Русь: від Рюрика до Ярослава
Про Рюрика, походження династії Рюриків, чи була насправді такі історичні постаті та як вони опинилися на Руських землях — в ефірі передачі Історичний фронт розповів історик Вадим Арістов.
Андрій Давидов: Коли з'являються перші згадки про династію Рюриковичів?
Вадим Арістов: Перші персонажі, які належать до цього роду, є напівлегендарними. Мова йде про великий князівський рід, про ту династію, яка правила руськими землями. І першим достовірним представником цього роду був Ігор. Це середина Х століття. Все, що було раніше, належить до легендарної частини Повісті временних літ — найдавнішої київської хроніки. Тому до цих дат і персонажів наука ставиться дуже обережно і вважає книжними легендами.
Андрій Давидов: Ми можемо стверджувати, що князь київський Ігор — це вже справжній історичний персонаж. А все, що було до нього це легенди?
Вадим Арістов: Рюрик — цілком реальне скандинавське ім’я, але чи він був таким, як його описав Сильвестр у Повісті временних літ, достеменно не відомо. Напевно, ні. Тому що переказ про цю людину складений з літературних мотивів тодішньої Європи. Якщо прибрати оцю літературну основу, то нічого не залишиться. А вже Ігор потрапляє на сторінки сучасних джерел, тобто текстів Х століття, написаних у різних країнах. І від цього часу ми можемо говорити про початки цього роду.
Андрій Давидов: Про Рюрика багато говорять в сучасній російській історіографії, адже нібито від нього потім пішла Русь, чи так це?
Вадим Арістов: Це дуже примітивізований погляд і погляд пізній. Схема історії, яка прирівнювала давні Київ, Новгород, Москву в одну лінію, виникає в тій самій Москві, але вже в XVI столітті. Варіант цієї старої схеми пізніше був адаптований в науковій російській історіографії та вже перейшов у сучасну пропаганду у ще більш примітивізованому вигляді. Але, справді, про цього легендарного Рюрика повідомляє лише руська хроніка, до того ж недостовірні дані. Маю на увазі і сюжет про закликання на княжіння північними слов’янами та фінами, і хронологію подій. Бо оця вся рання частина Повісті временних літ до кінця Х століття, до Володимира Великого, є пізнішою і штучною. Лише від часів хрещення Володимира і далі ми маємо достовірні дати, які походять від поточних записок, які вели в Києві.
Андрій Давидов: А хто ж тоді міг бути батьком Ігоря і чи був такий персонаж, як Олег?
Вадим Арістов: Можливо, батька Ігоря звали і справді Рюрик, але ми про нього достовірно не можемо сказати геть нічого. На цьому варто зупинитися, бо все інше — будуть припущення та спекуляції. І сучасна російська пропаганда активно на офіційному рівні ці спекуляції транслює. Навіть в тому, що цього легендарного Рюрика роблять не лише засновником держави, а ще й слов’янином.
Андрій Давидов: Навіщо робити Рюрика слов’янином, адже є моменти, коли російські історики погоджуються, що на їхні північні території запрошували варягів на допомогу?
Вадим Арістов: Насправді, навряд чи хтось кого-небудь запрошував кудись. Це один із легендарних мотивів, який є в різних середньовічних текстах, починаючи з Англії та Ірландії. Це такий казковий сюжет, який пристосовували до різних хронік. Але важливо, що вся ця рання руська верхівка — норманська за походженням, бо всі імена, які ми маємо, є прозоро скандинавськими. А вже наприкінці Х століття ця верхівка ослов'янюється. Проте важливо підкреслити, що це осідання відбувається довкола Києва. Взагалі ті люди, яких ще з IX століття називали в тогочасних джерелах русичі — це були східні вікінги, скандинави, бо українській історії притаманні всі ті явища, що і європейській загалом. У нас специфіка полягала, що тутешні нормани промишляли більше торгівлею через Східну Європу до південних країв, до Візантії, мусульманських країв і за Каспійське море. І на відміну від західних вікінгів, які переважно ходили на своїх човнах по морю і потребували вітрильників, в Східній Європі на річках використовувалися човни на веслах. І саме від того походить їхня назва, від германського слова зі значенням веслувати походить назва Русь. І для людини, яка жила в середині Х століття, слово "русь" означало ватаги воєнізованих купців, які торгують по Східній Європі. Проте серед них була одна найсильніша група, яка осіла на середньому Дніпрі та базою якої став Київ.
Андрій Давидов: Чому вони обрали саме Київ?
Вадим Арістов: Це була група, яка торгувала на дніпровському шляху з Візантією. Київ для них був оптимальним місцем. Адже він розташовується якраз трохи нижче за течією Дніпра, нижче за впадання Десни. Вони намагалися обрати місце, найближче до півдня, але в степу облаштовувати бази було небезпечно, бо це була територія печенігів. Тож, торгуючи з Візантією, вони поступово осіли в Києві. І наприкінці Х століття стається фундаментальний злам, пов'язаний з ім’ям Володимира, який хрестився і почав облаштовувати ранню державу. Адже раніше оці руси, київські, жили відособлено від навколишнього слов'янського населення. До середини XI століття вже відбувся фундаментальний перелам, і в тогочасних людей слово "русь" уже асоціюється зі слов’янською країною із центром у Києві. Руси ослов'янюються та дають місцевому слов'янському населенню своє ім'я, і з них виходить князівський рід та еліта. Тобто від скандинавів вже в XI столітті майже нічого не лишається.
Андрій Давидов: Чи можна стверджувати, що руси кінця Х — початку XI століття були на землях лише півночі України та частково Білорусі? Північ сучасної Росії не може називатися Руссю?
Вадим Арістов: Слід зазначити, що ідея Володимира була в тому, щоб взяти під контроль усі торгові шляхи Східної Європи. І він досяг свого, а це означало встановлення окремих форпостів на річках, в яких сиділи сили Володимира та могли контролювати потоки. Але територіальне ядро династії було винятково на півдні в той момент. Пізніше, коли рід князівський розростається, вони колонізують різні території, на півночі зокрема. Але оце ядро династії на Середньому Дніпрі — мали на увазі, коли говорили про Русь. Спочатку Русь — це не було поняття територіальне. Це була назва торгово-воєнних скандинавських угруповань. І коли ми говоримо про ранню Русь, то слово "русь" треба писати з малої літери.
Андрій Давидов: То як же правильно називати державу, яка розвивалася в Х-XI столітті?
Вадим Арістов: У Х столітті не було ще держави як такої, бо у русів не було території. Внаслідок політики Володимира ця територія у них нарешті з'являється, в першу чергу, — територіальне ядро на Середньому Дніпрі. От його ми можемо називати Русь. В науці так повелося, що нам зручно називати усі володіння Рюриковичів Русь — весь цей набір розкиданих по Східній Європі острівців їхньої влади, але при цьому ми повинні пам'ятати, що так називали в той час це територіальне ядро. А в XII-XIII столітті це вже не тільки Середнє Дніпро, а й вся тогочасна Україна. Інший міф, який створила в імперські часи російська історіографія — володіння Рюриковичів являли собою єдину централізовану державу на чолі з єдиним князем Київським. Тож люди, які писали в ХІХ столітті, на кшталт Карамзіна та його наступників, уявляли ту давню Русь як свою імперію, яка була єдиною, централізованою, з єдиним володарем, а насправді ті окремі володіння Рюриковичів ніколи не були єдиною державою.
Андрій Давидов: Чи можна династію Володимира порівняти з імперією Карла Великого для Західної Європи?
Вадим Арістов: Володимира можна порівняти не з Калом Великим, а з Хлодвігом — вождем франків кінця V століття, який заснував франкське королівство. Хлодвіг, як і Володимир, перший хрестився — і франки стали християнами, і Русь слов'янська теж стала християнською. Хлодвіг фактично заснував династію меровінгів у франків, і Володимир був засновником роду.
Андрій Давидов: Тож розквіт тієї Русі, яку ми знаємо, розпочався саме за часів Володимира?
Вадим Арістов: Ідея про розквіт в XI — це ще один російський міф. Часи Володимира та Ярослава Мудрого — це початок всього того, що буде розвиватися та квітнути в подальші століття. А якщо нам кажуть, що Ярославі все закінчується, а далі було 200 років занепаду, то в нас фактично забирають цей період шикарної історії. Найцікавіше відбувається якраз після того: будується значно більше архітектурних споруд, виникають міста. Тобто від Володимира до монгольської навали у нас іде постійний розвиток та нічого не занепадає. Не йдеться й про розпад держави. Поліцентризм — це була початкова форма держави суто з технічних причин, бо не можна було в кінці Х століття з одного центру керувати всією Східною Європою.
Андрій Давидов: Чому ж тоді російськоімперська історіографія завершує історію Русі на Володимирі та Ярославі Мудрому?
Вадим Арістов: Тому що тільки в середині XII століття у нас виникає окрема Суздальська земля, на руїнах якої пізніше постає Московське князівство. Бо інакше виходить, що воно зароджується, а київська історія ще триває. А якщо сказати, що у нас розпад стався раніше, тоді все гаразд, можна ці історії якось прилаштувати одна до одної та об’єднати. Та правда в тому, що це паралельні історії розвитку. Тобто ідея про оцю тяглість від київських до суздальських князів виникає у пізньому Середньовіччі, остаточно утверджується в Москві в часи Івана Грозного та існує донині в різних контекстах.
