Самотужки в оточенні нищили окупантів: історії бійців ДШВ

В ефірі «Армія FM» про свій бойовий шлях розповіли Герой України Дмитрій Ященко та військовослужбовець ДШВ Дмитро Нестерук. Вони поділилися досвідом боїв у Покровську, виживання без зв’язку та в повному оточенні.

Дмитрій Ященко, позивний «Ірландець», Герой України

— Розкажіть, як ви потрапили до війська і що вас спонукало долучитися?

— Мене забрали в ТЦК, відвезли на ВЛК, хоча воно в мене вже було пройдене. І потім я потрапив на БЗВП, пройшов БЗВП, потім потрапив у бригаду, пройшов злагодження і пішов на БЗ.

— Ви опинилися у Покровську і тримали позицію 90 днів. Як це відбувалося?

— Втратив побратимів, у мене залишився трофейний автомат. І сидячи на позиції, коли мене штурмували росіяни, я відбивав позиції. Але ж вони думали, що в нас там багато сидить. Казали, що як мінімум відділення працює. Я працював сам, без рації, без нічого. Потім уже зв'язок з'явився. Склалося, що я зміг звідти вислизнути, поки вони не бачили. Потім вони ще десь пів години штурмували той будинок і думали, що я там.

— Як вам вдавалося триматися в такому стані?

— Словами це не передати в даний момент. Тоді було не дуже весело.

— Як ви виживали без води?

— У мене в дворі був колодязь, але я до нього не міг просто дібратися. Тобто, якби я вийшов, то мене б виявили – і все. Я, поки не дочекався, як мені скинуть павербанк, поки не зв'язався зі своїм командуванням, на вулицю не виходив. Але я чув голоси, що десь там хтось говорить. Я нікому просто передати не міг це – що росіяни сидять десь по вулиці. Постійно на контролі сидів, очікував. Потім вийшов на зв'язок, я передавав командуванню, що біля мене сидять і мене починають штурмувати.

— Як вам передавали їжу і воду?

— Скидали просто, скидали дронами, по погоді.

— Що ви відчули, коли дізналися про звання Героя України?

— Інші можуть подумати, що все так просто, але це не так все просто – стати Героєм України. Через все пройти – це дуже важко.

— Де вас застала ця новина?

— Я тоді ще був на евакуації. Я тоді ще виходив з Покровська, сидів ще на позиції. Коли прибув на евакуацію, мені командування каже, що мене подали на Героя України. Я одразу офігів.

— Що для вас означає це звання?

— Сам розумію, що це не просто нагорода, це більш ніж нагорода. Потрібно постійно бути прикладом.

— Що скажете про мобілізацію?

— Коли ти прийшов сам, прийшов за своїм бажанням, обрав, у яку бригаду хочеш, – у ту і потрапиш. Поки є ця маленька змога тримати все в своїх руках – це набагато краще.

Дмитро Нестерук, позивний «БАК», помічник керівника безпілотних систем батальйону у 7–му корпусі швидкого реагування ДШВ

— Коли ви долучилися до війська і що вас до цього спонукало?

— До війська я приєднався ще до повномасштабного вторгнення. У 2020 році я пішов на строкову службу. Я розглядав контракт, але не був до кінця впевнений, чи хочу там бути. Будучи вже на строковій службі, я прийняв рішення, що хочу залишитися. Підписав контракт 2 грудня 2021 року. Ми поїхали на полігон на злагодження і там зустріли повномасштабне вторгнення.

— Як далі розвивалася ваша служба?

— Я був на посаді навідника–оператора. Ми екіпажем виконували різнопланові задачі. Це могли бути евакуаційні моменти, супровід, артилерія і «Гради». Потім був Харківський напрямок, брали участь у контрнаступі. Далі — Донбас, де отримав перше поранення і поїхав на евакуацію.

— Що було після поранення?

— Повернувшись із лікування, нам запропонували спробувати себе в інструкторській справі. Ми навчали хлопців, які приходили з БЗВП, передавали свій досвід.

— Як ви потрапили в Покровськ?

— Після відпустки у 10 днів мене призначили командиром відділення екіпажу безпілотних систем. Дали новий екіпаж, повністю «нулячий», і розпорядження заходити в Покровськ. Через деякий час ситуація стала надскладна. Пілотів почали виводити. Ми залишалися крайніми, щоб інші екіпажі могли відтягнутися.

— Як ви опинилися в оточенні і скільки це тривало?

— Події настільки стрімко розвивалися, що тиждень часу — і ми в повному оточенні. Це тривало приблизно два з половиною — три місяці.

— Як вдавалося виживати?

— Ти звикаєш у будь–якому випадку. Я спав у кращому випадку 3–4 години на добу. Я постійно контролював хлопців. Мені доводилося постійно з ними працювати, щоб вони не накручували себе. 

— Як отримували забезпечення?

— Логістичних шляхів уже не було, все передавали дронами. Якщо погоди не було тиждень–півтора, сиділи без нічого.

— Розкажіть про ситуацію з водою.

— Ми були третій день без води. Прийняли рішення піти до колодязя. Підходячи до нього, потрапили в засідку. На відстані 5–7 метрів нас почали розстрілювати. Пілот, який був зі мною, впав. Я відскочив, перечепився, в мене вилетів автомат. Вони підійшли і розстріляли пілота на моїх очах. В мій бік кинули гранату, але вона перелетіла мене. Другу кинули між мною і ними, після чого вони почали тікати. І я зрозумів, що це момент, щоб повернутися назад.

— Як вам вдалося вийти з оточення?

— Це була Божа милість. Це був черговий ранок. Ворога було настільки багато, що вони фактично знаходилися в кожному будинку поруч із нами. Час від часу підходили до нашого будинку, смикали двері, перевіряли, але бачили, що все щільно закрито, і йшли далі. Зі мною були пілоти та двоє піхотинців після БЗВП, і для мене це була окрема відповідальність — постійно всіх контролювати, тримати в тонусі, щось організовувати.

Попри оточення, ми продовжували працювати. Давали розвідку, виявляли ворога, його скупчення і техніку, коригували вогонь. Це, до речі, сильно підтримувало – розуміння, що ми не просто сидимо, а реально працюємо і завдаємо шкоди ворогу.

Після однієї з таких ночей я ліг трохи відпочити, але зранку мене підняли — кажуть «контакт з ворогом». Четверо росіян почали обстрілювати будинок. Наші піхотинці дали відсіч. Ми перехопили їхні перемовини — вони говорили, що знайшли тих, хто «наводив їм весь цей час цей кошмар», але вони отримали команду не затримуватись і рухатись далі. Також стало відомо, що ввечері планується штурм сусідньої позиції, і після цього вони збирались повернутись і знищити наш будинок.

Було зрозуміло, що такий штурм ми навряд чи витримаємо. Але ближче до вечора обставини склалися на нашу користь. Вдень була ясна погода, а під вечір різко спустився густий туман — фактично стіна. Саме це і дало нам шанс на вихід.