"Світ стоїть у черзі, щоб воювати за Україну": 25-та бригада розкрила подробиці рекрутингу іноземців

До лав 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади долучаються добровольці зі США, країн Латинської Америки, Європи, Перу та навіть Нової Зеландії. Начальник відділення рекрутингу бригади Андрій Макаров в ефірі Армія FM розповів, як працює система залучення іноземців, чому вони служать на тих самих умовах, що й українці, які проблеми виникають через мовний бар'єр та бюрократію.

— Розпочнімо з вашої історії. Як ви долучилися до війська і що вас тоді спонукало?

— До війська я долучався двічі: у квітні 2014 року і 24 лютого 2022-го, з початку повномасштабного вторгнення. Ми вже мали бойовий досвід і чітко розуміли, що потрібні країні. З перших хвилин того дня телефонували один одному і запитували, хто до якого військкомату їде.

— Що б ви сказали людям, які досі не переосмислили свій обов'язок захищати державу?

— Ми багато пояснювали, говорили, для чого це потрібно. Але, на жаль, залишилися чоловіки, яким потрібен поштовх, щоб прийти до війська. З власного досвіду скажу, що це переважно прагматичні люди, які ухвалюють рішення через аналіз. Саме тому я запрошую їх до рекрутингового центру. Там усе пояснять, дадуть аргументи, допоможуть зробити усвідомлений вибір. У рекрутинговому центрі відбувається лише спілкування.

— Багато хто досі плутає рекрутинг із ТЦК.

— Це різні структури. Якщо говорити просто, то принцип роботи ТЦК — це виконання мобілізаційних завдань, а рекрутинг — це добровільність. Ми працюємо зовсім інакше. Жодних даних людей, які приходять до рекрутингового центру, нікому не передаємо. У кожного своя функція.

— Як ви почали займатися рекрутингом, зокрема іноземців?

— Командування поставило завдання розвивати рекрутинг у бригаді, і мене призначили відповідальним за цей напрям. Коли ми побачили, як працює рекрутинг українців, виникла думка використати світовий людський ресурс. Ми зрозуміли, що дуже багато людей з інших країн хочуть воювати за Україну.

— Ви сказали, що вони буквально стояли в черзі. Звідки ви це знали?

— Багато людей у світі розуміють, що росію потрібно зупинити. Вони називають її світовим злом і вважають, що якщо цього не зробити, цивілізація може не витримати. До нас їдуть люди переважно з Європи, США та Латинської Америки. Фактично весь світ бере участь у цій війні.

— Як виглядає взаємодія з іноземними добровольцями?

— Ми спілкуємося з ними ще тоді, коли вони перебувають у своїх країнах. Обговорюємо умови приїзду, службу, проходження відбору, умови контракту. Також працюємо з тими, хто вже воював в Україні, але через певні причини припинив контракт у попередній військовій частині.

— Як ви знаходите цих людей?

— Є багато шляхів. Це і соціальні мережі, і так званий реферальний рекрутинг, коли військові рекомендують нашу бригаду один одному.

— Очевидно, для цього потрібне знання мов?

— Так. Практично всі менеджери рекрутингу спілкуються англійською мовою. Також залучаємо фахівців, які володіють іспанською та португальською.

— На яких умовах служать іноземці?

— Вони повністю прирівняні до українських військовослужбовців. Підписують контракт, дотримуються законів України та статутів ЗСУ, складають присягу на вірність українському народові. Єдина різниця полягає в тому, що іноземець може розірвати контракт за власним бажанням після шести місяців служби.

— А грошове забезпечення?

— Абсолютно однакове. Зарплата, речове забезпечення, харчування, медицина, супровід під час поранення — усе так само, як і для українців.

— Представники яких країн уже служать у вашій бригаді?

— Це військові зі США, багатьох країн Латинської Америки, практично всієї Європи.

— А яка країна для вас стала найекзотичнішою?

— Напевно, Перу та Нова Зеландія.

— Вони служать окремо чи інтегровані в українські підрозділи?

— Зараз ми дійшли висновку, що доцільніше формувати окремі підрозділи з іноземців, а не розпорошувати їх по всій бригаді.

— Чому?

— Через мовний бар'єр. Якщо розподіляти їх по різних підрозділах, ефективність значно нижча.

— На яких посадах вони служать?

— Переважно на солдатських.

— Чому саме так?

— Для кар'єрного зростання потрібно знати українську мову. Щоб стати сержантом, треба пройти відповідні курси. Щоб бути медиком — також. Якщо іноземець не знає української, він практично не має можливості просуватися службою.

— Виходить, головна проблема — це мова?

— Так. Це одна з найбільших проблем. Саме через мовний бар'єр багато підрозділів неохоче беруть іноземців.

— Як ви вирішуєте це питання?

— Примус тут не працює. Працює тільки добровільність і розуміння. Тому цього року ми вже включили до програми підготовки години вивчення української мови. Крім того, створили спеціальний військовий словник із базовими термінами: військовими званнями, назвами озброєння, командами та словами, необхідними у бою. Його переклали англійською, іспанською та португальською мовами.

— Цього достатньо?

— Ні. Це лише перший крок. Правильно було б запровадити спеціальну програму у навчальних центрах і залучати професійних перекладачів для навчання іноземців української мови.

— Як українські військові ставляться до іноземців?

— Конфлікти виникають лише тоді, коли люди не розуміють одне одного. Тому ми й кажемо: «Учіть мову переможців». Тоді все буде добре.

— Чи трапляються серед іноземців випадки СЗЧ?

— Так, трапляються. Зараз налагоджується система обліку, адже кожен іноземець після підписання контракту має отримати посвідку на тимчасове проживання.

— Яка відповідальність, якщо іноземець самовільно залишає частину?

— Контракт припиняється. Якщо людина не повертається, її можуть депортувати.

— Ви також говорили про проблему із посвідкою на проживання.

— За законом її потрібно оформити протягом перших шести місяців служби. Але на практиці це дуже складно. Перші три місяці людина проходить підготовку, потім вирушає виконувати бойові завдання. Щоб оформити посвідку, іноземець має особисто звернутися до ЦНАПу, подати документи й отримати їх. Як пояснити людині, яка не знає української мови, що таке ЦНАП? Як вивезти її із зони бойових дій? Хто буде перекладачем? Це створює додаткові труднощі для бойових підрозділів.

— Як можна вирішити цю проблему?

— Це позиція нашого колективу. Поки іноземці проходять базову військову підготовку і всі перебувають в одному місці, представники міграційної служби могли б приїжджати до навчального центру, приймати документи і до завершення підготовки видавати готові посвідки. Це значно полегшило б роботу бойових частин.

— Ви також звернули увагу на фінансовий аспект.

— Так. За оформлення посвідки іноземець платить понад тисячу гривень. При цьому людина часто витрачає до півтори тисячі доларів лише на переліт з іншого континенту, щоб приїхати захищати Україну. На мою думку, це питання теж варто переглянути.

— Зараз триває трансформація українського війська. Як військові ставляться до нових ініціатив Міністерства оборони, зокрема щодо контрактної служби?

— Те, що збільшуються виплати, — це правильно, справедливо й мотивує, особливо тих, хто безпосередньо виконує бойові завдання. Але часу ще минуло замало, щоб робити остаточні висновки. Потрібно подивитися, як ці рішення працюватимуть на практиці.