річ Посполита, що воювала з усіма сусідніми державами. Тому їм скрізь була робота, але не завжди знаходилася оплата. Тож козаки найперше пропонували свою службу тим, хто більше міг заплатити. Альтернативними наймачами козаків були московські царі ще в XVI столітті. Також це були кримські хани, як не дивно. Коли в боротьбі за ханський трон зчинялися міжусобні війни, то ті хани, які перебували в опозиції, прохали козаків про допомогу за гроші. Козаків охоче вербували держави, які мали конфлікт з Османською імперією — це Перська імперія і часом придунайські князівства. Складніше було найняти козаків західноєвропейським державам. Найманство — найбільш поширена форма комплектування армії у пізньому Середньовіччі.

Щодо облоги Дюнкерка є суперечливі відомості в історичних джерелах. Західні документи оповідають про участь найманців, які прийшли з Речі Посполитої. Є лише дві згадки, що це були козаки. Але тут є ризик сплутати їх з козацькою кіннотою — видом кавалерії Речі Посполитої. Часом ці роди військ навіть в самій Речі Посполитій не могли розрізнити, тому наших хлопців називали запорозькою піхотою. І як піхоту, підтримуваною артилерією, козаків дуже цінували у всіх війнах XVII століття. Іноземних можновладців також приваблювало, що послуги козаків-найманців коштували істотно дешевше, ніж німецьких або італійських. І перші спроби завербувати західноєвропейськими монархами українських козаків знаємо із XVI століття. У 1592 посли австрійського імператора навіть відвідали Запорозьку Січ і вели переговори про наймання козаків на військову службу. І це започаткувало серію найму козаків на службу в країни Західної та Центральної Європи.