Справа "Блок". КДБ проти українських дисидентів
12 січня 2022 року в Україні 50-ті роковини від початку «великого погрому» — операції КДБ «Блок» проти українських дисидентів. На початку 1970-х років Москва розв’язала масові репресії проти українських правозахисників, борців за вільну демократичну Україну, представників свідомої української інтелігенції. 12-14 січня 1972 року КДБ УРСР розпочав «операцію «Блок», заарештувавши велику групу українських дисидентів.
Безпосереднім приводом для арештів стало затримання на станції Чоп 4 січня 1972 громадянина Бельгії, члена «Спілки української молоді» Ярослава Добоша: він намагався вивезти за кордон фотокопію «Словника рим української мови» Святослава Караванського, тоді ще політв’язня. Перед тим Добош у Києві зустрічався з Іваном Світличним та іншими шістьдесятниками.
Ярослав Добош, студент Лювенського католицького університету, член Спілки української молоді, який вивозив заборонений самвидав, став уособленням безпосереднього зв'язку руху опору в Україні із закордонними націоналістичними центрами. Тепер радянська пропаганда змогла представити дисидентів як "націоналістичних наймитів" і "запроданців капіталістичного Заходу".
Після затримання, під час "бесіди" з органами безпеки, Добош визнав, що намагався в Україні отримати інформацію про заарештованих представників інтелігенції та вивезти книгу Караванського для друку за кордоном. Добош заявив, що "протестує проти арештів Мороза, Караванського та інших письменників і наукових співробітників, які боролися за українську мову і культуру". Затримання на кордоні дало КДБ необхідну ланку для подальшого розгортання власної політичної гри. Підготувавши ідеологічну платформу та зібравши від липня 1971 року (початку операції "Блок") вдосталь інформації, чекісти перейшли до активних дій — масових арештів дисидентів. Хвиля репресій 1972 року мала поставити остаточну крапку в існуванні руху опору в Україні, тому була особливо масштабною, а вироки засудженим — особливо жорстокими.
Арешти відбулися по всій Україні. Найбільше заарештованих було у Львові та Києві. Тільки в перший місяць року було заарештовано близько 20 дисидентів, серед них найвідоміші і знакові постаті: В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Стус, Іван Гель, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура. Пізніше були заарештовані священник Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир); поет Микола Холодний; літературознавець Іван Дзюба, психіатр Семен Глузман, філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк; викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз та інші. Загалом протягом 1972 року були заарештовані близько 100 осіб, 89 із них засуджені за антирадянську діяльність.
Проте в КДБ розуміли, що самими тільки арештами зламати рух опору в Україні не вдасться, адже на заміну одним з'являться інші. Затриманих треба зламати психологічно, змусити відмовитися від своїх ідей, від своїх товаришів, від самих себе. Обставини раптового затримання, перебування у в'язниці під час слідства і жорстокі судові рішення мали послужити цьому. Тож чекісти 1972 року намагалися повторити "подвиг" своїх попередників з 1937 року, коли багато підсудних визнавали все необхідне владі, зрікаючись власних поглядів.
Натомість як заарештовані дисиденти, так і ті, що ще залишалися на волі, майже відразу розпочали боротьбу за відстоювання своїх прав. Не мовчали й побратими затриманих, які залишилися на свободі. У Львові з’явився 6 випуск «Українського вісника», підготовлений Михайлом Косівим, Ярославом Кендзьором та Атеною Пашко. Цей випуск дістав назву «львівський», бо майже паралельно з ним, у березні 1972 у Києві Василь Лісовий, Євген Пронюк і Василь Овсієнко видали спецвипуск «Українського вісника» з інформацією про арешти, і теж під №6. Згодом більшість видавців теж були репресовані.
Продовженням пропагандистської кампанії, спрямованої проти дисидентів, стала проведена органами безпеки у червні 1972 року прес-конференція за участю затриманого на початку року Ярослава Добоша. У КДБ Добоша примусили зізнатися, що він прибув «для виконання завдання закордонного антирадянського центру бандерівців ОУН». Добош виступив із каяттям по радянському телебаченню. Він публічно засудив свою націоналістичну діяльність на Заході, розповів про зв'язки із заарештованими дисидентами. Матеріали цієї пресконференція під гучними заголовками "Українські буржуазні націоналісти — найманці імперіалістичних розвідок" КДБ розмістив у республіканських і обласних газетах та на радіо. Сам Ярослав Добош, помилуваний радянською владою, повернувся до Бельгії. Тут він відмовився від озвучених у Києві свідчень як від поданих під примусом.
Натомість в Україні улітку й восени 1972 відбулися судові процеси. Майже всіх заарештованих засудили за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР. До спецпсихлікарні потрапили Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Василь Рубан та Борис Ковгар. Арешти по цій справі тривали в Україні ще у 1973 та 1974 роках.
Відповідно до вказівок КДБ СРСР від 2 грудня 1975 року №2888, співробітники КДБ УРСР приділяли увагу більш детальному вивченню зв’язків фігурантів справи «Блок», незалежно від того проявляють вони активність останнім часом чи ні. Таким чином, під час розробки було виявлено 244 особи та загальна кількість їх з 1971 року сягнула 1074 особи.
Для боротьби з фігурантами справи «Блок» та наближеними до них особами, співробітники КДБ, з «благословення» ЦК Компартії України, продовжували втілювати у життя заходи профілактичного характеру. З цією метою здебільшого використовувалися засоби масової інформації. Зокрема, лише на Західній Україні, де проживала значна кількість осіб з середовища фігурантів «Блоку», протягом 1974-1976 років було надруковано 584 статті, 16 брошур, організовано 230 радіо та телепередач, проведено 325 тематичних вечорів й прочитано понад 300 лекцій, спрямованих на висвітлення «реакційної сутності українського буржуазного націоналізму».
