Співачка Юлія Качула: творчість, пісні та Сімферополь

Юлія Качула — авторка, співачка, викладачка вокалу з Сімферополя розповіла про трек «Ти хочеш знати», про проєкт «Слухай українською» та роботу, якою пишається найбільше.

 

 

 

 

 

 

Анастасія Сіроговська: Юліє, розкажіть про ідею створення проєкту "Слухай українською"?

Юлія Качула:«Слухай українською» виник багато років тому. Якось на фестивалі один із членів журі, носій іноземної мови,  зібрав усіх учасників і сказав: «Дуже круто співаєте, але я нічого не зрозумів, бо ви нерозбірливо вимовляєте слова». І я вирішила, що потрібно співати українською. Мій перший переклад — «Шербурзькі парасольки». Виконувала її в дуеті. Це був успіх! Люди підходили подякувати. Я зрозуміла, що ідея класна і її потрібно розвивати. Нині у мене в доробку багато перекладів з англійської, французької, італійської, іспанської, івриту та грузинської. Нещодавно вийшов класний тандем із виконавцем із Києва.  Ця рок-школа займається подібною діяльністю, що і я  в Сімферополі. Тільки у мене своя вокальна школа, а там музична -   вокал та інструменти.  За словами директора, з яким я спілкувалася, він думав, що  Крим — це така територія, про яку варто забути, тому що, можливо, люди дійсно захотіли в Росію. Він був вражений, коли дізнався про мене —  людину, яка пропагує українське, знімає кліпи. Також у мене є вдалий досвід дистанційної роботи. Я знімала свою частину, вокальну в Сімферополі, гітарист —  у Києві. Потім ми склеїли відео разом —  і вийшов такий собі пісенний місток між Києвом та Сімферополем. Це відео переглянули дуже багато людей. Подивитись його можна у мене на ютуб-каналі. Це переклад пісні Ніно Катамадзе, грузинської співачки, яка відмовилася після подій в Грузії виступати в Росії.

Анастасія Сіроговська: Нещодавно Ви записали трек "Ти хочеш знати" на слова Лідії Могилянської. Цьому віршу вже 100 років, чим саме він Вас зачепив?

Юлія Качула: Лідія Могилянська —  поетеса «Розстріляного відродження», яку енкавеесники вбили в 1937 році. Під час карантину у мене була можливість займатися саморозвитком. Читала багато поезії, зокрема доби «Розстріляного відродження». І я зрозуміла, що мушу підіймати цю надзвичайно важливу тему. Бо гинули люди, які могли зробити Україну потужною, але їх знищували в такому віці, як зараз я. Лідія Могилянська 10 років відбула в таборах на Соловках за те, що говорила та писала українською, була з інтелігентної української сім’ї. За це  людей тоді вбивали, як і зараз на Донбасі. Це теж була війна, і цього не можна пробачати.  Лідія Могилянська, хто про неї знає? Людина померла за українське слово, за українську душу. Я відчула цей вірш, він ліг мені на серце. Я спілкуюся з українськими бітмейкерами. Вони дають мені потужні біти, і я маю змогу на них класти пісні. Таким чином я започаткувала проєкт «оkrymлена». Він матиме речитативно-вокальний формат. Вірші не тільки мої. Це будуть вірші на слова поетів «Розстріляного відродження». Є дуже багато імен з різних регіонів України, про які ніхто не знає, а люди помирали за те, що українці!

Анастасія Сіроговська: На цей трек зроблено відеоролик. Як виникла ідея саме кліпу? Наскільки важко було його створювати?

Юлія Качула: Відео досить  цікаве - це танець добра зі злом. Дівчина в білому та чоловік у чорному кружляють в масках. Фільмували у велелюдному місці, тому знімали тільки під біт, а вже начитку я робила з учнями.  Незважаючи на те, що в Криму офіційно 3 державні мови: українська, російська, кримсько-татарська —  все одно люди зупинялися, чуючи українську Ідея зняти кліп прийшла разом із прочитаннями цього вірша. Мені захотілося стати її голосом, перевтіленням через 100 років. У відеороботі моє обличчя закрите маскою до губ. Так ми прагнули показати, що моє покоління промовляє те, що попередники не встигли сказати. 

Анастасія Сіроговська: Як зараз живеться у Сімферополі?

Юлія Качула: У Сімферополі немає зараз нічого українського. Мені важко душевно. Рятуюсь соцмережами, немає нормального зв’язку, тож не можу нормально поспілкуватися із журналістами, аже блокують все. Своїми силами намагаюсь записувати пісні, знімати кліпи. Мені б хотілось, щоб більше людей долучалось до наших творчих проєктів: «Діти з Криму», «оkrymлена», «Слухай українською». Пишіть мені, щоб я розуміла, що роблю це не даремно.

Анастасія Сіроговська: Якою своєю роботою пишаєтесь найбільше?

Юлія Качула: Найбільше пишаюсь своєю відеороботою та піснею «Güzel Qırım». Вона дала мені розуміння того, як багато я можу зробити навіть у таких жахливих умовах. Це духовний гімн кримських татар— пісня, яку вони написали в депортації. З’явилася ця ідея з перекладу, який зробив мій батько. Він багато років пропрацював редактором єдиної україномовної газети в Криму «Кримська світлиця». Я використала цю пісню на уроці вокалу, і вона дуже сподобалась учням, серед яких багато кримських татар. Влітку хтось поїхав на канікули в Україну, хтось —  у  Росію, а кримські татари сказали, що їм нема куди їхати. Мені ці слова дуже зрезонували, і я захотіла зробити щось важливе. Ця пісня — це історична річ. Кліп зроблений дуже професійно та символічно. Я вклала туди багато символів: любов, яка підіймає з руїн, традиції, родина, нове покоління.